Палац Топкапи

Крім покоїв правителів Османської імперії, в Топкапі розташовувалися державні установи та бібліотеки, скарбниця з незліченні багатства, гарем, величезна кухня, військова школа, мечеть, арсенал та інші будівлі. Колись тут жили до 4000 сановників найвищого рангу, палац обслуговували та охороняли 50 000 воїнів. Тепер це один із найзначніших комплексів архітектурних пам’яток та музеїв мусульманського світу, які зберігають скарби правителів великої Османської імперії, які зуміли завоювати території на трьох континентах.

У 1985 році всі численні споруди Топкапи та розташований поряд парк Гюльхане з історичними будівлями були внесені до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні мільйони туристів, які приїжджають до Стамбула, включають до першочергових планів відвідування палацу Топкапи, і в сезон подорожей перед входом до музею збираються рекордні черги охочих поринути в розкішну атмосферу, яка колись оточувала могутніх правителів Туреччини.

Популярність цього музею досягла апогею після виходу на екрани турецького серіалу «Чудовий вік» (2011 р.). Багато епізодів драматичної саги про красуню Роксолану, яка зуміла перетворитися з рабині на кохану дружину султана, були відзняті в інтер’єрах гарему та інших палаців Топкапи.

Палац Топкапи знаходиться в примітному місці з найбагатшою історією, що сягає корінням у глибину минулих тисячоліть. Тут, на мисі біля бухти Золотий ріг, люди селилися з часів неоліту. Наконечники стріл, кераміка та інші артефакти у залишках первісного городища, знайденого тут, було виготовлено приблизно 8600 років тому. На території Топкапи археологи виявили справжню кам’яну літопис, її напівстерті часом сторінки становлять культурні верстви всіх наступних епох.

Згідно з давніми переказами, про які нам відомо з книг давньогрецьких та римських істориків, у 667 році до н. е. тут заснували поселення грецькі колоністи, що прибули з античної Мегари, що поблизу Афін. Переселенці назвали місто на честь царя Візантія, який очолював похід. Коли провінційний поліс Візантій було обрано столицею Східної Римської імперії, на мисі збудували величезний палац візантійських басилевсів, місто перейменували на честь імператора Костянтина.

Після падіння Константинополя 1453 року, султан Мехмед II Завойовник наказав звести на руїнах імператорського палацу свою резиденцію. Хроніки того часу повідомляють, що Мехмед II задумав побудувати палац, що перевершує за красою найдосконаліші будівлі поваленої імперії. Він наказав зібрати кращих майстрів з усіх кінців своїх володінь. Перший камінь у фундамент палацу Топкапи заклали у 1459 р., і за десять років над Босфором виросло справжнє місто у місті, оточене власною неприступною стіною. Звідси контролювався рух судів через стратегічну протоку. В оборонних спорудах турецькі архітектори використовували і частину потужних фортифікацій візантійського періоду. Біля стін палацу Топкапи виявлено залишки акрополя, зведеного колоністами з Мегари.

Головні ворота, за бійницями яких ховалися гармати, дали назву новому палацу могутніх султанів: «Топкапи» буквально означає «Гарматна брама». Вони розташовані поблизу собору Святої Софії.

У першій половині XVI століття султан Сулейман Чудовий значно розширив палац. Майже всі наступні правителі будували тут різні будинки на свій смак, тому сьогодні Топкапи постає перед мандрівниками як неймовірно еклектичний, але дуже колоритний комплекс споруд, зведених за чотири сторіччя. У тіні садів гарему ховалися куточки, сповнені насолод, а в темряві підземель таїлися похмурі каземати з катівнями, що вселяють жах.

Змінюючи один одного на троні, тут керували двадцять п’ять султанів. Тільки ХІХ столітті Махмуд II переніс султанську резиденцію межі Топкапи, берег Босфору. Але в старому палаці, як і раніше, вирувало життя, плелися павутиння інтриг і змов царедворців. У гаремі так само жили красуні під пильним наглядом євнухів, сотні кухарів метушилися на кухні, блазні та музиканти розважали придворних.

Після Першої Світової війни застаріла шестисотрічна імперія Османа впала. У 1924 році за наказом лідера турецької революції Мустафи Ататюрка палац Топкапи був перетворений на музей і відкритий для публіки.

Територія Топкапи розмежована галереями, стінами та воротами на кілька дворів, де розташовуються палаци та альтанки, арсенал зброї, казарми гвардійців, стайні, лазні, продовольчі склади та інші служби. Під ними вириті потаємні ходи, що ведуть до султанських покоїв та за межі палаців. Багато з цих підземель служили ще візантійцям.

У наші дні в будинках палацового комплексу розташовуються тематичні музейні експозиції.

Яничарський двір

Перші ворота у фортечній стіні були зведені у 1478 році. Пізніше вони були облицьовані мармуром. Арки прикрашені позолоченим арабським в’яззю з цитатами з Корану. Тут можна побачити і тугри – каліграфічні монограми султанів Мехмеда II та Абдул Азіза, у яких ворота ремонтувалися. Тугри використовувалися як особистий підпис правителів, їх вирізали на державних печатках, карбували на монетах.

Ця брама, розташована на південь від палаців Топкапи, веде на Яничарський двір, де знаходяться каси музею. Тут, ліворуч від входу, знаходиться перший музейний об’єкт, включений до комплексу Топкапи – церква Святої Ірини (IV ст.), збудована на руїнах античного храму Афродіти. Це одна з найдавніших християнських базилік у світі. У її стінах проходив Перший Константинопольський собор, скликаний імператором Феодосієм у 381 р. У VIII столітті, під час іконоборства, всі розписи в інтер’єрах було знищено. Збереглася лише мозаїка в апсиді – чорний хрест на золотистому тлі.

Після завоювання Константинополя турками церква була перетворена на мечеть, але служила арсеналом. На початку 2000-х тут провели реставраційні роботи. Тепер церква із чудовою акустикою використовується як концертний зал.

У стіні за церквою є прохід на територію колишнього Монетного двору імперії Османа.

Брама Привітання

Огляд музеїв Топкапи починається з головних воріт фортеці. Цей вхід, складений із блоків бежевого пісковика, – відома візитка Топкапи, він зветься Баб-юс-Селям, що означає Брама Привітання. Вершнику будь-якого рангу тут належало поспішати, верхи на коні в Топкапи міг в’їхати султан у супроводі особистої гвардії.

У брамних восьмикутних вежах з гострими шпилями покрівлі з кам’яних плит нудилися злочинці, засуджені до страти. Тут же, у кімнаті катів були знаряддя тортур та плаха, на якій нещасні в’язні позбавлялися голів. Серед них були знатні аристократи та невдахи родичі султанів, викриті в змовах проти володаря Всесвіту. Для залякування підданих їх останки вивішувалися над брамою. Їх не можна було зрадити землі за мусульманськими звичаями. Гіди стверджують, що в вежах досі мешкають примари страчених. Праворуч біля воріт знаходиться мармуровий фонтан Ката. За легендою, в його чаші справ за плечима майстри на очах переляканих перехожих мили обігріті кров’ю мечі.

За воротами розташовується найбільше подвір’я резиденції – Диван Мейдани. Праворуч від входу, біля стіни фортеці, розмістилася виставка кінних екіпажів. На цьому дворі розміщувалися яничарські казарми, стайні, палацова лікарня, лазні, пекарні та кухня. На площі просто неба виставлені артефакти, знайдені археологами на території Топкапи, – уламки колон, саркофаги, фрагменти різьблених фасадів палацу візантійських імператорів. Нещодавні розкопки також виявили, що під двором знаходиться величезна підземна цистерна, зведена візантійцями для збирання та зберігання води.

Диванхані

Головний урядовий будинок двору – Диванхан або Диван, місце засідань вищих урядовців та воєначальників під головуванням великого візира. Тут століттями відбувалися долі народів трьох континентів. Як писав італійський публіцист Едмондо де Амічіс, який жив у XIX столітті, сюди спрямовували свої погляди стривожена Європа, недовірлива Азія та перелякана Африка. У Диванхані візирі приймали іноземних послів, оголошували сусіднім державам війну та укладали із нею недовгий світ.

Над залом засідань височить купол. Простір обмежений позолоченими ґратами, тож побачити збори уряду можна було з двору. Це вважалося символом відкритості та справедливості прийнятих рішень.

Султан міг таємно спостерігати за дебатами через завішене ґратчасте вікно із сусідніх покоїв у Вежі Правосуддя, куди вів прохід із гарему. Башта Правосуддя – найвища споруда в Топкапі, її добре видно з Босфору, тоді як стіни та крони дерев приховують палаци, що не перевищують двох поверхів.

У кімнаті поруч із залою засідань зберігалися рукописні склепіння законів, державні акти та архівні документи минулих років, покладені в скрині. У суміжному приміщенні сиділи секретарі та переписувачі, які заносили на пергаментні сувої всі рішення імперської ради. За традицією, під куполом Диванхані влаштовувалися грандіозні урочистості, коли дочки султана виходили заміж.

Будівля була перебудована в 1792 році, в портику встановили арочні ворота з візерунчастим різьбленням у модному тоді європейському стилі рококо. У цьому стилі виконані прикраси на фасадах. Однак в інтер’єрах палацу збереглися елементи османського декору XVI століття – мармурове облицювання стін, ліплення та різьблення на колонах.

Збройна палата

Поряд з Диванханом розташовується Збройова палата. У її арочних залах зібрано рідкісні зразки зброї із султанських колекцій та арсеналів Топкапи – від середньовічних луків та ятаганів до перших мушкетів та золотої рушниці, подарованої англійською королевою. Загалом представлено понад 400 експонатів.

Тут можна оглянути найбагатшу у світі колекцію ісламської зброї, яка представляє зразки озброєнь за 1200 років, починаючи з арабських мечів VII ст. В експозиції багато зброї, обладунків і відзнак, захоплених як військові трофеї в битвах з військами європейських і східних держав – від Ірану та Індії до Австрії та Росії. Примітні дворучні мечі середньовічних європейських лицарів, довжина мечів перевищує два метри. Є тут і подарунки, наприклад, самурайський меч, піднесений від імені японського імператора.

На вітринах представлена ​​іменна зброя турецьких султанів – луки, багато прикрашені сагайдаки та стріли Баязида II, інкрустовані золотом мечі та шаблі інших правителів.

З вікон музею відкривається чудовий краєвид на Босфор, в одному із залів є вихід на оглядовий майданчик.

Палацова кухня

Навпроти Диванхані весь правий бік двору займає масивний присадкуватий будинок палацової кухні, увінчаний куполами з арочними вікнами в барабанах. Над будинком піднімається 40 високих цегляних димових труб. Під кожним куполом влаштовано два приміщення. Тут цілодобово працювало 1200 кухарів. Окреме приміщення було відведено кондитерам, які виготовляли солодощі та прохолодні напої. Тони продуктів щодня доставлялися сюди з найвіддаленіших куточків імперії – з Єгипту та Персії, Аравії та Тунісу. Прянощі привозили з далекої Індії, янтарну оливкову олію та вино – з островів Середземного моря.

На плитах, у котлах і печах готувалися делікатеси для султанського столу та мешканок гарему, обіди для тисяч придворних. Крім того, кухня забезпечувала забезпечення цілу армію солдатів, що охороняли Топкапи. Покоління палацових кухарів винайшли безліч рецептів чудових страв та десертів. Вони докладно описані у старовинних куховарських книгах, і сьогодні туристи насолоджуються цими вишукуваннями у найкращих ресторанах Стамбула.

У величезній будівлі палацової кухні розташовані музеї, де представлені килими, кераміка, порцеляна, етнографічні експозиції. В одному з приміщень відтворено атмосферу самої кухні. Тут є цікава колекція старовинного кухонного начиння та мідного посуду.

Виставка виробів зі срібла демонструє близько 2000 чудових зразків робіт турецьких ювелірів та карбувальників XVI-XIX століть. Ці предмети були важливою частиною султанської скарбниці, адже в імперії Османа багатство вимірювалося, перш за все, кількістю срібла. Багато срібних дрібниць прикрашають дарчі написи, вони були подані султанам до ювілеїв та свят.

Китайська порцеляна

Музей китайської порцеляни вражає великою кількістю експонатів. У його експозиції близько 10 700 виробів, ця колекція є найбільшою за межами Китаю. Найцінніші предмети інкрустовані золотими та срібними нитками, смарагдами та рубінами. Найдавніші розписні вази були виготовлені у XIII столітті. Клейма свідчать, що кілька чаш із найтоншої порцеляни під жовтою глазур’ю належали до предметів сервірування в обідніх залах палаців середньовічних китайських імператорів.

Зверніть увагу на групу виробів, покритих особливою глазур’ю селадонової сірувато-зеленого відтінку, що нагадує нефрит. За давнім повір’ям, отруєне пиття, налите в такий посуд, миттєво втрачає отруйні властивості і не завдає шкоди.

Окремо представлено 700 виробів японської порцеляни XVII-XVIII століть.

Європейська порцеляна

У цій колекції порцеляни представлені столові сервізи, вази, порцеляновий годинник, канделябри та інші декоративні вироби, виготовлені в різних європейських країнах у період з початку XVIII століття до початку XX століття. Тут налічується 5000 експонатів. Найцінніші з них – дипломатичні подарунки султанам. Багато хто з них виготовлений з урахуванням османських мистецьких традицій.

Велику рідкість становлять перші вироби Мейсенської фарфорової мануфактури, виготовлені в 1717: страви, таці, шкатулки, коробки для цукерок. Величезний столовий сервіз, розписаний лісовими пейзажами, у 1830-ті роки надіслав король Франції Луї-Філіпп.

На вітринах виставлені зразки російської порцеляни, виготовленої у Санкт-Петербурзі. Серед них експонується частина сервізу із 2000 предметів, надісланого імператором Миколою I у подарунок султану Махмуду II.

У колекції також представлені предмети з богемського, англійського та російського кришталю. У цьому розділі виділяються чудові кришталеві келихи та глечик для шербету, виготовлені знаменитим майстром Богемського скляного заводу Людвігом Мозером для султана Абдул-Хаміда II.

Виставка турецької порцеляни завершує колекцію.

Подвір’я Ендерун

Третій двір, куди ведуть Ворота Щастя і Блаженства, займали покої особливо наближених до престолу євнухів та родичів султана. Прикрашене лужками, квітниками та фонтанами подвір’я називається Ендерун. Для входу сюди був потрібний особливий дозвіл, навіть великий візир мав право приходити в Ендерун тільки в певні дні.

Тут розташовуються чудовий тронний зал, Скарбниця (Хазне), павільйон Аудієнцій.

Тронний зал знаходиться у квадратній будівлі, оточеній колонадою. Його збудували у XV столітті. Біля входу в залі тихо дзюрчить невеликий фонтан, встановлений за наказом Сулеймана I. Про це нагадує перський напис, що називає султана джерелом великодушності та справедливості. Далі туристи потрапляють у саме серце імперії, де стоїть багато прикрашений престол. У сусідньому приміщенні знаходився гардероб, наразі тут діє виставка дорогоцінних шат султанів, що включає 2500 предметів одягу.

На північний схід розташований Павільйон Фатіх (Завойовника) – ефектна монументальна будівля з гарною аркадою. У його залах зберігалися султанські скарби. Це найстаріша споруда палацового комплексу Топкапи, його звели 1460 року. Зараз тут знаходиться найвідоміший музей палацу, де експонуються дорогоцінні прикраси, витвори мистецтва, золоті монети, ордени та медалі імперії, а також нагороди, вручені султанам монархами навколишніх країн.

У першому залі привертають увагу парадні обладунки Мустафи III, прикрашені золотом та дорогоцінними самоцвітами. Так само пишно прикрашені його меч, щит та стремена.

Тут же можна побачити ебеновий трон Мурада IV, інкрустований слоновою кісткою та перламутром.

На одній із вітрин мерехтить дорогоцінна нефритова чаша. Її подарував турецькому султану Абдул-Хаміду ІІ російський імператор Микола ІІ.

У центрі другого залу встановлено горіховий трон Ахмеда I, інкрустований панциром черепахи, перламутром та самоцвітами. Під парчовим балдахіном на золотому ланцюзі звисає величезний смарагд. Є тут і військові трофеї, серед них – золотий престол іранського шаха Ісмаїла, переможеного армією Сулеймана Чудового.

Родзинка експозиції другого залу – дорогоцінний кинджал із золотою рукояттю, на якій сяють три великі смарагди. Під кришкою рукояті ховається мініатюрний хронометр, спеціально виготовлений лондонськими годинникарем. Золоті піхви покриті емаллю і посипані діамантами. Цю чудову зброю в 1747 році замовив своїм ювелірам султан Махмуд I. Він мав намір зробити царський подарунок союзному монарху – перському шаху Надіру, але той був убитий під час палацового перевороту. З того часу кинджал знаходився в султанській скарбниці, і про його існування мало хто знав. Кинжал з годинником став знаменитим на весь світ після прем’єри голлівудського пригодницького фільму «Топкапи» (1963 р.), де відчайдушні зловмисники спланували крадіжку саме цієї коштовності з музею, що добре охороняється. Шумний гостросюжетний фільм був відзначений премією «Оскар» і став чудовою рекламою для Топкапи. Мільйони туристів з усього світу дізналися, що в Стамбулі є такий чудовий музей і попрямували до Туреччини.

У третій залі скарбниці експонується найцінніший предмет колекції – великий грушоподібний діамант «Кашикчі» в оправі, оточений подвійним поряд із 49 менших алмазів. Як ця коштовність вагою 86 карат з’явилася в палаці – достеменно невідомо. Існує багато версій походження знаменитого алмазу. За однією з легенд його знайшов на березі Босфору бідний рибалка і відніс до ювелірної крамниці на стамбульському базарі. Хитрий ювелір переконав рибака, що його знахідка – скляна дрібничка, і виміняв скарб на три олов’яні ложки. Чи правдива ця історія чи ні, але назва самоцвіту Кашикчі означає Ложечник. Розповідають і дуже химерні історії у тому, що цей діамант належав чи то графу Каліостро, чи матері Наполеона Бонапарта.

Гарем

У четвертому дворі, який колись мав статус забороненого місця, розташовувалися султанські покої, гарем, покої матерів правлячих володарів, які мали титул Валіде Султан. Ця частина Топкапи була доступна лише султану, членам його сім’ї та небагатьом вищим сановникам.

Палаци оточені чудовими садами з павільйонами та альтанками, галереями з видом на Босфор. Тут же знаходяться палацова бібліотека, виставка годинника та галерея портретів правителів Османської імперії.

У сховищі священних реліквій є кілька особливо шанованих у мусульманському світі артефактів та особистих речей пророка Мухаммеда. Тут зберігається найдавніший рукопис Корану, створений у VIII ст., що відповідає кінцю I століття мусульманського літочислення.