Образ Артеміди (у давньогрецькому пантеоні – богині полювання, що також уособлювала Місяць), тут, у Малій Азії злився з уявленнями доеллінського населення про ще більш давню карійську богину родючості та плодючості, яка, до речі, була і покровителькою амазонок.
Культова споруда, присвячена Артеміді, існувала в Ефесі ще з давніх-давен. У всякому разі, найдавніші реліквії, що належали святилищу, датовані VIII століттям до н. е. Сьогодні вони перебувають сьогодні у Британському музеї. Імовірно, перший храм Артеміди було зруйновано кіммерійцями.
У період між 550 та 460 роками до н. е.., в часи, коли Ефес досяг небувалого розквіту, був побудований новий храм, що представляє собою на той час найграндіознішу споруду, коли-небудь зведену з мармуру. Ефесці, які вирішили вшанувати Артеміду святилищем, що перевершує за своєю красою всі інші культові споруди, відомі в ті часи, доручили будівництво храму прославленому архітектору Хейрсифрону з Кносса.
Місцем для будівництва Артемісіону (так тут називали храм) архітектор обрав болотисту низовину на околиці Ефеса, біля гирла річки Каїстр. Такий вибір зумовлювався тим, що у цій місцевості нерідко відбувалися землетруси, але в пружинистому болотистому грунті коливання землі були менш руйнівними. Щоб звести нанівець навіть найменший ризик пошкоджень храму землетрусом, Херсіфрон наказав викопати глибокий котлован і засипати в нього суміш деревного вугілля та бавовни, а вже на цю основу, покликану гасити поштовхи, встановити фундамент грандіозного святилища.
Будівництво храму Артеміди тривало 120 років. У ньому брали участь усі міста та держави Малої Азії. Скажімо, Лідійський цар Крез, той самий, багатства якого увійшли до прислів’я, надіслав мармурові колони, прикрашені рельєфними зображеннями богів, про що свідчать два написи на підставах колон, що збереглися. Коли ж нарешті будівництво храму завершилося, він викликав здивування і захоплення у всіх, кому довелося милуватися величною і водночас витонченою мармуровою спорудою. Фасади прикрашали скульптури та барельєфи, створені уславленими майстрами тих часів.
Але простояв той Артемісіон трохи більше ста років. Влітку 356 року до зв. е. міський безумець на ім’я Герострат, який прагне прославити своє ім’я, підпалив храм. Немає достовірних даних, як йому вдалося це зробити, але відомо, що вогонь стрімко охопив стелю, виготовлену з дорогоцінного ліванського кедра, і незабаром святилище перетворилося на гору розпеченого каменю.
За переказами, саме в ніч спалення храму македонська цариця Олімпіада народила хлопчика, якому судилося стати володарем античного світу. Щасливий батько, цар Пилип, назвав сина Олександром.
Коли через 23 роки Олександр Македонський, уже освячений славою великого завойовника, підійшов до стін Ефеса, роботи з відновлення святилища Артеміди йшли повним ходом. Елліни-ефесці дружньо зустріли Олександра, і цар вирішив віддячити нових союзників значними грошовими пожертвами на відновлення Артемісіону. При цьому полководець побажав, щоб у храмі встановили мармурову стелу, де були б записані його великі діяння. Однак, в очах ефесців македонець Олександр залишався варваром, тобто людиною, рідна мова якої була не грецькою. А прославляти варвара у грецькому храмі було неприпустимо.
Щоб не розгнівати могутнього царя прямою відмовою, ефесці вдалися до дипломатичної хитрості: вони проголосили Олександра рівним богу. Це дало можливість жерцям Артеміди вказати цареві, що богу не прийнятно зводити храми іншим богам, тож Артемісіон добудували без участі царя Македонії.
Роботи очолював архітектор Хейрократ. За основу він прийняв проект своїх попередників, але зробив храм вищим.
Артемісій, зведений за задумом Хейрократа, займав величезну площу – 110 на 55 метрів. Як повідомляє римський вчений Пліній Старший, храм оточували 127 мармурових колон. Їхня висота досягала 18 метрів. Це приблизно рівень даху сучасного шестиповерхового будинку.
У храмі, складеному з білих мармурових плит, стояла 15-метрова статуя богині, створена з дорогоцінного дерева, слонової кістки та золота. Довгий час було невідомо, який вигляд вона мала насправді, поки в 50-х роках минулого століття не було знайдено золотої античної монети із зображенням храмової статуї Артеміди Ефеської, а згодом археологами було виявлено і невелику копію статуї.
Чимало видатних грецьких художників та скульпторів прикрашали Артемісіон своїми творіннями. Уславлений афінський скульптор Пракситель створив барельєфи на фризах. Інший знаменитий майстер, Скопас, виконав чудове різьблення колон. Особливе місце займали картини, що належали пензлю Апеллеса, видатного художника, який був родом із Ефесу. Таким чином, Артемісіон був одним із найбільших і найбільш уславлених музеїв античності. Його картинна галерея була менш відома, ніж зібрання живопису в пропілеях Афінського Акрополя.
Однак, не тільки картини та скульптури зберігалися в ефеському храмі. Святилище давно було ще й скарбницею, і банком. Свої гроші, золото, дорогоцінні прикраси довіряли храму Артеміди на збереження не лише приватних осіб, а й держави.
Грецький полководець Ксенофонт, який найбільше прославився своїми історичними творами, згадує, що, вирушаючи у похід, він залишив тут велику суму грошей. Поки він був відсутній, жерці мали право вільно розпоряджатися грошима, а у разі загибелі вкладника все залишалося храму. Військовий успіх не відвернувся від Ксенофонта, він повернувся з перемогою, і на знак подяки побудував у Греції на збережені гроші невеличкий храм Артеміди, який був точною копією ефеського.
Вже набагато пізніше, у ІІ столітті нашої ери, коли Ефес став столицею римської провінції Азія, храм Артеміди не втратив свого значення, ні багатств. Римляни визнали його «скарбницею Азії». Ось що повідомляє про це римський письменник Діон Хризостом: «У скарбницю храму Артеміди в Ефесі вкладено великі гроші не лише ефесців, а й іноземців, а також гроші, що належать іншим містам та царям. Вони зберігають тут гроші для безпеки, – продовжує письменник, – тому що ніхто й ніколи не наважиться осквернити чи розорити це священне місце, хоч і були численні війни, під час яких Ефес неодноразово був узятий».
До цього додамо, що і за греків, і за римлян святилище Артеміди володіло священним правом притулку та захисту. На території храму ніхто не наважувався затримати ні державного злочинця, ні раба, який втік від жорстокого господаря, адже вони були під захистом Артеміди.
Слава про красу та скарби Артемісіона облетіла весь античний світ. І ця популярність у 263 році н. е. привернула сюди орди готських племен. На той час Римська імперія втратила колишню могутність, і вже не мала можливості обороняти свої межі та провінції. Готи захопили Ефес і пограбували знамените святилище.
Незабаром до Малої Азії прийшло християнство. Культ Артеміди змінився поклонінням Діві Марії, а зруйноване святилище богині сприймалося християнами лише як капище язичницького ідола. Намісники візантійських імператорів дозволяли городянам брати у руїнах Артемісіону мармурові плити для будівництва своїх будинків, немов із каменоломні. З уламків еллінського храму було збудовано і церкву. Невелика візантійська каплиця коштуватиме тут і сьогодні. До речі, коли у Константинополі зводили собор святої Софії (VI ст.), його прикрасили колонами античних храмів, які збирали по всій імперії. Є в соборі і кілька колон, які колись прикрашали Артемісіон.
Не меншу шкоду храму Артеміди завдав і болотистий ґрунт, який, за задумом архітектора Хейрократа, мав захистити споруду від землетрусів. Все, що лишилося від святилища, поглинуло в’язке болото. Річка Каїстр занесла мулом не лише Артемісіон, а й ефеський порт (сьогодні від узбережжя Середземного моря Ефес відокремлює 6 км. суші).
Втративши виходу до моря колись, квітуче місто швидко занепало, і коли турки захопили Ефес в 1426, перед ними постали лише руїни. Завойовники не стали відновлювати Ефес, а збудували у долині містечко Сельчук, використовуючи мармур стародавніх руїн як будівельний матеріал. Тепер болото, яке поглинуло залишки храму Артеміди, знаходиться на околиці цього турецького провінційного міста.
Єдине нагадування колись чудовому храмі Артеміди – самотня іонічна колона, складена ХІХ столітті з уламків серед очеретів. До цього часу ніхто не міг вказати, де саме було легендарне диво світу. Підтвердженням точного місцезнаходження храму Артеміди історія завдячує англійському архітектору та інженеру Джону Тертлу Вуду, співробітнику Британського музею. Свої розвідувальні роботи він розпочав у 1863 році, а тривали вони кілька років.
Ключем до розгадки місцезнаходження храму став напис, виявлений під час розкопок античного театру в Ефесі. У ній вказувалося, що храм Артеміди Ефеської лежить у напрямку Священної дороги, прямо на північ. Джону Вуду вдалося відкачати болотяні води, і на глибині понад шість метрів було знайдено фундаменти храму, а під ними – сліди святилища, спаленого Геростратом.
