Монастир Святої Катерини

Монастир Святої Катерини збудований на півдні гострого клину Синайського півострова, на плато гірського масиву Ель-Тор, за 445 км на південний схід від Каїру. У громаді мешкають ченці грецького походження. Оселя знаходиться в кам’янистій долині на висоті 1586 м над рівнем моря. Її оточують гірські кряжі з найвищими в Єгипті вершинами – піком Святої Катерини (2637 м) та горою Джабель-Муса або просто Сінай, відомою також як гора Мойсея, гора Хорив (2285 м). В офіційних церковних документах обитель Святої Катерини має ще одну назву – Священний монастир Богопротоптаної гори Сінай.

В обителі зберігаються найдавніші у світі книжкові збори з рідкісними манускриптами. Унікальну художню, історичну цінність має монастирська колекція старовинних ікон. Деякі з них, написані восковими фарбами у VІ столітті, туристи можуть побачити у галереї головного храму.

Для мирян відкрито лише невелику частину монастирського подвір’я, включаючи древню базиліку Преображення. Внутрішні чернечі будівлі, численні каплиці приховані за надійними воротами. Доступні визначні пам’ятки туристи можуть оглянути лише по буднях, до полудня. За 3 км від монастиря Святої Катерини знаходиться невелике місто Сант-Катрін. Тут збудовано кілька готелів, є ресторани, магазини, працює ринок. На автостанцію прибувають рейсові автобуси з Каїру та міст Синайського півострова.

Ще в ІІІ столітті ранньохристиянські пустельники обрали для відокремлених молитов безлюдні та важкодоступні місця на високогірному плато в центрі Синайського півострова. За біблійними переказами, у цьому регіоні кілька десятиліть прожив Мойсей. Тут височіє гора Хорив, на вершині якої пророк отримав скрижалі із заповідями праведного життя. Біля підніжжя священної гори і сьогодні зростає Неопалима купина, біля якої пустельники збиралися для спільної молитви. Згодом тут виникла чернеча громада, а біля легендарного куща з’явилися невелика церква, присвячена Богоматері, та споруди для захисту ченців від кочівників. Збереглися дорожні нотатки паломниці Етерії (Сільвії Аквітанської), яка відвідала Синайський монастир у IV столітті. Це братство подвижників описав також аскет і християнський письменник Ніл Сінаїт у V столітті.

У 527 році імператор Юстиніан I наказав оточити монастир надійними фортечними стінами заввишки від 10 до 20 метрів. Про це нагадує напис грецькою мовою, вміщений над головним входом в обитель. У хроніці Євтихія Олександрійського повідомляється, що імператор наказав переселити на Сінай 200 сімей з Анатолії та Єгипту для обслуговування ченців. Нащадки тих переселенців донині виконують обов’язки трудящих, доставляють до монастиря Святої Катерини продукти, доглядають сад, патрулюють околиці. Вони належать до бедуїнського племені Джабалія і вважають себе ромеями – так називали жителів Східної Римської імперії із центром у Константинополі.

У 625 році Сінай завоювали араби, що прийшли із сусідньої Аравії. Архімандрит монастиря відправив до Медини делегацію, яка попросила заступництва від набігів у лідера мусульман – пророка Мухаммеда. Засновник ісламу ставився до християн толерантно. Він надіслав Синайську обитель охоронну грамоту (Аштинаме), у якій заборонив своїм прихильникам руйнувати монастирські споруди, примушувати ченців до військової служби, стягувати з них податки, забирати звідси якісь предмети. Однак у 1517 турецький султан Селім I порушив заборону. Він відвіз грамоту Мухаммеда до Стамбула, а натомість надіслав майстерно виготовлену копію. Оригінал можна побачити у музеї Топкапи. Каліграфічний текст послання написано куфічним листом на оленя. Грамота скріплена відбитком руки пророка Мухаммеда та підписами його найближчих соратників.

У VIII столітті одного з насельників монастиря зійшло бачення. Уві сні інок побачив останки Святої Катерини на вершині найвищої гори Синаю. Монах зійшов на пік і справді виявив мощі мучениці, страченої Олександрії на початку IV століття. Останки святої зберігаються у срібній раку, встановленій у монастирській церкві, а обитель з того часу носить її ім’я.

В епоху Хрестових походів монастир охороняли воїни Синайського ордена, що існує й у наші дні. На рубежі XVIII-XIX століть Єгипет завоював генерал Бонапарт. Великий полководець дарував монастирю заступницьку декларацію. Документ, датований груднем 1798 року, знаходиться в бібліотеці обителі. До речі, зібрані в монастирі Святої Катерини книжкові збори визнані найстарішими з тих, що діють у світі. Бібліотека, заснована приблизно 548 року, сповнена рідкісних рукописів та середньовічних фоліантів. Саме звідси походить знаменитий Синайський кодекс, написаний у IV столітті. Він містить один із ранніх текстів Біблії грецькою мовою. Наразі манускрипт зберігається у Британському музеї. Очікують своїх дослідників рукописні книги івритом, арамейською, ефіопською, арабською мовами. Є тут грузинські та вірменські рукописи, першодруковані інкунабули латиною. Багато документів значно старші за саму обитель.

Монастир Святої Катерини має давню історію контактів із Росією. Відомо, що ще 1558 року московський государ Іван Грозний відправив синайським ченцям дорогоцінний покрив на ковчежець із мощами Святої Катерини. Надалі багато російських самодержців відсилали у знамениту обитель багаті дари. Так, 1871 року імператор Олександр II пожертвував Синайському монастирю бронзові дзвони. Вони встановлені на дзвіниці, зведеній у той самий період.

Завдяки працям вчених Імператорського православного палестинського суспільства, заснованого в 1882 році і чинного до цього дня, російська публіка познайомилася з історією Синайського монастиря і скарбами, що зберігаються в його стінах. У 2002 році монастирський комплекс було включено до Реєстру Всесвітньої спадщини людства.

Шлях до обителі лежить через зелений оазис – монастирський сад. Фруктові дерева та городні овочі ростуть на родючому ґрунті, привезеному сюди здалеку. У саду розташовуються цвинтар і склеп, наповнений кістками і черепами ченців. Один із скелетів одягнений у чорний чернечий одяг. Багато століть тому його посадили біля склепу, оперши на кам’яну стіну. Переказ зберіг ім’я безмовного вартового. Це рештки ченця Стефаноса, який охороняв дорогу до Синайського монастиря в IV столітті.

Відразу за вхідною брамою знаходиться невелика мечеть, збудована в XI столітті. Так християнські ченці висловили свою віротерпимість і дозволили бедуїнам, які обслуговували монастир, підносити молитви Аллаху.

У центрі щільно забудованої території знаходиться базиліка Преображення – головний храм обителі, зведений у VI столітті. Його склепіння та колони виконані з деревини ліванських кедрів. Стіни прикрашені мозаїками та медальйонами із золотим фоном у візантійському стилі. Відвідувачі можуть помилуватися стародавніми іконами. Деякі образи виконані в техніці розпису гарячого воску. Різьблений іконостас та частина деталей інтер’єру храму створені майстрами XVII століття.

Найдавніша споруда монастиря Святої Катерини – каплиця Неопалимої купини, побудована в IV столітті над корінням легендарної рослини. Згідно з біблійною розповіддю, одного разу Мойсей побачив, що терновий кущ охопило полум’я, з вогню долинув голос, що велів мандрівникові наблизитися. Коли здивований Мойсей спитав, хто ж його незримий співрозмовник, із полум’я долинуло: «Я є те, що я є». Загадкова відповідь записана у найдавніших текстах Біблії коротким словом на івриті יהוה – Яхве. Це сакральне слово стало одним із канонічних імен Бога.

Пересаджений кущ можна побачити поряд із каплицею. Це одна з найважливіших святинь християнського світу. Молоді пагони поступово змінюють старі гілки, і, якщо вірити легенді, чудовий кущ існує вже четверте тисячоліття. Ботаніки стверджують, що це єдина подібна рослина на Синайському півострові. Його пагони неодноразово намагалися посадити в інших місцях, але вони не приживалися.

На північ від храму Преображення розташовується єдина на всю округу криниця, викопана в давнину. В одному з епізодів старозавітної книги Вихід розповідається, що у цього джерела пророк Мойсей зустрів красуню-бедуїнку Сепфору, свою майбутню дружину.

Щодня опівдні один із ченців піднімається на монастирську дзвіницю, і над обителью розноситься дивовижний звук – немов дятел стукає дзьобом по дереву. Згідно з традицією, ченці досі використовують замість мідних дзвонів дерев’яне било з кедрової дошки, яке збереглося в обителі з давніх-давен. Дев’ять дзвонів, подарованих монастирю російським імператором Олександром II, висять поруч, та їх дзвінкі голоси можна почути лише святкові дні і перед літургією.