Білгород-Дністровська фортеця

Фортеця закладена XIII в. золотоординським ханом Берке і отримала назву Ак-Лібо. У XIV столітті генуезці отримали право (ярлик) на користування фортецею як укріпленим торговим центром (генуезці використовували назви Маврокастро, Монкастро). Після втрати Золотою Ордою в середині XIV століття територій Дністровського лиману фортеця перейшла в управління молдавських князів. Генуезці також втратили права на використання фортеці.

Середньовічна фортеця, яка будувалася в періоди генуезького та молдавського панування, неодноразово зазнавала нападу. У XV столітті гарнізон тричі відбив спроби Османської імперії захопити цю твердиню. І лише 1484 року старійшини міста, що зрадили народ, піднесли султану Баязиду II символічні ключі від міста і фортеці. Протягом трьох століть Аккерман входив до складу султанської Туреччини. Крім того, сюди здійснювали військові походи козачі загони під проводом отаманів Є. Дашкевича, І. Покотила, Г. Лободи, І. Сірка, С. Палія.

З історією міста пов’язані три російсько-турецькі війни. У військових кампаніях брали участь видатні російські полководці і флотоводці: Федір Федорович Ушаков, Михайло Іларіонович Кутузов (у період другої російсько-турецької війни кілька місяців був комендантом фортеці), отаман донських козаків Матвій Платов – майбутні герої війни з французами 1812 року. та ін. За Бухарестським мирним договором (1812 року) землі Нижнього Придністров’я з фортецями Хотин, Тігіна, Аккерман, Кілія, Ізмаїл відійшли до Російської імперії.

В 1832 Аккерманська фортеця скасовується як військовий об’єкт. А у 1963 році, за Постановою Ради Міністрів УРСР № 970 «Про впорядкування справ обліку та охорони пам’яток архітектури на території Української РСР», Аккерманську фортецю було внесено до списку пам’яток архітектури, що знаходяться під охороною держави. Білгород-Дністровська фортеця – унікальна пам’ятка оборонної архітектури середньовіччя. З 1 липня 2011 року до управління Білгород-Дністровської середньовічної фортеці розпочало керівництво обласного комунального підприємства «Фортеця».

У периметрі фортеця є неправильним багатокутником площею понад 9 га з цитаделлю у північній частині, розташований на південному березі Дністра у двох гарматних пострілах від Чорного моря. Кріпаки з бійницями та зубцями довжиною понад 2,5 км і товщиною до 5 м з одного боку омиваються водами Дністровського лиману, а з трьох інших – захищені ровом шириною 14 м.

Раніше існувала друга лінія фортечних стін, що знаходиться всередині рову, яка призначалася для додаткового захисту.

Центральною сполучною ланкою фортеці та міста є двостулкові Головні (Кілійські) ворота з підйомним мостом та геркасою (опускними ґратами). З боку лиману зв’язок із зовнішнім світом здійснювався ще через дві допоміжні ворота.

Площа фортеці була поділена на три двори, кожен з яких міг виступати як самостійна оборонна одиниця:

• Південний двір (Громадянський), площею 5 га, призначався для укриття мирного населення міста під час воєнних дій. На його території знаходилися житлові споруди та резервуари із запасом води та продовольства. У дворі збереглися кілька веж: Дівоча (Овідія), Сторожова, Пушкіна та руїни мінарету;
• Гарнізонний двір, площею 2 га служив місцем дислокації кріпосного гарнізону. Раніше вхід до нього здійснювався через спеціальну вежу (що не збереглася). У північній частині його знаходиться Цитадель. У Цитаделі, площею 25 м х 25 м з круглими багатоярусними вежами по кутах розташовувалась адміністративна частина зі скарбницею і потайним виходом із фортеці, пізніше тут же був добудований арсенал, розташований у напівпідвальному приміщенні він зберігся до наших днів, як і Комендантська вежа;
• Господарський (Карантинний) двір, що проходив уздовж лиману, служив для утримання худоби та карантинного зберігання товарів митної служби.

Най легендарнішою вежею фортеці є Дівоча (Овідієва) вежа. За однією з легенд у її стінах живцем була замурована зла дочка Олександра Доброго Тамара, яка під час відсутності батька, проголосивши себе самостійною правителькою, почала розбійницькі набіги на прилеглі селища. Другою своєю назвою вежа зобов’язана римському поетові Овідію (43 р. до н.е. – 18 р. н.е.), який був засланий римським імператором Августом (63 р. до н.е. – 14 р. н.е.) за замах на моральні підвалини римського суспільства відвідав Тіру.