Ейфелева вежа

Задумана спочатку як тимчасове будівництво, Ейфелева вежа стала символом Франції та об’єктом захоплення. Проте історія створення та будівництва вражаючої споруди була драматичною. У багатьох парижан башта викликала лише негативні емоції, — городяни вважали, що така висока конструкція не впишеться у вигляд їхньої улюбленої столиці чи взагалі зруйнується. Але згодом французи оцінили Ейфелеву вежу та полюбили її.

Сьогодні тисячі людей фотографуються на тлі знаменитої пам’ятки, до неї прагнуть усі закохані, щоби провести незабутні миті. Кожна дівчина, якій призначили побачення на Ейфелевій вежі, сподівається, що саме там, взявши у свідки весь Париж, коханий зробить їй пропозицію руки та серця.

1886 рік. Через три роки у Парижі розпочне роботу Всесвітня промислова виставка EXPO. Організатори експозиції оголосили конкурс на тимчасову архітектурну споруду, яка слугувала б входом на виставку та уособлювала технічну революцію свого часу, початок грандіозних перетворень у житті людства.

Передбачувана споруда мала відповідати наступним вимогам — приносити дохід і бути легко демонтованою. У творчому змаганні, яке стартувало у травні 1886 року, взяло участь понад 100 конкурсантів. Деякі задуми були досить химерні — наприклад, величезна гільйотина, що нагадувала про революцію, або вежа, яка повністю вибудована з каменю.

Серед учасників конкурсу був інженер та конструктор Гюстав Ейфель, який запропонував зовсім незвичайний для того часу проект 300-метрової металевої споруди. Саму ж ідею вежі він почерпнув із креслень співробітників своєї компанії Моріса Кёхлена та Еміля Нуг’є.

Виготовити споруду пропонувалося з ковкого чавуну, що був на той час найпрогресивнішим та економічним будівельним матеріалом. Проект Ейфеля увійшов до четвірки переможців. Завдяки деяким змінам, внесеним інженером у декоративне оформлення вежі, організатори конкурсу надали перевагу його «Залізній леді».

Розробкою художнього образу Ейфелевої вежі займався Стефан Совестр. Для надання чавунної конструкції більшої вишуканості архітектор запропонував додати арки між опорами першого поверху. Вони символізували собою вхід на виставку і робили споруду більш витонченою. Крім цього, Совестр задумав на різних поверхах споруди розмістити просторі засклені зали, а верх вежі трохи закруглити.

На будівництво вежі потрібно 7,8 млн франків, але держава виділила Ейфелю лише півтора мільйона. Інженер погодився внести недостатню суму з власних коштів, але натомість вимагав віддати йому вежу в оренду на 25 років. На початку 1887 року французька влада, мерія Парижа та Ейфель уклали відповідну угоду та будівництво почалося.

Усі 18 000 деталей конструкції виготовлялися на власному заводі Гюстава у містечку Леваллуа неподалік французької столиці. Завдяки ретельно вивіреним кресленням робота з монтажу вежі просувалася дуже швидко. Маса окремих елементів споруди не перевищувала 3 тонн, що значно полегшувало її збирання. Спочатку для підняття частин використовувалися високі крани. Потім, коли вежа стала вищою за них, Ейфель застосував спеціально сконструйовані ним невеликі пересувні крани, що переміщаються ліфтовими рейками. Через два роки, два місяці та п’ять днів зусиллями трьох сотень робітників спорудження було завершено.

Ейфелева вежа миттєво привернула до себе тисячі тих, хто цікавиться — лише за перші півроку роботи експозиції помилуватись на нову пам’ятку прийшло понад два мільйони людей. Поява нового величезного силуету і натомість Парижа викликало запеклі суперечки у французькому суспільстві. Багато представників творчої інтелігенції були категорично проти появи вежі, що дорівнює висоті 80-поверховому будинку, — вони побоювалися, що залізна конструкція зруйнує стиль міста та придушить його архітектуру. Критики творіння Ейфеля називали вежу «найвищим ліхтарним стовпом», «грилем у вигляді дзвіниці», «залізним монстром» та іншими невтішними, а часом і образливими епітетами.

Але, незважаючи на протести та невдоволення певної частини французьких громадян, Ейфелева вежа майже повністю окупилася вже за перший рік роботи, а подальша експлуатація конструкції принесла її творцю солідні дивіденди.

До закінчення терміну оренди стало зрозуміло, що демонтаж вежі вдасться уникнути — на той час вона активно використовувалася для телефонного та телеграфного зв’язку, а також для розміщення радіостанцій. Гюстав зміг переконати уряд і генералітет країни, що у разі війни Ейфелева вежа буде незамінною як передавач радіосигналів. На початку 1910 оренда вежі її творцем була продовжена на 70 років. Під час німецької окупації 1940 року французькі патріоти зламали всі підйомні механізми, щоб відрізати шлях Гітлеру на вершину вежі. Через непрацюючі ліфти агресори не змогли встановити на залізній француженці свій прапор. Німці навіть викликали з Німеччини своїх фахівців для ремонту ліфтів, але й ті не змогли налагодити їхню роботу.

З розвитком телебачення Ейфелева вежа стає затребуваною як місце розміщення антен, яких у час налічується у ньому кілька десятків.

Конструктор, який спочатку використовував свою споруду для отримання вигоди, згодом передав права на неї державі, і в наші дні башта є власністю французького народу.

Ейфель було уявити, що його творіння стане туристичним магнітом поруч із іншими «чудесами світла». Інженер називав її просто “300-метровою вежею”, не припускаючи, що вона прославить і увічнить його ім’я. Сьогодні ажурна металева конструкція, що височіє над французькою столицею, визнана найвідомішою пам’яткою світу.

Репліки Ейфелевої вежі можна зустріти більш ніж у 30 містах: Токіо, Берліні, Лас-Вегасі, Празі, Ханчжоу, Лондоні, Сіднеї, Алма-Аті, Москві та інших.

Основа Ейфелевої вежі – піраміда, що формується чотирма опорами. На висоті близько 60 метрів опори з’єднуються аркою, де розташований квадратний майданчик першого поверху зі сторонами по 65 метрів. Від цієї нижньої платформи піднімаються наступні чотири опори, що утворюють чергове склепіння на висоті 116 метрів.

Тут розташований майданчик другого поверху, — квадрат вдвічі менший за перший. Опори, що злетіли вгору з другої платформи, поступово з’єднуючись, утворюють гігантську колону заввишки 190 метрів. На цьому колосальному стрижні на висоті 276 метрів від землі розташований третій поверх — квадратний майданчик зі сторонами по 16,5 метрів.

На третій платформі знаходиться маяк, увінчаний куполом, над яким, на трьохсотметровій висоті розташований невеликий півтораметровий майданчик. Висота Ейфелевої вежі в наші дні становить 324 метри завдяки телевізійній антені, встановленій на ній.

Крім телевізійного та радіообладнання, на споруді розміщені вежі стільникового зв’язку, а також унікальна метеостанція, яка фіксує дані про забруднення атмосфери та радіаційного фону.

Біля підніжжя Ейфелевої вежі розташовані каси з продажу квитків та інформаційна стійка з безкоштовними буклетами та брошурами. У кожній опорі конструкції знаходиться сувенірний магазин, а в південній колоні — ще й поштове відділення. Також на наземному рівні є закусочна. Тут же знаходиться вхід у приміщення, де можна побачити гідравлічні підйомні механізми, що віджили своє століття. Але доступ сюди відкритий лише організованим екскурсійним групам.

На першому поверсі відвідувачів зустрічає ресторан 58 Tour Eiffel, ще одна сувенірна лавка та центр Cineiffel, де показуються фільми про будівництво Ейфелевої вежі. Маленькі відвідувачі будуть раді зустрічі з Гусом – талісманом вежі та героєм книжки-екскурсовода. Крім цього, на першому рівні знаходиться фрагмент старих гвинтових сходів, що ведуть на наступні поверхи, а також до кабінету самого Ейфеля.

Відвідувачів, що підійшли до вежі з північного боку, зустрічає позолочений бюст її творця з невигадливим написом: «Ейфель. 1832-1923».

Другий рівень – оглядовий майданчик. На цьому поверсі знаходиться ресторан «Жуль Верн» та ще один сувенірний магазин. Багато цікавих подробиць будівництва вежі можна почерпнути з інформаційних стендів, розташованих на цьому рівні. Взимку на другому поверсі заливається невелика ковзанка.

Головна мета переважної кількості відвідувачів – третій рівень. До нього підносяться ліфти, через вікна яких можна милуватися Парижем. На самому верхньому поверсі охочі можуть відзначити свій підйом на башту шампанським у Champange Bar. Келих рожевого або білого ігристого напою коштує 10-15 €. На майданчику третього поверху може бути одночасно 800 осіб. Раніше на верхній платформі знаходилися обсерваторія та кабінет самого Ейфеля.

Піднятися на вершину конструкції можна на ліфті або сходами, що складається з 1792 сходинок. Ейфелеву вежу обслуговують 3 ліфти, але вони ніколи не функціонують одночасно через міркування безпеки та у зв’язку з постійним технічним обслуговуванням конструкції.

За час існування вежа була і жовтою, і червоно-коричневою. Сьогодні бронзовий колір споруди є офіційно запатентованим та називається «коричнево-ейфелевим». Косметичний ремонт Ейфелевої вежі здійснюється кожні 7 років, на цей процес йде півтора роки. Перед нанесенням свіжої фарби старий шар видаляється за допомогою пари під високим тиском. Потім уся конструкція уважно оглядається, непридатні деталі замінюються на нові. Після цього вежу покривають двома шарами фарби, яка потребує на цю процедуру 57 тонн. Але колір вежі не скрізь однорідний, вона забарвлюється в різні тони бронзового – від темного біля основи конструкції до світлішого на самому верху. Такий спосіб фарбування застосовується для того, щоб споруда виглядала гармонійно на тлі неба. Що цікаво, навіть у наші дні фарба наноситься пензлем.

У 80-ті роки минулого століття було здійснено реконструкцію вежі — частину деталей замінили на міцніші та легші.

Ейфель сконструював своє дітище таким чином, що йому не страшні бурі – під час найсильнішого вітру башта відхиляється від осі максимум на 12 сантиметрів.

Набагато сприйнятливіша залізна конструкція до сонця — залізні елементи від нагріву так розширюються, що верхня частина вежі іноді відхиляється вбік до 20 сантиметрів.

Відвідувачі вперше побачили вежу, освітлену 1889 року, в день відкриття Всесвітньої промислової виставки. Конструкцію підсвічували 10 000 газових ламп, два великі прожектори та маяк, чиї сині, білі та червоні промені символізували національні кольори країни.

1900 року вежу обладнали електричними лампочками. 1925 року власник компанії Сітроен розмістив на конструкції грандіозну рекламу — за допомогою 125 000 лампочок на ній з’являлися зображення вежі, зодіакальних сузір’їв та продукції знаменитого французького автомобільного концерну. Ця світлова вистава тривала 9 років.

У ХХІ столітті освітлення Ейфелевої вежі модернізували кілька разів. У 2008 році, коли Франція була головою ЄС, конструкція була осяяна синім кольором, який уособлював прапор Європи. У наші дні освітлення башти – золотаве. Воно включається на 10 хвилин, на початку кожної години, у темну пору доби.

У 2015 році електричні лампочки вежі замінили на світлодіодні з метою економії енергії та фінансових витрат. Крім цього, на конструкції розмістили теплові панелі, два вітряки та систему збору дощової води.