Аланія

Мальовниче місце розташування, протяжні піщані пляжі, бірюзове море малюють привабливий вигляд Аланії, а широкі проспекти, тінисті алеї, романтична гавань надають їй особливого шарму та елегантності. У той же час торгові квартали видають справжню суть цього східного міста – темпераментність, доброзичливість, відкритість та незвичайну комерційну хватку. Саме симбіоз краси природи та людської заповзятливості дозволив перетворити долину біля форту, де ще півстоліття тому розташовувалися лише сади та городи місцевих жителів, на чудовий курорт.

Невисокі старовинні будиночки історичної частини Аланії терасами розташувалися між схилами скелястого пагорба та затишною морською бухтою, усіяною рибальськими шхунами та баркасами, перетвореними на транспорт для туристичних міні-круїзів. Поруч із ними гойдаються на хвилях білі яхти, готові вирушити в далекі морські подорожі.

Хоча точна дата заснування Аланії невідома, її історія простежується з давньогрецьких часів, коли вона називалася Коракесіон – ця антична назва означає «видатний у морі», тобто мис. Місто знаходилося на кордоні між Памфілією та Кілікією, жителі якої мали славу першокласними мореплавцями, відрізнялися сміливістю та авантюризмом.

У II століття до зв. е. полководець в армії царя Сирії, впливовий політик-інтриган Діодот Трифон за допомогою кілікійських морських розбійників узурпував сирійський трон, а своїм опорним пунктом обрав Коракесіон. За короткий час місто було перетворено на неприступну фортецю, а після смерті узурпатора Діодота Коракесіон ще майже сто років служило «штаб-квартирою» всіх корсарів, що промишляли біля південного узбережжя Середземного моря. Створивши свій флот, вони тероризували все Середземномор’я, а Коракесіон у ті часи мав славу великого центру торгівлі рабами та місця, де зберігалися незліченні скарби піратів.

У 67 році до н. е. злодіянням морських розбійників було покладено край. У Коракесіона відбулася вирішальна битва між римськими військами та корсарами. Столиця піратів впала під запеклим натиском римського воєначальника Помпея. Через кілька десятиліть місто та всю Кілікію римський намісник Марк Антоній подарував своїй коханій – єгипетській цариці Клеопатрі. Цей подарунок цариця використала з толком, поповнюючи свій морський флот збудованими з місцевого кедра кораблями.

У 395 році Коракесіон увійшов до складу спадкоємиці Римської імперії – Візантії. Римляни та візантійці протягом століть зміцнювали місто оборонними спорудами. У поствізантійську епоху фортифікаційні споруди неодноразово руйнувалися і відновлювалися заново, оскільки Коракесіон постійно переходив з рук в руки: кілька разів він був захоплений арабами, після перейшов під владу вірменської династії, що правила в Кілікії, а потім претензії на нього пред’явили утвердилися.

У 1222 році Аланія була завойована султаном Ала ад-Діном Кей-Кубадом, великим правителем із тюркської династії Сельджукідів. На час його правління припав розквіт міста, якому було дано нове ім’я – Алайє. Тут було облаштовано зимову резиденцію султана, і згодом було зведено нову фортецю, що стала однією з найнадійніших твердинь у Середземномор’ї. У період правління сельджуків торговий та військовий порт Алайє перевершував за своєю значимістю порт Анталії.

Наприкінці XV століття, коли турки-османи витіснили сельджуків з Малої Азії, місто опинилося під владою Османської імперії, і до самого заходу сонця зберігало свою торговельну і військову значимість. Після утворення Турецької республіки Алайє увійшов до її складу, а в 1935 отримав нове ім’я – Аланія.

Ще 50 років тому міські споруди не виходили за фортечні стіни, тож Аланія, що розкинулася біля підніжжя фортеці, будувалася на очах сучасного покоління. До кінця минулого століття Аланія, що стрімко розвивається, по праву зайняла престижне місце серед кращих курортів Туреччини. Успіху сприяли як численні історичні пам’ятки і чудові пейзажі, а й створення сучасної інфраструктури, що увібрала у собі новітні досягнення світової індустрії туризму.

Над Аланією височить велична старовинна фортеця, і іншої такої колоритної оборонної споруди вам не зустріти на всьому Середземноморському узбережжі Туреччини. Фортеця – гордість Аланії, головна її пам’ятка, і почати знайомство з містом туристи віддають перевагу саме відвідуванню цього місця. Сьогодні фортеця являє собою музей просто неба, вхід сюди обійдеться вам у 15 турецьких лір (іноземну валюту не приймають).

Шість із половиною кілометрів стародавніх стін, звиваючись, призводять до вершини скелястого пагорба, що знаходиться на 250-метровій висоті. Тут ви побачите руїни замку Іч-Кале, зведеного в XIII столітті султаном Ала ад-Діном Кей-Кубадом на місці ранніх оборонних споруд античного періоду. На території замку розташовані інженерні будівлі, які забезпечували його мешканців водою, та візантійська церква Святого Георгія IV-V століть н. е. Поруч розташоване затишне кафе, де можна відпочити, випити каву, чай та прохолодні напої.

Можливо, архітектурні пам’ятки Іч-Кале вражають не кожного, але тут є особливе місце, звідки відкривається приголомшливий краєвид на безкрайнє море, що переливається синім і зеленим квітами, з трьох боків обіймає гору, і пишні квітучі сади, розташовані на тій її частині, яка звернена до континенту. Цей куточок Іч-Кале називається Адам Атаджаги (у перекладі – «кинутий у прірву»).

Невідомо, скільки століть тут існував звичай стратити засуджених на смерть, скидаючи їх зі скелі в морські хвилі. Але, згідно з легендою, мусульманські правителі слідували традиції, заснованої ще Клеопатрою, згідно з якою засуджений міг бути прощений у тому випадку, якби йому вдалося кинути камінь так, щоб він перелетів через скелясті виступи та опинився у морі. Така умова для помилування була не менш жорстокою, ніж сама страта, оскільки її виконання суперечить законам фізики. Тим не менш, сьогодні багато туристів та місцевих жителів з азартом намагаються ці закони спростувати. Поруч із майданчиком зяє глибока відкрита, обнесена огорожею яма, в якій, мабуть, тримали в’язнів.

У північно-східному кутку фортеці, в нижній її частині, над портом височить знаменита восьмикутна Червона вежа, або Кизил Куле, побудована в 1226, за правління султана Кей-Кубада. Наслідуючи фортифікаційні споруди хрестоносців, їй було надано восьмигранну форму. Назва вежі походить від червоного кольору каменю та цегли, з яких відповідно збудовані нижня та верхня її частини. Ця сторожова твердиня висотою 45 м служила для захисту порту Аланії та сусіднього з ним арсеналу. З виступів-балкончиків над бійницями цієї потужної споруди лили киплячу олію і смолу на ворогів, що облягали фортецю. Кизил Куле, один із найкращих зразків середньовічного військового зодчества, – символ Аланії, її зображення прикрашає прапор міста.

Поруч із Кизил Куле, біля східної стіни фортеці, що простяглася вздовж моря, знаходиться ще одна значна пам’ятка Аланії – корабельна верф Терсхане, також споруджена під час правління султана Ала ад-Діна Кей-Кубада. Аркові портали, звернені до моря, ведуть до п’яти 70-метрових паралельних галерей, вирубаних у прибережній скелі. Ширина тунелів, 7,7 метра, дозволяла розміщувати у цьому укритті бойові галери із озброєними екіпажами. З появою ворожих кораблів галери раптово вилітали з цього укриття, наче сучасні винищувачі з ангарів.

Усередині галерей було облаштовано і судноверфі, на яких будувалися нові бойові кораблі. Біля галерейних доків були зведені значні кам’яні вежі, що охороняли підходи до османської військово-морської бази. Кораблі, що базуються в Терсхані, контролювали значну частину південного узбережжя. Ця морська твердиня дозволила султану додати до своїх численних титулів ще один Владика двох морів.

Верфі Терхане у будь-який час доби виглядають неймовірно мальовничо, особливо з боку моря: вдень вони ефектно освітлені сонцем, а після заходу сонця тут включають ілюмінацію, що надає похмурій старовинній споруді святкового вигляду. Переконайтеся в цьому, вирушивши в міні-круїз вздовж узбережжя Аланії, взявши в оренду невеликий рибальський човен всього за 7-10$.

З Адам Атаджаги видно й скелястий мис Джил-варда, де збереглися мальовничі руїни трьох старовинних споруд, включаючи міський монетний двір (Дарпхане), вежу та монастирський комплекс. Сюди можна потрапити, допливши катером до мису, а потім піднятися в гору.

Щоб дістатися в Іч-Калі пішки від підніжжя пагорба, вам знадобиться близько години, але можна скористатися послугами рейсового автобуса, який відправляється з міської площі перед мечеттю Куйюлареню, і доставить вас на верх за чверть години за 2,5 турецькі ліри. За 5-7$ сюди вас привезе таксі.

До інших визначних пам’яток цього кварталу відносяться цистерна Медждуддіна, яка, як і в середньовічні часи, використовується для збирання дощової води, караван-сарай із прямокутним внутрішнім двориком, оточеним приміщеннями, де середньовічні мандрівники зупинялися на ночівлю, і Бедестен – великий критий базар. Сьогодні на території, де знаходився ринок, розташований недорогий і не дуже комфортний готель, ресторан і кафе.

Поруч знаходиться дивовижна краса мечеть. Її називають по-різному – мечеттю Ала-ад-Діна, Фортечною мечеттю, мечеттю Сулейманіє. Вона була зведена в XIII столітті під час правління сельджукського султана Ала ад-Діна Кей-Кубада і перебудована в XVI столітті за велінням султана Сулмана Сулеймана Чудового. Збудована з каменю мечеть з одним мінаретом славиться своєю акустикою. Якщо ви потрапите сюди під час богослужіння, зможете у цьому переконатись. Ефект досягається завдяки підвішеним під куполом 15 кулям, які резонують звук. Вражає інтер’єр мечеті: розкішні східні килими у молитовному залі, двері та рами вікон, виготовлені з цінного дерева, майстерно прикрашені різьбленням.

Морські печери та гроти, що ховаються в скелях біля підніжжя фортеці Аланії, розкривають мандрівникам дива підземного світу та є ще одним знаковим символом міста. Морські розбійники облюбували ці таємничі куточки ще на зорі нової ери, і кожна печера має свою власну легенду. Можливо, й сьогодні десь тут приховані колосальні скарби піратів.

На західній частині узбережжя Аланії в самому центрі міста знаходиться печера Дамлаташ, якій аланійці дали поетичну назву «камінь у краплях». Справді, чарівний блиск вікових сталактитів і сталагмітів найхимерніших форм і кольорів формує романтичний та таємничий вигляд печери. Далматаш – найбільша серед турецьких печер, спеціально обладнаних для туристів.

Раніше на цьому місці знаходилася каменоломня, але в 1948 році, під час робіт зі зведення поромного причалу в порту, що будується, підірвавши скельну породу, робітники виявили вхід до печери. Невдовзі з’ясувалося, що, окрім природної краси, це місце таїть у собі цілющу силу, після чого печера Дамлаташ була визнана національним надбанням. Її мікроклімат формують стабільна температура +22…+23 °С, висока вологість, великий вміст діоксиду вуглецю в повітрі (у 10 разів вищий за норму). Такі умови дозволяють людям, які страждають на астму та інші захворювання дихальних шляхів виліковуватися в печері або, принаймні, значно покращити свій стан. Печера відкрита для туристів з 10:00 до 19:00, її відвідування коштуватиме 6 турецьких лір.

До решти печер аланійського узбережжя можна дістатися лише з боку моря. Наприклад, у печеру Піратів, або печеру Дівчат, легко запливають маленькі човни. Можете пірнути з судна, дістатися до грота вплавь і видертися на скелі. Згідно з легендою, тут пірати зберігали свої скарби і приховували викрадених дівчат перед тим, як відправити їх на невільничий ринок.

Щоб потрапити до печери Закоханих, потрібно підпливти до неї на човні, а потім дертися кілька метрів нагору. Пройшовши 50-метровий тунель, що пронизує печеру, ви опинитеся біля її виходу, де вас повинен чекати ваш човен. Але щоб до неї дістатися, вам доведеться пірнути з шестиметрового виступу в море. Якщо ви потрапили сюди разом зі своїм обранцем чи обраницею, перед стрибком візьміться за руки. Саме так, згідно з легендою, повинні вчинити закохані, які бажають навіки залишитися разом.

Відвідайте Фосфорну печеру, яка отримала таку назву завдяки властивості фосфору, що міститься в мінералах, що становлять її склепіння та стіни, створювати ефект мерехтливого сяйва.

Сади Аланії – сучасна пам’ятка міста. Тут висаджено різні види дерев, екзотичних чагарників, розкішних квітів. Цей мальовничий куточок дуже чистий, доглянутий, тут багато тіні, в якій можна сховатися в спекотний день, присівши на одну з оригінальних ослонів. Для малюків тут облаштовано дитячий майданчик, а в глибині саду стоїть будиночок, спеціально збудований для кішок. Цей рай для вусатих-смугастих виглядає дуже зворушливо та душевно.

Увечері прогуляйтеся парком Ататюрка і подихайте прохолодним свіжим повітрям, принесеним морським бризом. Він знаходиться навпроти пляжу “Клеопатра”. Парк Ататюрка в Аланії – місце для спокійного відпочинку: усюди зелень, квіти, затишно підсвічені фонтани, що дзюрчать.