Дальян

Колишнє рибальське селище Дальян розташувалося між популярними курортами Мармаріс та Фетхіє, на території особливої ​​охоронної зони Кейджегіз-Дальян. Місцевий ландшафт малюють озера, рукави річок, протоки, лагуни, затоки. Водойми формують унікальну екосистему, завдяки якій ці місця стали будинком для багатьох пернатих, прісноводних та морських риб. Тут мешкають рідкісні нільські черепахи, а також морські черепахи логерхеди (Caretta caretta), які принесли популярність Дальяну. Для розмноження морські черепахи вибрали піщану косу у дельті річки Дальян, і сьогодні цей пляж є візитівкою курортного міста.

Завдяки місцевості, порізаній водними артеріями Дальян прозвали турецькою Венецією. Подорожі каналами – одна з головних розваг туристів, що приїжджають сюди. Багато хто прибуває в Дальян на 1-2 дні, інші спеціально вибирають це місце для відпочинку, а, наприклад, німецькі та британські пенсіонери купують тут нерухомість для постійного проживання у комфортному кліматі. У Далян відкрито багато ресторанів з англійською кухнею, барів, де британці збираються, щоб подивитися по телевізору спортивні змагання. Втім, ресторанів та барів у місті – незліченна кількість. Місцеві кухарі чудово готують рибу і морепродукти, і практично в кожному закладі меню включає страви традиційної турецької кухні.

У Даляні туристів приймають невеликі готелі, гостьові будинки. Багато відпочиваючих воліють селитися в готелях, розташованих на березі річки, в номерах з видом на воду і пам’ятник давнини – лікійські гробниці. Ця пам’ятка, як і руїни античного міста Кавн (Каунос) – ще один символ Дальяна, заради якого сюди приїжджають численні туристи з сусідніх курортів Егейського моря.

В античні часи річка Дальян умовно поділяла історичні регіони Лікію та Карію. З набережної курортного селища відкриваються чудові краєвиди на вирубані в скелях гробниці правителів міста, заснованого, згідно з легендою, героєм Кавном та названого його ім’ям. У стародавньому світі була відома історія юнака Кавна, сина міфічного царя Мілета, онука Аполлона. Він утік із рідного дому, ставши, за однією з версій, предметом пристрасті з боку своєї сестри-близнюка Бібліди (Бібліс). Згідно з іншою теорією, сам Кавн відчував гріховні почуття до своєї найближчої родички і намагався їм протистояти. За переказами, річка Дальян, яка раніше називалася «Калбіс», виникла зі сліз нещасної Бібліди. У ті давні часи поширився вираз «кавнова пристрасть» – так позначався злочинний фізичний потяг.

Історики відносять основу міста Кавн (Каунос) до X-VIII століть до н. е.., а перші письмові повідомлення про нього містяться в «Історії» Геродота. Імовірно, місто-порт спочатку процвітало відокремлено, як поліс-держава, потім увійшло до складу Карії, а за римлян було віднесено до Лікії. Руїни Кауноса вперше було досліджено європейськими вченими у середині ХІХ століття. Серйозні археологічні розкопки в районі Кавна почалися 1966 року і продовжуються до сьогодні. Серед найзначніших археологічних знахідок – двомовні написи грецькою та карійською мовами. Вони дозволили вченим розшифрувати регіональні карійські письмена. Найдавніший артефакт, виявлений у руїнах, – горловина керамічної амфори, виготовленої у X чи IX столітті до зв. е.

Кавн вважався багатим містом та славився родючими землями. Однак ще в період еллінізму річка Дальян почала створювати наноси у своїй нижній течії, біля місця впадання в море. Дельта річки, де розташовувалося місто, поступово перетворювалася на заболочену долину, і мікроклімат став хворим.

Відомо, що під час греко-перських воєн Кавн двічі анексувався персами, але в 334 до н. е. місто опинилося під владою імперії Олександра Македонського. Після смерті полководця важливе місто-порт стало яблуком розбрату між його спадкоємцями, а в II столітті до н. е. тут утвердились римляни. Під час їхнього правління Кавн суттєво розширився.

Подальшому розвитку міста перешкоджали історичні події та сама природа. З VII століття Кавн піддавався піратським набігам арабів, і з XIII століття – нападам тюркських племен. Морська торгівля занепадала. Становище міста ускладнювалося і тим, що на той час річка Дальян, що століттями утворювала наноси, значно замулила порт. У XV столітті, коли цей регіон опинився у складі Османської імперії, у Кавні вибухнула епідемія малярії та місцеві мешканці покинули його. Пізніше ця місцевість постраждала від землетрусу, згодом руїни покинутого міста вкрилися піском та густою рослинністю.

Точно невідомо, коли на березі річки, навпроти стародавнього Кавна, виникло рибальське селище Дальян. Ще в минулому столітті тут було створено рибальський кооператив, а додатковим джерелом доходу місцевих жителів довгий час були вирощування бавовни та цитрусових. Пізніше бавовняні поля потіснили сади з гранатовими деревами.

Популярність серед європейців Дальян придбав у 1980-х роках, коли біля річки з’явилися перші кемпінги. Тут ненадовго зупинялися любителі природи та історії. Ці місця залучили і орнітологів, які довідалися, що в чагарниках гніздиться безліч різноманітних пернатих, у тому числі рідкісних. Трохи пізніше тут активізувалися захисники довкілля, які протестували проти забудови в районі пляжу Ізтузу.

Спочатку Дальян облюбували німці та голландці, а на початку 2010-х років селище заповнилося британцями, багато з яких проживають тут місяцями або навіть цілий рік. За рахунок приїжджих населення Дальяну рік у рік збільшується, і сьогодні у селищі проживає близько 8000 осіб.

Дальян знаходиться в провінції Мугла, що займає частину Егейського та Середземноморського регіонів Туреччини. Місту надано статусу самостійного муніципалітету в районі Ортаджа. Приблизно за 85 км на захід від Дальяну розташований популярний центр пляжного туризму Мармаріс, а за 60 км на південний схід – місто-курорт Фетхіє. Усього 23 км колії відділяють Дальян від міжнародного аеропорту Даламан. Частина цієї мальовничої дороги пролягає вздовж родючих долин, зайнятих апельсиновими та мандариновими садами. На півдорозі знаходиться місто Ортаджа, регіональний сільськогосподарський центр, знаменитий своєю бавовною, цитрусовими, гранатами.

Дальян – один із 17 населених пунктів, що знаходяться на території особливої ​​охоронної зони Кейджегіз-Дальян, зайнятої водно-болотними угіддями. Територія заповідника включає околиці озера Кейджегіз і вузьке русло річки Дальян, що зв’язує озеро з морем в районі бухти, відомої як Черепаший берег Ізтузу або Черепаший пляж. З Дальян до пляжу можна дістатися на човні або по суші, подолавши приблизно 12 км мальовничої дороги, прокладеної вздовж правого берега річки.

Озеро Кейджегіз, назване на ім’я міста, розташованого на його північному березі, знаходиться за 20 км на північний захід від Даламана і за 5 км на північ від узбережжя Середземного моря. Водойма площею 5200 гектарів – одне з найбільших прибережних озер Туреччини, в акваторії лежать 5 безлюдних острівців. На північний схід і південний схід від водойми простягаються рівнини, з іншого боку озеро оточене пагорбами. Найвищий із них, Олемез, сягає висоти 937 метрів. На його схилі, біля міста Султанія, знаходяться гарячі сірчисті джерела – популярна туристична локація, куди приїжджають заради спа-процедур.

На північ від Султанія тягнуться заболочені ліси, відомі як солодкі турецькі ліси. Тут ростуть ендемічні листяні дерева, з кори яких видобувають сік. Він використовується як ароматизатор при виробництві парфумів та медичних препаратів, а також солодкої смоли, подібної до жувальної гумки.

Озеро Кейджигіз рясніє рибою, здатною жити як у солоній, так і в прісній воді. Весною з моря в озеро на нерест заходять кефаль, морський окунь, морський лящ. На зворотному шляху рибу виловлюють, використовуючи хитромудру мережу рибальських тоней, створену на річці неподалік міста Дальян ще в давнину. Власне, його назва в перекладі означає «садок для риби», «пастка для риби». Аматорська рибалка на річці заборонена, але в гирлі туристам дозволяють виловлювати блакитних крабів. Втім, будь-який видобуток після вдалого полювання все ж таки знадобиться відпустити на волю.

Мініатюрний Дальян розмістився вздовж річки і контури міста повторюють її вигини. На 3-кілометровій жвавій набережній вишикувалися невеликі готелі, ресторани, бари, а за цивілізованим променадом тягнеться прибережна смуга, що поросла очеретом. Від набережної до центру міста – не більше півтора кілометра. У Даляні, що потопає в зелені та квітах, особливо примітних місць не знайти. Увагу туристів зазвичай привертає мечеть, нещодавно відреставрована за фотографіями 30-х років минулого століття. Помітна і скульптура черепахи каретта, яка принесла місту міжнародну популярність.

Головні історичні пам’ятки курортного Дальян знаходяться на протилежному березі річки. Це лікійські гробниці та руїни стародавнього міста Кавн, що розташовані на пагорбі Баліклар. Щоб оглянути руїни Кавна, потрібно переправитися через річку на одному з човнів, що мальовничо тісняться біля набережної. За переправу на борту publik boat потрібно буде заплатити 5 турецьких лір (в обидві сторони). Також є можливість найняти приватний човен або скористатися поромом. Вхід на територію цього сайту коштує 20 лір.

У давнину затока Середземного моря підходила прямо до підніжжя скелястого пагорба, на якому древні карійці, корінні жителі Малої Азії, заснували місто-держава Кавн. У сучасному географічному контексті його володіння сягали від рівнин Мугли до передгір’їв Анталії. У Кавні був торговий порт із двома зручними гаванями. Але з того часу річка Дальян винесла до гирла стільки мулу та піску, що до морського узбережжя тепер близько 8 км. Сьогодні міські вулиці розчищені, багато руїн ідентифіковані, а на місці однієї з гаваней простягається поросле очеретом болотисте озеро Сюлюклю Гель, що по-турецьки означає «Озеро п’явок».

Місто Каунос було зведено на терасах прибережного пагорба, вулиці збігали від русла судноплавної річки до вершини. Перед моряками античних вітрильників, що припливали до порту, відкривалося мальовниче видовище. Місто оточувала циклопічна стіна шириною до 4 метрів, складена з прямокутних кам’яних блоків без застосування будь-якого сполучного розчину. У стіні прихований рукотворний грот, який служив святилищем Афродіти. Тут було розкопано рельєф богині, вирізаний на мармурової плиті, знайдено уламки статуй.

Біля гавані розташовувався фонтан, на його фасаді викарбувано текст митних законів. Над портом височіли кам’яні стіни замку, ці руїни нині звуться «Кючук-Кале» («Мала фортеця»). Наступну терасу прикрашав мармуровий храм Базеліуса Кауніоса – так римські джерела передають ім’я могутнього карійського божества, яке тут шанується. Далі виднілися святилища богів Олімпійського пантеону. На вершині пагорба Баліклар було Верхнє місто, де тіснилися житлові будинки, палаци знаті. Кавн забудовувався багато століть, основні з споруд, що збереглися, були зведені з IV століття до н. е. за римською епохою. Тут сусідять руїни античного театру і візантійська базиліка ранньохристиянського періоду, що непогано збереглася.

До річки Дальян звернено 167 гробниць, висічених на крутому схилі пагорба Баліклар у вигляді розкішних порталів у потойбіччя. Вони розташовані ярусами, немов квартири у багатоповерховій будівлі. Гробниці нагадують подібні споруди в сусідній Лікії, але мають відмінні риси декору, що дозволили місцевим архітекторам створити власний кауноський стиль. Про симбіоз середземноморських культур свідчать і деталі екстер’єрів. Фасади гробниць прикрашають іонічні колони, характерні для еллінської архітектури, трикутні зубчасті фризи, декоративні елементи у вигляді пальмового листя.

Наблизитися до лікійських гробниць неможливо, але з терас розташованих на протилежному березі річки ресторанів та кафе відкриваються вражаючі краєвиди на цю пам’ятку. Особливо ефектно лікійські гробниці виглядають після заходу сонця з ілюмінацією.