Марсіанські пейзажі в блиску алмазів: їдемо в пустелю Наміб 🏜️💎

“Не ходіть, діти, в Африку гуляти!” – всі ми з дитинства знаємо цей вірш Корнія Чуковського. Поет погрожував нам розбійниками, горилами, злими крокодилами, а вишенькою на торті всіх цих підступів був нещадний Бармалей. Можливо, настільки неприваблива інсталяція народилася у Чуковського від того, що його минуло щастя відвідати Намібію — надзвичайно доброзичливу до туриста і країну Африканського континенту, що динамічно розвивається.

Намібія – одна з наймолодших держав світу; свою незалежність від ПАР вона проголосила лише в 1990 році. Це, мабуть, головна причина, чому ця скромна африканська красуня так рідко потрапляє в популярні туристичні гайди. Але наскільки б малі знання про Намібію не були, наш мозок незмінно відновлює з небуття шкільного курсу географії два її невід’ємних атрибути – алмази і червону пустелю. Саме за найкращими друзями дівчини ми і вирушимо в сувору, але неймовірно красиву природну локацію, пустелю Наміб.

Намібія – привід поглянути на пустелі по-новому

Пустелі для Намібії – це не мляві, позбавлені життя простори, а головні туристичні пам’ятки і справжні годувальниці. Пустелі і напівпустелі займають основну частину території країни. Так, клімат там надзвичайно суворий. Так, населення цурається проживання там, боязко тіснячись до узбережжя океану. Але з початку 20 століття місцеві жителі куди привітніше стали ставитися до, здавалося б, неживих пісків. Адже там вже більше століття знаходять розсипи алмазів. А в останні десятиліття уряд вирішив надати належне огранювання своїй природній коштовності – і серйозно перейнявся залученням туристів та створенням відповідної інфраструктури. Свідченням цього став спеціальний туристичний портал для гостей країни.

Те, що назву державі дала її головна пустеля, говорить багато про що. А ось саме найменування пустелі Наміб анітрохи не показове. Мовою місцевого народу нама воно означає “місце, де нічого немає”. З цим категорично не погодяться не тільки стада антилоп орикс і колонії допитливих сурикатів, а й кожен турист, що тут побував. У Намібії Ви на власні очі переконаєтеся, що пустеля – це і величні гранітні скелі, і дюни величезної висоти, що нагадують марсіанські пейзажі, і глибокі каньйони. Навіть всемогутній океан не може її зупинити – щороку вона відвойовує у нього метр за метром, встеляючи берег своїм червоним піском.

Дощові хмари своїм відвідуванням ці місця радують дуже рідко. За рік тут випадає всього 10-13 мм опадів. Жорстоку спеку значно легше переносити під час африканської зими: найкращий час для відвідування пустелі Наміб – з травня по жовтень.

Віза в Намібію 🛂

Відкритість Намібії до туристів підтверджується її лояльною візовою політикою. Вона радо зустрічає мандрівників, і для громадян багатьох країн, включаючи Україну, діє безвізовий в’їзд. Громадянам Білорусі віза в Намібію також не потрібна за умови перебування там до 90 днів. Ваш паспорт повинен бути дійсний мінімум шість місяців на момент виїзду з країни. Для безпроблемного відвідування також рекомендується мати при собі зворотні квитки і туристичний ваучер. Підійде і роздруківка бронювання готелів в Намібії.

Квитки в Намібію ✈️

Прямих рейсів з Мінська чи Києва за настільки екзотичним напрямком, на жаль, немає. Пошук авіаквитків до Намібії варто здійснювати з великих хабів Євросоюзу: з Варшави і Вільнюса можна долетіти з пересадками, а з німецького Франкфурта авіакомпанія Lufthansa виконує прямий переліт до столиці Віндгук. Середня ціна квитків в сезон становить близько $1200 за пакет туди-назад.

Поки чекатимете на свій рейс в аеропорту, можете розважити себе нашою добіркою незвичайних фактів про літаки.

Розміщення та організовані тури в Намібії 🚙

Прокладати шлях до серця червоної пустелі найкраще з серця самої країни, її столиці Віндгук. Саме місто, будучи фінансовим і адміністративним центром, малопримітне для туриста в плані пам’яток. Однак там можна чудово відпочити після довгого перельоту і скористатися великою кількістю готелів різної цінової категорії. Тур по Намібії можна замовити заздалегідь, переклавши всі нюанси його організації на професійних тревел-дизайнерів. Плюсом такого відпочинку стане те, що оператор організує всі сторони вашої подорожі в дику природу – розміщення, харчування, супровід досвідченого гіда, який вкаже і на “велику африканську п’ятірку” (слон, носоріг, буйвол, лев, леопард — всі вони водяться в Намібії), і на рідкісні, ендемічні види птахів, такі як дюнний жайворонок, дамарська птах-носоріг і франколін Хартлауба.

Щоб найбільш повно оглянути головну піщану пам’ятку країни, найкращим буде шлях з Віндгука в маленьке портове місто Людеріц на узбережжі Атлантичного океану. Пряма дорога становить 600-700 кілометрів, але вона неминуче збільшиться через зрозуміле бажання туриста звернути до численних пам’яток по дорозі. Забронювати автомобіль можна онлайн заздалегідь.

Рівень складності подорожі:

Національний парк Наміб-Науклуфт (Namib-Naukluft)

Ледь огранований алмаз природи Намібії – це Наміб-Науклуфт, четвертий за величиною Національний парк у світі. Саме сюди ми вирушимо за неймовірними марсіанськими пейзажами, коштовностями, що потенційно валяються під ногами, і абсолютно нетривіальним уявленням про те, якою може бути пустеля.

Сесрієм (Sesriem)

Сесрієм – це крихітне поселення і однойменний каньйон, що забезпечують доступ в приховану від непідготовлених очей і ніг мандрівників глибинну частину пустелі. Це селище представляє інтерес, але не своєю вишуканою архітектурою, якої тут практично немає, а своїм утилітарним образом людського притулку в негостинній пустелі. Центр життя Сесрієма – це заправна станція з телефонами-автоматами і кількома торговими кіосками. Так кілька будинків навколо. Ось і вся цивілізація на десятки кілометрів.

Зате на тлі такої аскетичної людської скромності не поскупилася природа. Каньйон, прозваний “воротами Сесрієма”, дійсно створює враження, що за ним нас чекає якась казкова країна, вхід в яку доступний тільки раз в житті. Ці “ворота” нагадують знаменитий каньйон Сік у легендарній Йорданській Петрі. Вони простяглися на один кілометр в довжину, а у висоту йдуть на 30 метрів. Щоб подолати таку висоту і набрати води на дні каньйону, древнім поселенцям доводилося з’єднувати шість ременів із сиром’ятної шкіри. Навіщо такі подробиці? Саме це словосполучення (“шість ременів”) і дало назву Сесрієму мовою африкаанс.

Соссусвлей (Sossusvlei)

Головна ж пам’ятка парку, куди спрямовуються всі зухвалі туристи, – це долина Соссусвлей, назва якої перекладається як “тупикове болото”. У рідкісні часи дощів річка Цаучаб наповнюється водою і несе свої бурхливі потоки до Соссусвлея, де їм перегороджують шлях велетенські піщані дюни, утворюючи тимчасове озеро.

Що ще так сильно приваблює туристів до долини Соссусвлей? Це її пейзажі з пекучо-оранжевого і насичено-червоного піску, що стають лякаюче-чарівними в променях західного сонця. Ніякої містики в червоному піску немає, як немає в ньому і марсіанського походження. У піску багато цілком земного заліза, яке з плином мільйонів років окислюється і набуває характерного червоного відтінку. Чим старші дюни, тим інтенсивніший їх червоний колір. Але насправді білого кольору в червоній пустелі набагато більше. Його надає навколишньому простору щедрий шар солі, що покриває дно висохлих озер.

Соссусвлей знаходиться в 66 кілометрах від воріт Сесрієм. Останні шість кілометрів можна проїхати тільки на автомобілях з повним приводом, оскільки дорога з твердим покриттям закінчується. Замість неї починається глибокий пісок. Ось чому ми так наполегливо рекомендували вам вибрати повнопривідний позашляховик для подорожі по Намібії. Ось тут зібрані лайфхаки для поїздки на авто.

Дедвлей (Deadvlei)

В двох кілометрах від Соссусвлея розташований ще один “влей” (“болото”) – Дедвлей. Він також являє собою глиняний котел, оточений найвищими у світі дюнами. Раніше ця локація зі зловісною назвою (“Dead” – “мертвий”) була оазисом посеред пустелі, що пашів життям. Але мінлива річка змінила своє русло близько 900 років тому, залишивши по собі сумну спадщину – кілька десятків почорнілих, засохлих дерев верблюжої колючки, які сьогодні різко контрастують з сліпучою білизною дна долини і насиченим помаранчевим кольором дюн.

“Великий Татко” (Big Daddy)

Намібійці вельми оригінальні в іменах, які вони дають природним пам’яткам. Що б ви думали ховається під назвою “Великий Татко”? Резонно припустити, що в пустелі лише одного може бути дуже багато – піску. І справді, перед нами найвища дюна в районі Соссусвлей. Її висота сягає 325 метрів.

Вище в Намібії тільки Дюна 7, що входить до п’ятірки найвищих на планеті – 383 метри. Щоб “Сімка” або “Великий Татко” легше підкорялися, візьміть з собою зручне закрите взуття і побільше води. До речі, в пустелі Наміб панує повна гендерна рівність. Навпроти “Великого Татка” розташувалася його вічна супутниця життя – дюна “Велика Матуся”.

Дюна 45

На тлі “великих” дюн, Дюна 45 – суща крихітка, всього-то 80 метрів. Але така висота анітрохи не применшує її авторитет в очах туристів. Дюна 45 просто скорчилася від свого похилого віку. Чи жарт, піскам, що її складають, минуло вже п’ять мільйонів років! Вона є найфотогенічнішою і найвідвідуванішою дюною, оскільки розташована близько до дороги. Її назва суто утилітарна – вона знаходиться на 45-му кілометрі дороги від Сесрієма в Соссусвлей.

Національний парк Цау//Хаб (Tsau //Khaeb)

Для тих туристів, у яких колір настрою не тільки буває червоним, але і грає іншими відтінками веселки, доречним буде відвідати інші яскраві природні пам’ятки Намібії. Південніше головної природної перлини країни – Наміб-Науклуфта – розташовується Національний парк Цау//Хаб. Це одна з найдорожчих земель у світі. Ви вже, мабуть, здогадалися чому – саме тут розташовані головні алмазні копальні Намібії.

Відкиньте всі сумніви про відвідування цієї території – це ексклюзивна можливість для туриста. Вона стала доступна зовсім недавно. Через алмази, що часом валялися прямо на поверхні, в’їзд сюди століттями суворо обмежувався владою. Близько століття сюди пускали лише робітників алмазних копалень і їх найближчих родичів. І тому багатьом цей край відомий під назвою “Шпергебіт”, що з німецької означає “заборонена зона”.

Зараз на відвідування більшості територій Шпергебіта як і раніше накладено табу. Але кілька локацій готові відкрити завісу таємничості. Коли ви втомитеся дивитися собі під ноги в пошуках скарбів, зверніть увагу на скарби флори. Тут росте понад 1050 видів рослин – приблизно чверть всієї флори Намібії на менш ніж 3% її землі.

Колманскоп

Подорож в нацпарк Цау//Хаб – це поїздка по містах-примарах. Колись повні життя в епоху розквіту алмазної лихоманки, сьогодні вони являють собою дивовижні постапокаліптичні пейзажі. Вони ж наочно демонструють, як природа швидко і без роздумів забирає своє назад.

Колманскоп – перше таке свідчення на нашому шляху. Його заснувала німецька колоніальна адміністрація Південно-Західної Африки (так в ту епоху звалася Намібія) в 1908 році. Менше ніж через півстоліття, в 1956 році, його вже повністю закинули.

Пустеля вступила в свої права стрімко. І сьогодні туристи гуляють по залишених будинках по коліно в піску. Самі будинки поселенців в елегантному едвардіанському стилі на диво добре збереглися. Цьому сприяє вкрай посушливий клімат. Разом з будинками, свідками скороминущості алмазних копалень, свої двері відчиненими тримає і міський музей.

Помона

У 1910 році очевидці писали, що алмазів в районі Помони було настільки багато, що їх можна було збирати з землі голими руками. Помона могла похвалитися найбагатшою алмазною шахтою свого часу. Там в період з 1912 по 1914 рік добули понад 1 000 000 каратів (200 кг) дорогоцінних каменів.

На відміну від Колманскопа, в околицях Помони все ще працюють гірничодобувники. І кілька будівель покинутого містечка вони використовують під свої службові потреби. Але в іншому місту-примарі лише залишається зітхати про колишній блиск слави і алмазів. Читайте про інші занедбані місця, популярні у туристів, в нашій окремій публікації.

Елізабет Бей

В 25 кілометрах від Людеріца і 30 кілометрах від Колманскопа розташовується ще одне місто-привид. Існування Елізабет Бея тривало менше 10 років. Така сумна доля багатьох шахтарських поселень Намібії. Однак після огляду Колманскопа і Помони туристів покинутою архітектурою вже не здивуєш.

Зате у Елізабет Бея є одна вигідна відмінність від своїх товаришів по нещастю. Люди не були єдиними мешканцями цього розташованого біля океану містечка. Тут розташувалася величезна колонія морських котиків, яких вичерпані запаси алмазів анітрохи не бентежать. Близько 40% світової популяції цих тварин живе біля Елізабет Бей і приваблює десятки фотографів-натуралістів.

Агатовий пляж

В іншій стороні від міста Людеріц розташовується ще одна незвична для пустельної Намібії пам’ятка – Агатовий пляж (Agate Beach). Агати там під ногами, на жаль, не валяються, а ось алмази – цілком можливо. Це, звичайно, велика рідкість, але історії знахідок на пляжі дорогоцінних каменів існують.

Якщо не пощастило з видобутком скарбів, не впадайте у відчай. Прекрасна погода і шикарні види на океан вже самі по собі є коштовністю. Любите поєднувати лежання на пляжах і прогулянки в дикій природі? Тоді вам може сподобатися відпочинок в Танзанії.

Ораньємунд

На відміну від своїх спорожнілих побратимів, місто Ораньємунд живіше всіх живих. Воно знаходиться на крайньому півдні Шпергебіта і всієї Намібії. Досить пройти через міст Ернста Оппенгеймера, що прокладений через річку Оранжева, і ви вже в Південно-Африканській республіці.

В околицях Ораньємунда добувають до 400 кілограмів алмазів на рік. Доступ до цих скарбів старанно оберігається урядом Намібії. До 2017 року в восьмитисячне містечко можна було потрапити лише за спеціальним дозволом. Але тепер доступ відкритий і туристам.

Національний парк “Берег скелетів” (Skeleton Coast)

Ще однією частиною безкрайньої пустелі Наміб є Національний парк “Берег скелетів”. У його південну частину можна потрапити вільно, а ось в північну – тільки в складі організованої групи без права залишатися в парку на ніч.

Берег скелетів

Берег скелетів – це далеко не метафора. Це місце повністю виправдовує свою зловісну назву. І пустеля тут винна в меншій мірі. Густі тумани, приховані під водою скелі і потужні шторми створюють вкрай небезпечні умови для кораблів, які посміли підійти до берегової лінії з боку Атлантичного океану. Багато з них поплатилися за спробу пройти поруч з цим підступним берегом. Наприклад, остов німецького вантажного судна “Едуард Болен” досі лежить в пісках німим докором стихії.

У тих моряків, хто виживав після корабельної аварії, швидко зароджувалася заздрість до мертвих. На березі їх чекала повільна і болісна смерть без їжі і прісної води. На величезні відстані тут немає нічого, крім піску. Цей регіон, що погубив чимало залізних механізмів і живих тіл, цілком виправдано отримав назву “Берег скелетів”.

Дюни Терас-Бей (Terrace Bay)

На півночі заповідника розташувалася куди більш приємна пам’ятка – “ревучі” дюни Терас-Бей. Резонансні коливання в піску при спуску з цих дюн створюють гуркіт, схожий зі звуком працюючого двигуна літака. На дюнах навіть можна покататися на сендборді (аналог сноуборду). Пісок тут має особливу гладку текстуру, яка ідеально підходить для такого незвичайного атракціону.

Шпіцкоппе (Spitzkoppe)

У пустелі часом виростають не тільки піщані дюни, а й величні скелі. А камені, що котяться з них, вщент розбивають стереотипи про одноманітність пустельних ландшафтів. Перед нами Шпіцкоппе – група вражаючих гранітних вершин в пустелі Наміб, яку часто називають “намібійським Маттерхорном”.

Ці скелі навіть старші, ніж найстаріша на Землі пустеля Наміб; їх вік оцінюється в понад 120 мільйонів років. Скелі Шпіцкоппе, що бачили ще динозаврів, з презирством дивляться на “вінець природи”, що змінив їх, – людей. Майже двокілометрова вершина – ласий шматок для професійних альпіністів. Але без серйозної підготовки і спеціального спорядження до неї краще не підступатися.

Шпіцкоппе уособлює собою всю Намібію. Відлюдну для чужинців, дивну і, на перший погляд, одноманітну. Але придивіться до її диких пейзажів – і Ви отримаєте одні з найбільш незвичайних та яскравих вражень від подорожей у своєму житті.

Часті питання про подорож до Намібії 🤔