Озеро Ейр

Замкнена екосистема незвичайної водойми підштовхнула до створення Національного парку Лейк Ейр, тому ті, хто бажає подивитися на білу поверхню, прямують на північ, у напрямку штату Південна Австралія. Там і розташований в’їзд до Національного парку, за 60 км від поселення Вільям Крік, біля траси Oodnadatta Track. Однак шлях до нього непростий – проїхати вийде лише позашляховиком.

Регіон, де знаходиться Ейр, вважається найпосушливішим у країні. З квітня по жовтень туристів зустрічає «зникле» озеро. У цей час замість води – солона кірка, та й околиці пустельні. Посушливий клімат, відсутність різноманітності флори та фауни – все це не сприяє утворенню поселень. Поблизу мешкає лише народ арабана – корінні жителі. Але ім’я озеру не дали. Назва нагадує про відомого дослідника Едварда Джона Ейра, який відкрив це місце світу.

В решту періоду озеро частково наповнене – на глибину впливає температура навколишнього середовища та кількість опадів. Вода приходить разом із річками та сезонними водотоками, які прозвали «крик». Головною річкою живлення вважається Діамантіна, але вона приносить свої води не щорічно і лише в період сезону дощів. Озеро Ейр, повністю заповнене водою – унікальне явище, адже це відбувається приблизно раз на 80 років. У цей період воно перевершує всі інші і вважається найбільшим в Австралії.

Але навіть коли котлован водоймища заповнений не до країв, це місце перетворюється. Пустеля перетворюється на оазис: береги покриваються рослинами, прилітають птахи, з’являються жаби та різнокольорові водорості. Вчені досі ламають голову над тим, як пелікани дізнаються про «період розквіту». Вони прагнуть сюди здалеку, долаючи шлях над розпеченою пустелею. Птахи збираються в гучні колонії, але в березі з’являється безліч гнізд. Крім пеліканів, можна побачити качок, бакланів, чайок, смугастих ходулочників.

Туристам цікаво подивитись і місцеві рослини. Околиці озера Ейр – це рівнини, що чергуються з піщаними дюнами. Тут ростуть трави Мітчелла, зустрічається евкаліпт Кулаба, чагарники лободи. Є незначна кількість червоних Маллі та місцевих акацій.

Але «свято» життя не триває вічно – поступово вода висихає. Одночасно підвищується солоність. Озеро набуває рожевого відтінку, а після випаровування води на його місці залишаються лише білі кристали солі. Місцевість стає практично безлюдною. © «wikiway.com»

Головна причина, через яку сюди приїжджають туристи – бажання побачити білий краєвид пересохлого озера. Найцікавіший огляд відкривається з узбережжя затоки Халліган. Є кілька способів подивитися околиці – проїхати позашляховиком або пролетіти на гелікоптері. Але автомобільна траса закривається, як тільки водоймище наповнюється водою.

Прогулятися до озера Ейр суходолом – заняття майже екстремальне і вимагає ґрунтовної підготовки, тому туристи звертаються до досвідчених провідників для супроводу. З собою беруть пристойний запас продуктів та води. Але деякі небезпеки не бояться – у посушливий час організовують екстремальні перегони. До цього має в своєму розпорядженні поверхню – тверда і рівна. 1964 року тут навіть встановили світовий рекорд – спортсмен Дональд Кемпбелл розігнав автомобіль до 648,73 км/год.

Чудовий огляд відкривається на Ейр з повітря. Місцеві туристичні фірми пропонують скористатися цим видом транспорту. Мандрівника доставляють до об’єкта і дають можливість помилуватися ним зверху. Заодно можна побачити сусідні сухі водоймища, які теж привертають увагу.