Національний парк Какаду

Було б логічно припустити, що парк названо на честь яскравого папуги какаду, але це далеко не так. Свою назву парк отримав через неправильну вимову європейцями назви мови, якою спілкувалося плем’я аборигенів, що проживає на цій території. Їхня мова називалася Gagadju (Гагаджу), але європейське вухо почуло “Какаду”, що дало назву місцевості, а пізніше і Національному парку.

Парк Какаду був заснований у 1981 році, але тільки після ухвалення у 1999 році закону “Про Захист Навколишнього середовища та Природного різноманіття” вся територія була оголошена Національним парком. На сьогоднішній день його площа становить 19 804 км. Парк, протяжністю 200 км із півночі на південь та 100 км із заходу на схід, має чіткі, створені самою природою, межі. Обривисті скелі, висота яких сягає 400-500 метрів, облямовують заповідник, ніби захищаючи його від руйнівних вітрів і чужих очей.

Відмінною особливістю Національного парку Какаду є те, що його природа виглядає так, ніби тут ніколи не ступала людина. Територія Парку має не тільки унікальну будову земної кори, а й ґрунти, незвичайні за своїм біологічним та хімічним складом. Велика водна мережа покриває всю територію заповідника, завдяки чому його флора та фауна вражають своєю різноманітністю.

У парку Какаду зареєстровано понад 1700 видів рослин, 280 видів птахів, 117 видів рептилій, 77 різновидів прісноводних риб, 1000 видів комах та 60 видів ссавців. А у водах річок Ноарланга Крик та Маджела Крик можна зустріти як безпечних для людини прісноводних крокодилів, так і гігантських морських гребінчастих крокодилів, які наводять жах на всіх мешканців та відвідувачів парку.

Тут живуть два види крокодилів – крокодили Джонсона мешкають у прісній воді і харчуються, в основному, рибою, а гребінчасті крокодили – найбільші рептилії світу, які можуть жити як у прісній, так і в солоній воді. У довжину вони можуть досягати м. Ці крокодили надзвичайно небезпечні, траплялося, що вони вбивали необережних туристів.

Тут можна побачити і баррамунді – рибу, що дихає, довжина якої досягає 2 метрів. Не кажучи і про жаби! На території парку вчені нарахували близько 22 видів цих земноводних. Найвідоміші них: жаба-бик, мармурова жаба, зелена деревна жаба та жабкоподібна жаба.

На тлі буйної зеленої рослинності парку в очі кидаються світло-коричневі термітники, що досягають 6-8 метрів у висоту. Терміти будують свої споруди зі слини, землі та подрібненого дерева. Ці споруди за фортецею не поступаються цеглою. Подорожуючи парком, можна зустріти цілі галявини термітників.

Мальовничу картину доповнює ще одна визначна пам’ятка парку – каскад водоспадів Джим Джим, Магук та Близнюки, при погляді на які захоплює дух. Вони висихають до кінця сухого сезону, щоб з’явитися під час дощів.

До приходу австралійців на ці землі, на території парку Какаду проживало близько 2 тисячі корінних жителів. Сьогодні тут постійно мешкають і працюють 500 аборигенів. Вони прямі нащадки різних племен, які мешкали на території заповідника понад 40 тисяч років тому. Згідно з легендою, “перші люди” з’явилися в парку Какаду ще за “часів сновидінь” (період створення світу), коли з земних надр вийшли наші прабатьки, які, побродивши по світу, занурилися в скелі, залишивши на поверхні лише свої відбитки. Аборигени впевнені, що душі предків ще мешкають у південній частині заповідника, званої “країною хвороби”, і тому попереджають туристів, щоб ті ступали обережно і не будили сплячих богів. Цієї історії є раціональне пояснення. Коли перші завойовники приходили на ці землі, багато хто з них помирав від хвороб, інші ж поверталися до своїх міст і поселень.

Взагалі, аборигени зберігають безліч історій та легенд, що передаються з покоління до покоління. Вони з радістю діляться ними з туристами, залишаючи при цьому місце загадкам і натякам. Представник клану Манілакарр каже: “Наша земля має величезну історію. Іноді ми говоримо трохи більше. Приїжджай і послухай наші розповіді, оглянь наші землі. Можливо, це залишиться у твоєму серці. А якщо ти захочеш більше, то повернешся”.

Відвідуючи парк Какаду, мандрівникам обов’язково слід побачити малюнки печер Ubirr, Nourlangie та Nanguluwur. Визнані видатними прикладами живопису аборигенів Австралії, вони по праву є головною пам’яткою парку.

Наскельні малюнки прочиняють двері в повну таємницю життя і місцевих аборигенів різних часів – від мисливців та збирачів доісторичних часів до наших сучасників. Цікавий “рентгенівський стиль” є самобутньою особливістю їх малюнків: художники передавали як зовнішній вигляд людей і тварин, а й їхні внутрішні органи. Наскельні малюнки створювалися з різних причин:

• Полювання – зображення тварин були яскравими, помітними, щоб перебільшити їхню красу і силу, гарантуючи успішне полювання тому, хто зіткнувся з духом намальованої тварини.
• Сакральне значення – деякі малюнки зображують етапи таємничих релігійних церемоній.
• Історія – у печерах переважають малюнки, що показують історію творення світу Духами Предків.
• Чаклунство і чаклунство – малюнки могли використовуватися в ритуальних цілях, щоб керувати подіями та впливати на життя людей.

Цікаво й те, що для аборигенів процес створення наскального живопису був важливішим, ніж його результат. Це підтверджує і той факт, що багато малюнків зроблено поверх старих.

Зображення свідчать, що люди з’явилися тут понад 50 тисяч років тому. Але аборигени належать до цих досліджень із іронією. У племені варраджан кажуть: “Люди прийшли на ці землі і знайшли охру, кам’яні інструменти та вугілля від багаття. Вони сказали, що аборигени жили тут 50 тисяч років тому. Але, принаймні, аборигени знають, що вони жили в цій країні з того часу, як вона з’явилася”.