Новоафонський монастир

Новоафонський монастир є чоловічим чинним. У 1875 році обитель заснували ченці з монастиря Святого Пантелеимона зі Старого Афона, яких підтримував імператор Олександр III.

Новоафонський монастир названий на честь Симона Кананіта. Цей апостол був одним із 12 учнів Ісуса Христа, проповідував на території, де в наші дні знаходиться Абхазія, і був убитий римськими язичниками у 55 році н. е. Цікаво, що на весіллі Симона в Кані Галілейській рятівник створив перше з чудес – перетворив воду на вино. Після цього до імені апостола почали додавати слово “Кананіт”.

Відвідати обитель можна як із екскурсією, так і самостійно. Хороший варіант для паломників – приїхати на ранкову службу, після якої погуляти монастирськими околицями, відчути енергетику цього місця і помилуватися краєвидами, що відкриваються. Враження від візитів до Новоафонського монастиря взимку та влітку відрізнятимуться.

Історія заснування Новоафонського монастиря сягає корінням на Старий Афон, в Грецію. З XI століття там височіє Пантелеїмонівський монастир, також відомий як Россікон і традиційно вважається «російським». Періодично ченцям доводилося відчувати різні складнощі та відбивати напади. У 1874 році над монастирем Святого Пантелеимона взагалі нависла загроза закриття. У той час грецьке духовенство поставило за мету отримати повне панування над Старим Афоном, тому присутність російських ченців була небажаною. Кажуть, що греки навіть думали про те, щоб вивезти всю братію монастиря на якийсь занедбаний острів.

Настоятель Макарій змушений був шукати захисника від імені Росії. Архімандрит попросив Олександра III виділити ділянку землі біля Чорного моря під будівництво нової обителі. У 1874 році за розпорядженням уряду та особисто імператора Пантелеімонівського монастиря виділили 327 десятин землі на Новому Афоні, солідну суму грошей і право на вилов риби з річки Псиртсхи. На додаток до дарованої території додавалися руїни храму Симона Кананіта. Так зародився Новоафонський монастир.

Будівництво обителі було непростим: роботи велися в горах, треба було підготувати майданчик, прибрати каміння, вирівняти землю та прокласти під’їзну дорогу. Свій відбиток наклала і російсько-турецька війна. З 1877 по 1878 будівництво було припинено, а недобудований монастир пограбували. Після закінчення війни роботи відновили і монастир був готовий до відкриття в 1900 році.

До Новоафонського Симоно-Кананітського монастиря почали приїжджати паломники ще до його відкриття. Купці, що відвідували обитель, допомагали матеріально. Серед гостей монастиря числиться і імператор Олександр III, який прибув разом із членами сім’ї та подарував куранти, які були повішені на дзвіницю. Про приїзд правителя також нагадує каплиця, побудована дома зустрічі імператора і настоятеля. Бульвар, що веде від морського причалу до монастиря, назвали Царською алеєю.

28 вересня 1900 року відбулося урочисте освячення Новоафонського монастиря. Того святкового дня на Новий Афон прибуло близько 20 тисяч віруючих. Православний чоловічий монастир швидко набирав популярності та символізував процвітання віри на території країни. Його вважали духовним оплотом Кавказу.

XX століття приготувало для Новоафонського монастиря безліч випробувань. Після Жовтневої революції обитель стала занепадати. У 1924 році монастир було закрито. Будинок ігумена зруйнували, натомість збудували дачу Сталіна, по сусідству – будинок Берії, а будівлю собору пристосували під краєзнавчий музей. Потім були грузино-абхазькі конфлікти і війни, під час яких Новоафонський монастир використовувався як госпіталь. 1994 року його нарешті повернули віруючим. Могахи почали налагоджувати побут та відновлювати храмові приміщення.

11 лютого 2011 року уряд Абхазії передав Новоафонський монастир Абхазькій православній церкві, і вже через 3 місяці він фактично був кафедрою «Священної Митрополії Абхазії». З 2 жовтня 2013 року настоятелем монастиря є ієродиякон Давид Сарсанія. Реставраційні роботи продовжуються і зараз.

Новоафонський монастир був побудований за неовізантійськими канонами, що відрізняє його від традиційної російської церковної архітектури. До монастирського комплексу входить 6 храмів: Пантелеїмонівський собор, надбрамний храм Вознесіння Господнього, храм святого апостола Андрія Первозванного, храм на честь преподобних отців афонських, храм в ім’я мученика Ієрона, церква ікони Божої Матері «Збавителька».

Монастирські корпуси утворюють чотирикутник. У його центрі височить Пантелеїмонівський собор. Це найзначніша споруда комплексу. Будівництво храму відбувалося з 1888 по 1900 рік. Собор увінчаний 5 куполами, головний з яких досягає висоти 40 м-коду. Довжина Пантелеїмонівського собору становить 53,3 м-коду, ширина – 33,7 м-коду. Розписом стін у 1911-1914 pp. займалися майстри із села Палех Володимирської губернії та група художників із Москви під керівництвом М.М. Ст. Молова та А. Ст. Серебрякова.

Під дзвіницею знаходиться колишня трапезна монастиря. Її стіни прикрашають фрески, їх автори – знамениті волзькі майстри брати Олов’яннікові.