Башта, що збереглася донині, з’явилася на Галатському пагорбі в 1348-1349 роках, коли ці землі завоювали генуезці. Потужну споруду назвали «Вежею Ісуса» (латиною «Christea Turris»). Висока кам’яна будівля мала товщину стін до 3,5 м, діаметр 9 м і слугувала чудовим орієнтиром для мореплавців. Крім того, воно було важливою частиною оборонних споруд, що оперізували Галату. Крім веж і кам’яних стін, генуезька лінія укріплень включала широкі кріпосні рови. Про те, що вони існували, сьогодні нагадують назви двох невеликих вуличок поряд з Галатською вежею – Бюйюк Хендек («Великий рів») та Кючюк Хендек («Малий рів»).
При генуезцях передмістя Константинополя, де стояла вежа, за густі зарості фігових дерев називали «Пера е сика», що означає «інжировий сад з іншого боку». А ім’я «Галата» закріпилося за пагорбом пізніше, починаючи з XV ст.
Історично тут будували свої резиденції посли іноземних держав, які дипломатично підтримували відносини з Османською імперією. Слідом за палацами послів на пагорбі біля Галатської вежі з’явилися розкішні особняки турецької знаті, розважальні заклади та розкішні магазини. За сильний вплив європейців жителі Стамбула навіть називали Галату містом невірних.
Стародавній Стамбул час від часу страждав від землетрусів. Одне з них сталося 1509 року. Підземні поштовхи були такі сильні, що висотна конструкція не встояла і зруйнувалася. Збереглися відомості, що відновленням та надбудовою Галатської вежі займався архітектор Хайреддін.
За правління султана Мурада III нагорі Галатської вежі розмістили обсерваторію, а нижні поверхи будівлі стали використовувати як в’язницю. Пізніше тут організували постійні чергування, щоб дозорці могли стежити за виникненням вогнищ пожеж та заворушень. Коли вони помічали спалах, то сповіщали про нього жителів міста, ударяючи у великий барабан.
Згодом вежа отримала нове ім’я – Хезарфен Кулесі. Це сталося після того, як сміливому турку і допитливому вченому Хезарфену Ахмету Челебі вдалося зробити небачене – перелетіти на саморобних крилах через Босфорську протоку. У 1632 році відважний повітроплавець зістрибнув з верхнього майданчика Галатської вежі, завдяки поривам попутного вітру перетнув морську протоку і благополучно приземлився на протилежному боці Босфору, на площі Доганджилар.
За унікальним польотом турецького Ікара спостерігав правитель османів – султан Мурад IV, який був захоплений сміливістю Хезарфена і публічно оголосив, що політ нічого не боїться і може добитися всього, чого забажає. Однак радники правителя переконали його, пояснивши, що присутність таких людей у Стамбулі навряд чи варто вітати. Султан подарував Хезарфену гаманець із золотом і відправив на заслання до Алжиру. Там турецький повітроплавець і закінчив свої дні у віці 31 року. У наші дні ім’я відважного Хезарфена носить маленький приватний аеродром, розташований за 20 км на захід від міжнародного аеропорту імені Ататюрка.
Упродовж довгої історії Галатську вежу кілька разів реконструювали. Вперше це сталося, коли імперію очолював Мехмед II Завойовник, який увійшов до історії під ім’ям Фатіх. Вежу перебудували в середині XV століття, після того, як війська правителя захопили Константинополь. Султан наказав розібрати купол будівлі, і він став нижчим на 6,8 м.
Після реконструкції 1791 Галатська вежа зменшилася ще більше – до 45 метрів. У 1832 році споруду, навпаки, надбудували, зробивши зверху оглядовий майданчик. А через 43 роки настав час чергових будівельних робіт, і вежа набула сучасних рис.
Останню масштабну реконструкцію історичної пам’ятки влада міста провела з 1964 по 1967 роки. Будівлю покрили конусоподібним дахом та змонтували всередині ліфти. З того часу у відвідувачів з’явився вибір. Ті, хто хоче якнайшвидше піднятися на верх Галатської вежі, користуються ліфтами. А більш терплячі і фізично сильні вибирають стомлюючий підйом по кам’яних сходах древніх гвинтових сходів.
