Тулуза

Туристи приїжджають до Тулузи, щоб побачити архітектуру епохи Відродження, що прекрасно збереглася, старовинні католицькі храми, цікаві музеї та мальовничі парки. Багато будівель історичного центру збудовано з червоної цегли, і тому Тулузу часто називають «рожевим містом» (La Ville Rose). Особливо це помітно до кінця дня, коли вулиці освітлені променями заходу сонця. Практично всі цегляні будинки зведені у стилі «коломбаж» (або французький фахверк) та у романському стилі.

За менталітетом і традиціями Тулуза – «найіспанське» з усіх французьких міст. Для туристів це помітно по звичайній для середини дня тривалій сієсті. Самі жителі вважають своє місто батьківщиною трубадурів та лицарів, які зуміли зберегти неповторний середньовічний шарм.

У Тулузі можна побачити багато цивільних будівель XVI-XVII століть – пишних багатоповерхових котеджів та палаців. Оскільки місто лежало на відомому паломницькому шляху Святого Якова і було релігійним центром Півдня країни, тут розташовано кілька романських та готичних храмів.

Повз Тулузу проходить Канал дю Міді або Південний канал, що сполучає Середземне море та Атлантичний океан. Судноплавний шлях довжиною 240 км, а також романська базиліка Сен-Сернен, що стоїть у місті, включені ЮНЕСКО до списку Всесвітньої спадщини.

Тулуза віддалена від узбережжя і не є морським курортом, тому клімат не відіграє особливої ​​ролі для мандрівників. Тим не менш, найбільше туристів буває тут навесні та восени. У міжсезоння у Тулузі комфортна температура, не буває багато дощів.

Місця на берегах Гаронни заселялися з давніх-давен. Археологи виявили на міських околицях стоянки людей, які датуються епохою палеоліту. Історію Тулузи прийнято відраховувати з III століття до нашої ери, коли тут стали жити представники кельтських племен – вольки. Вони заснували поселення на правобережжі річки, де проходило кілька торговельних шляхів.

Пізніше навколишні землі захопили римляни, причому Тулуза мала статус незалежного міста і вважалася союзником Римської імперії. Неподалік від неї стояв військовий гарнізон, який контролював стратегічно важливу Доміцієву дорогу, яка з’єднувала Рим та Іспанію.

Однак такий стан речей тривав недовго. У 109 року німецькі племена стали здійснювати набіги на римлян, і вольки підтримали варварів. Імперія жорстоко покарала колишніх союзників. Через три міста римські частини під командуванням Квінта Сервілія Цепіона захопили Тулузу та пограбували її.

Після цього населення міста швидко романізували. Місцеві мешканці почали займатися виробництвом вина для імперії. Вони вели сільське господарство та торгували рабами. У місті відбудували нові храми, театри та школи, і на початку I століття нашої ери його населення виросло до 20 тисяч людей. Сьогодні римський культурний шар знаходиться на глибині 3-5 м, і від тих будівель мало що збереглося.

У II-III століттях у Тулузі з’явилися потужні фортечні стіни, сюди прийшло християнство, і було засновано місцеву єпархію. Після розпаду Римської імперії навколишніми землями правили вестготи, місто було столицею Тулузького королівства. Тулуза процвітала, і християнство остаточно зміцнилося в ній як основна релігія.

У VIII столітті, коли араби захоплювали одне європейське місто за іншим, у битві при Тулузі вони зазнали поразки (721 рік). Ця битва стала першою перемогою католиків над мусульманами.

Добробут середньовічного міста багато в чому залежало від його становища на багатолюдному шляху Святого Якова, яким в Іспанію, до могили апостола, йшли натовпи паломників. У 1218 році, після тривалої облоги, Тулузою опанували хрестоносці. За них у місті відкрили університет, заснували орден домініканців, а місцева кафедра набула статусу архієпископської.

Кілька століть Тулуза була провінційним містом, зазнаючи економічних злетів і страждаючи від спустошливих епідемій чуми та пожеж. Промисловість у місті почала розвиватися лише після будівництва першої залізниці. У роки Першої світової війни у ​​віддаленій від фронтів Тулузі розмітили багато великих виробництв, авіаційні частини та майстерні, та міське населення сильно виросло за рахунок мігрантів.

Великим науково-промисловим центром Тулуза стала у 1960-ті роки, коли тут розпочали роботу авіаційні та космічні підприємства, а також наукові центри. У наші дні вони роблять основний внесок в економіку міста.

У Тулузі варто звернути увагу насамперед на рукотворні пам’ятки. Місто зберігає безліч пам’яток історії, архітектури та культури. Як і в більшості французьких міст, найцікавіші місця зосереджені в історичній частині Тулузи.

Площа Капітолію

Історичний центр Тулузи лежить високому правому березі Гаронни. Головною площею міста вважають площу Капітолію (place du Capitole), яку оточують старі споруди та історичні пам’ятки. Ця площа сформувалася в ранньому Середньовіччі, а в середині 1990-х років її реконструювали, перетворивши на простору пішохідну зону для мешканців міста та туристів.

По периметру площі Капітолію відкрито багато ресторанів, і їх господарі часто виставляють столики для гостей прямо на площу, тому вона стає по-домашньому затишною. Тут існує стоянка невеликих електрокарів, де туристи можуть об’їхати основні пам’ятки Тулузи.

По центру площі викладено величезний окситанський або катарський хрест, присвячений Богоматері. Чотири планки хреста не є символом розп’яття та страждань, а присвячені чеснотам – любові, доброті, чистоті та красі. На кінцях вони мають символи зодіаку. Стародавній геральдичний знак також називають «тулузьким хрестом». Його зображення можна побачити всюди – на прапорі міста, фасадах будівель, вивісках та навіть на тістечках.

З 1190 року на площі стоїть велична будівля міської ратуші – Капітолій, фасад якої прикрашають вісім колон із рожевого мармуру. Старовинна споруда багато разів реконструювалася і набула сучасного вигляду в 1750 році. Найстарішими частинами Капітолію вважаються дворик Генріха IV та ворота.

У наші дні у стародавній ратуші розташовані міське управління, оперний театр та симфонічний оркестр. Тут проводять весілля, а деякі зали відкриті для туристів. Усередині просторої будівлі дуже красиво, тому що в інтер’єрах збережено чимало елементів оформлення XVI-XIX століть та старовинні настінні розписи. До Капітолію пускають безкоштовно, будь-якого дня, крім неділі, з 10.00 до 19.00 (по понеділках – до 14.00). За будівлею ратуші знаходиться туристичний офіс Тулузи, де гості міста можуть отримати потрібну інформацію про музеї та готелі.

Базиліка Сен-Сернен

Головним католицьким храмом Тулузи вважається романська базиліка Сен-Сернен, що стоїть на майдані Saint Sernin. Величезна базиліка – одна з візитівок міста та єдина будівля, що залишилася від однойменного середньовічного абатства. Храм височить на місці християнської церкви IV століття, де було поховано першого єпископа міста Сатурніна Тулузького. Цей святий шанується католиками як мученик. Він приніс християнство в Тулузу і був страчений місцевими язичниками, тому що відмовився вчиняти жертвопринесення Юпітеру Капітолійському.

Базиліку почали зводити наприкінці XII століття і будували чотири етапи. У Середні віки вона приймала величезну кількість паломників, які йшли помолитися на могилу апостола Якова, розташовану в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела. У наші дні старовинний храм є найбільшою романською базилікою у світі та включений ЮНЕСКО до списку Світової спадщини. Дзвіниця зі шпилем піднімається на висоту понад 110 м-коду, а довжина базиліки досягає 115 м-коду.

Храм цікавий різьбленими кам’яними порталами, фресками XII століття, чудовими романськими скульптурами, старим органом і карильйоном з 18 дзвонами. Усередині знаходиться кілька християнських святинь – шип з вінця тернового Ісуса Христа і мощі 128 християнських святих. Базиліку Сен-Сернен відкрито з понеділка по суботу з 8.30 до 18.00, а в неділю – з 8.30 до 19.00. По неділях біля неї розгортається популярний у туристів блошиний ринок, де продають цікаві вінтажні речі та сувеніри із символікою Тулузи.

Кафедральний собор

Римсько-католицький храм Сен-Етьєн також має довгу історію. Точний час будівництва собору не відомий, але перша згадка про християнський храм на цьому місці відноситься до 844 року. Собор будували та реконструювали протягом кількох століть, і тому його архітектура не відрізняється однорідністю.

Вхід у храм знаходиться в найдавнішій частині, виконаній у традиціях ранньої готики, окрасою якої стало різнокольорове вітражне вікно-розетка (1320). Пізніші частини собору побудовані у традиціях романської архітектури.

Інтер’єри собору так само неоднорідні, як і його зовнішній вигляд. Тут можна побачити 17 каплиць, великі за розміром хори, прикрашений різьбленням бароковий вівтар, гобелени та найстаріші у місті вітражі. У храмі встановлено величезний орган, який височіє над підлогою на 17 м і важить 3 т. Старовинний музичний інструмент повністю відновлений та використовується під час концертів. Під час святкових богослужінь усередині храму Сен-Етьєн збирається до двох тисяч вірян.

Монастир якобінців

Багато мандрівників включають у свої маршрути прогулянок Тулузою відвідування комплексу абатства, який у Середньовіччі належав домініканському ордену якобінців. Він знаходиться в історичному центрі, на шляху від Капітолію до річки, і відкритий для відвідувачів щодня з 10:00 до 19:00.

Домініканці оселилися в Тулузі на початку XIII століття і незабаром розпочали будівництво монастиря. Зведення будівель та храмів тривало до 1385 року. У наші дні абатство якобінців вважають взірцем лангедокського готичного стилю XIII-XIV століть.

Монастирська церква складена з червоної цеглини та має незвичайну архітектуру. Незважаючи на лаконічність зовнішнього оздоблення, цю церкву по праву вважають одним із найкрасивіших домініканських храмів Європи. Дзвіниця церкви піднімається на 45 м і зовні схожа на вежу базиліки Сен-Сернен. Оригінальний шпиль був знищений під час Великої французької революції і після цього не відновлювався.

Усередині зберігається одна з шанованих християнських святинь – гробниця з мощами святого Фоми Аквінського. Мавзолей з різнокольорового мармуру збудували у першій половині XVII століття. Красива усипальниця християнського святого багато прикрашена статуями, а також позолоченими різьбленими деталями з дерева.

У храмі також можна побачити багатобарвні розписи із зображенням окситанських хрестів та колонаду із сірого мармуру, увінчану капітелями з рослинним орнаментом. Складну конструкцію склепіння підтримує велика колона заввишки 28 м, яку називають «пальмою якобінців».

Зі східного боку абатства знаходиться простора трапезна, що має висоту 17 метрів. Її вважають найбільшою їдальнею Середньовіччя. У наші дні у цьому приміщенні регулярно відбуваються виставки.