Блакитна мечеть у Стамбулі

На початку XVII століття турки вступили в п’ятнадцятирічну війну з Персією, в якій імперія Османа зазнала нищівної поразки, втративши до 1618 року недавно захоплені закавказькі землі. На західних територіях справи були не кращі: у 1606 році влада уклала Житваторокський мир з австрійцями – знак явного падіння авторитету султана.

Щоб відвернути народ від пересудів щодо зовнішньополітичних провалів і відновити велич монарха, в 1609 було вирішено побудувати гігантську мечеть, яка осоромила б твори попередників султана Ахмета. Ефект був прямо протилежний: мусульманське духовенство обурилося, оскільки всі витрати на будівництво оплачував бюджет, тоді як усі попередні мечеті зводилися за рахунок військових трофеїв. Султана ремствування підданих не зупинили, і закладена навпроти базиліки Святої Софії, в той час головної мечеті міста, Блакитна мечеть була закінчена до 1616 року. Через рік після завершення головної справи свого життя Ахмет помер майже одночасно з архітектором. Поховали невдаху султана прямо в храмі.

Надалі Блакитна мечеть не лише служила головним мусульманським храмом Стамбула, а й ставала ареною для внутрішніх та зовнішніх політичних подій. Так, в 1826 з південно-східних покоїв будівлі, призначених для царських осіб, Великий візир командував придушенням повстання яничарів. У 2006 році сюди приїжджав папа римський Бенедикт XVI. Як належить за звичаєм, він зняв взуття і дві хвилини медитував поруч із муфтієм Стамбула та імамом Блакитної мечеті.

Блакитна мечеть вважається останнім шедевром класичної архітектури Османа. Автором проекту став Седефкар Мехмед Ага, албанець за походженням, учень Мімара Сінана, найбільшого турецького архітектора, творця лазень Роксолани, її мавзолею та мечеті Сулейманія. Блакитна мечеть у Стамбулі стала гідним завершенням кар’єри вже немолодого архітектора. Головне завдання, поставлене перед ним султаном, вимагало створити гармонійну культову будівлю, яка перевершує при цьому існуючі за розмірами та багатством.

Своєї мети архітектор досяг: масивність присадкуватих куполів, що наступають один на одного, пом’якшують вістря мінаретів, спрямованих вгору. Блакитна мечеть досягає 73 м у довжину та 65 м у висоту, висота купола зовні – 43 м, зсередини – 23,5 м. Проект зазнав явного впливу Айя-Софії та ісламської архітектури, зокрема мечеті Сулейманія, спорудженої на півстоліття раніше за часів Сулеймана Чудового. Камінь для будівництва храму: мармур, порфір та граніт – везли з усієї Туреччини.

Південна частина будівлі спирається на фундамент Великого або Святого палацу, який протягом 8 століть був резиденцією імператорів Візантії. Ансамбль зруйнували після взяття Константинополя, але значимість місця збереглася. Мусульманський комплекс включає велику молитовну залу у вигляді простого прямокутника під куполом і відкритий на північний захід двір.

Кам’яна стіна з вікнами оточує подвір’я та будівлю з усіх боків, крім кіблів, що вказує напрямок на Мекку. На площу Султанахмет, колишній візантійський іподром, веде 3 виходи. Ще 3 виходи розташовані біля північно-східної стіни. Найпівнічніший з них приводить у медресі та мавзолей, решта – у громадський парк на місці згорілого оттоманського університету. З тераси кібл є прохід на ринкову площу, її зовнішня частина використовується для паркування. У двір виходять два ряди вікон – прямокутних знизу та зігнутих зверху. Головний вхід підсвічує портиковий купол.

Архітектор зухвало повторив кількість мінаретів у Мецці, головній святині мусульманського світу. З цього приводу спалахнув неабиякий скандал, і для вирішення конфлікту в Мецці швидко спорудили сьомий мінарет, а Блакитна мечеть у Стамбулі так і залишилася з шістьма.

Чотири з них стоять по кутах основної будівлі, ще дві – на початку двору. П’ять разів на день муедзін піднімається на балкон мінарета для оголошення часу початку молитви. Крім мечеті, ввечері віруючі розташовуються в найближчому парку, звідки чудово видно мечеть, що підсвічена прожекторами.

Молитовна зала висвітлюється через верхні вікна, а їх у куполі 28 і 14 у напівкуполах, і за допомогою потужних люстр. На лампах було виявлено незвичайні свідчення боротьби з павутинням – страусині яйця. Справа в тому, що, за переказами, павук врятував Мухаммеда, закривши вхід до печери павутиною, коли пророк на початку кар’єри змушений був тікати з Мекки та ховатися від переслідувачів. Отже, вбивати павуків – гріх, водночас павутина мечеть теж не прикрашає. Вирішити це протиріччя допомогли страусині яйця, які пахнуть неприємно для павуків, але людина цього запаху не відчуває. Запасу “аромату” від одного яйця вистачає на сотню років.

Стіни та купол Блакитної мечеті розписані написами з Корану, спочатку зробленими каліграфом Сеїдом Касимом Губарі та його учнями. Згодом літери вицвіли і їх неодноразово відновлювали. Килими на підлогах сучасні, старовинні давно витоптали тисячі віруючих. Мармуровий міхраб, ніша у стіні, орієнтована на Мекку, оточений безліччю вікон, стіни, суміжні з ним, облицьовані кахлями. Праворуч від міхраба під час п’ятничної чи святкової проповіді за кафедрою стоїть імам. Акустика в залі така, що навіть якщо на молитву прийдуть заплановані 10000 чоловік, вони легко розчують кожне слово.

Для облицювання стін використовувалася плитка із турецького Ізніка. Її робили з кінця XV до початку XVII століття. Початкові зразки створювалися під китайським впливом з переважанням кобальтово-синього кольору, пізніше розбавили смарагдово-зелений і червоний. Загалом у Стамбулі близько 40 мечетей з таким облицюванням, але проект Блакитної мечеті – наймасштабніший. Будівельникам знадобилося понад 20 000 світло-синіх кахлів тільки для нижнього ярусу. На рівні галереї головним мотивом ручного розпису стали квіти, фрукти та кипариси, нижче використовувалися більш традиційні рослинні орнаменти. У королівському будиночку клали дорогу нефритову та позолочену плитку.

Скаредність султана Ахмета стала непрямою причиною занепаду виробництва кераміки. На початку будівництва він оголосив фіксовану ціну на плитку, але за десятиліття собівартість виробництва зросла, тому майстри були змушені економити на якості, щоб не працювати собі на збиток.