Острів Хортиця

Начебто підперезаний великою річкою, острів незмінно вражає всіх, хто тут буває. Хортиця приваблює славою і героїкою давно минулих днів, викликаючи інтерес мандрівників з усіх куточків планети, які прагнуть не просто дослідити його, а буквально злитися разом із неповторними красами тутешніх місць. Людська цивілізація, звичайно, встигла тут «успадкувати», її вплив на Хортиці можна бачити часто-густо. Однак остаточно зіпсувати це місце неможливо за визначенням, бо сама природа подбала про те, щоб над існуючим тут унікальним мікрокліматом не виявилося владним ні час, ні справи людських рук.

Острів Хортиця – це одна з найзначніших історичних пам’яток країни, яка стала колискою українського козацтва та його символом. Це місце також стало символом свободи та боротьби за її досягнення, потужним фактором для української національної ідеї.

Існує думка, що його назва – похідна від «Хорс», імені древнього божества, яке втілювало сонце, якому свого часу поклонялися східні слов’яни-язичники. За іншою версією, якої дотримуються багато вчених, «Хортиця» походить від тюрксько-половецького слова «орта», що буквально перекладається як «посередині», що цілком справедливо, оскільки розташований у центрі острів ніби поділяє Дніпро на два окремих русла. Існує і версія походження назви від сусідньої річки Хортиці, що означає “швидкий” або “швидкий”, що утворює гідронім “швидкиця”.

Будучи найбільшим островом в акваторії річки, він відомий ще з часів палеоліту та мезоліту. Його історія багато проілюстрована численними археологічними знахідками, що демонструють особливості життя народів, що його населяли – від скіфів і печенігів до козаків, що заснували в XVI столітті свою республіку. Перші поселення на Хортиці, сліди яких виявлені археологічними експедиціями, належать до епохи бронзи та представлені численними городищами, культовими спорудами та похованнями. Свідчення перебування скіфів, що ґрунтувалися на острові у VII столітті до н. е.., знайдені на Совутиній скелі.

Перша письмова згадка про нього відноситься до 952 року вже нашої ери і належить перу візантійського імператора Костянтина Багрянородного, який описав особливості цього клаптика суші у своєму відомому трактаті «Про управління імперією». Найславетніші й героїчні сторінки історії знаменитої Хортиці написані запорізькими козаками. Їхнє перше зміцнення – дерево-земляний замок, споруджений під керівництвом Дмитра Вишневецького на сусідній Малій Хортиці, з’явилося вже в середині XVI ст. Сам Вишневецький був великим православним магнатом з Волині, володів великими земельними угіддями, обіймав у Великому князівстві Литовському посаду старости Черкаського і Канівського. Острів Хортиця був володінням Запорізької Січі, аж до її ліквідації. А сама Хортицька Січ, що існувала у 1555-1557 роках, стала прообразом Запорізької та була зруйнована внаслідок облоги військами Османської імперії та Кримського ханства. Але вона назавжди вписана у скрижалі історії як місце, звідки вершили свої походи Богдан Хмельницький та Іван Сірко, Тарас Трясило та Сулима.

Споконвіку різні народи, що населяли острів, бачили його своїм духовним центром, здійснюючи тут культові обряди, таїнства і церемонії. Особливі властивості приписують розташованому в північній частині Чорному каменю, вага якого більш ніж півтонни. За одними припущеннями цей артефакт опинився на території Хортиці ще в льодовиковий період, за іншими – був перевезений пізніше стародавніми поселенцями з іншої місцевості. Досі залишаються феноменом так і не розшифровані дослідниками наявні на камені лінії, нанесені, що не викликає сумніву, людиною.

Значною подією для острова Хортиця стала без перебільшення історична подія, що мала місце у 1927 році – початок будівництва Дніпровської гідроелектростанції. Щоб стати безпосередніми учасниками великого будівництва та свідками нового етапу в освоєнні цих унікальних місць, сюди їхало безліч людей з усього Радянського Союзу. Проілюстровано це знакове для молодої держави будівництво у кількох експозиціях створеного тут музейного комплексу, дуже популярного серед туристів, про яке ми ще скажемо.

На Хортиці можна пройти шевченківськими місцями. Так-так, не дивуйтеся, вони є тут. Великий Кобзар був на острові Хортиця у серпні 1843 року. На згадку про перебування Тараса Григоровича одну зі стежок на схилах назвали Шевченківською. Через три десятиліття на цю благословенну землю ступив видатний російський художник-живописець Ілля Юхимович Рєпін, якого, до речі, супроводжував його учень, ще зовсім юний Валентин Олександрович Сєров. Рєпін тут працював над етюдами, які згодом використав у картині «Запорожці». 1891 року на острові побував письменник і драматург Максим Горький. Через кілька років красою Хортиці милувався інший відомий письменник, перший російський нобелівський лауреат з літератури Іван Олексійович Бунін.

Хортиця вражає, перш за все, неповторністю свого рельєфу, а саме масивними скельними утвореннями, що розташовані переважно у північній та північно-західній частині острова. Вік гранітних скель – тільки уявіть собі! – Складає понад 2,5 мільярдів років. Наша Сонячна система, якій виповнилося 4,6 мільярда років, за космічними мірками не набагато старша, і ця обставина дозволяє вважати хортицькі скелі, основою яких є Український кристалічний щит найстарішими на планеті. Вони настільки давні, що на них немає слідів жодного життя – навіть найпримітивніших форм. І не тому, що вони не збереглися. Їх був спочатку, оскільки ці породи утворилися у той далекий час, як у атмосфері Землі кисень повністю був відсутній.

Скель на острові Хортиця досить багато, але найзначніші мають власні імена. Серед них – Верхня Голова, Чорна скеля, Середня голова, Бані, Ушвіва, Нижня голова, скеля Наумова, Совутіна, Копичевата (усі розташовані на лівобережжі Дніпра). Назви надано і деяким правобережним скелям: Канцерівська, Отара, Рогози. Багато хто з них прямовисний, тому по них неможливо спускатися без спеціального екіпірування. Але є і досить легко прохідні, і пересування вздовж таких скель залишає незабутні емоції та враження – схоже на захоплюючу пригоду.

На північній околиці Хортиці височіють острови, що утворюють групу під загальною назвою Три Стовпи. Кожен із них має свою власну назву. Перший – Диван Катерини або Катеринин Хрещенник: народне передання пов’язує його з особистістю російської імператриці Катерини II, яка, згідно з ним, здійснюючи свою подорож до Херсона та Криму, саме тут робила зупинку. Другий острів – Середній Стовп, а третій – Похилий (у перекладі з української «похилий»). Утворені з-поміж них проходи названі Воротами.

Зліва від названої острівної групи можна побачити величезні кам’яні брили, що мають певну схожість із солом’яними скиртами, внаслідок чого отримали назву Два Стоги. У народі їх називають Двома Братами або Близнюками. Завдяки своїй формі отримав ім’я ще один навколишній острів – Черепаха, що простягся на північ від Хортиці. Його також називають Дубовим, Середнім та Тополіним. А ось назва острова Байда, що простягся навпроти Громушкіної скелі безпосередньо в руслі Старого Дніпра, безпосередньо пов’язана з уже згаданим князем Вишневецьким, бо в народному фольклорі він оспіваний під цим ім’ям.

У центральній частині Хортиці знаходиться Костина балка, названа так на честь одного із запорізьких козаків, котрий любив рибалку. Її русло настільки довге, що доходить від річки до автотраси. Дорога вимушено огинає обривисте гирло балки, набуваючи тут вид підкови. Ім’я ще одного славетного козацького рибаря – Растеби – лягло в основу назви острова Растебіна, який чудово проглядається з Костиною балки. Майже такою ж довгою є балка Тещина мова, за що і отримала таку влучну назву. Неподалік тягнеться ще одна, Липова балка, колись посаджена цими деревами. Раніше мала великі розміри, вона була густо заросла вербами і осокорником, що дало привід називати її Вербкою.

Особливості південної частини острова Хортиця, що називається Великим Лугом, давно сприяли розвитку полювання, рибальства, скотарства. Тутешня флора представлена тисячею з гаком видів рослин, двадцять з яких вважаються ендемічними, тобто зростаючими в обмежених районах. Це сон-трава, дніпровський хрестовник, ірис чи касатик, дніпровський волошка, цибуля савранська. Тут представлено кілька видів реліктових рослин, що зустрічалися на планеті задовго до появи на ній людини.

Дивним чином поєднуються на території острова кілька природних зон, що відрізняються один від одного. Різнотравно-ковилові степи співіснують з дубовими та хвойними лісами, зі степами та двома озерами, що мають самобутні назви – Велика та Мала Домаха. За свідченням українського історика, археолога та етнографа Дмитра Яворницького, на Хортиці ріс багатовіковий дуб, дуже гіллястий та гігантської товщини. Народне переказ свідчить, що біля дерева на свою раду (рада, віче) збиралися запорізькі козаки. Не виключено, що саме під його кроною вони писали свій знаменитий лист до турецького султана.

Острівна фауна налічує близько тридцяти видів звірів і більше сотні видів птахів, з десяток видів плазунів і наполовину менше земноводних. У плавневих озерах Старого Дніпра, що не покриваються льодом навіть у пору лютих морозів, гніздяться і залишаються на зимівлю качки. Острів Хортиця рясніє чайками, серед яких переважають сріблясті, та чаплями. Останні представлені навіть жовтою чаплею, основним ареалом проживання якої є болотисті низини у Середземномор’ї, а також Кавказ, південні регіони Азії, Ефіопія та Марокко.

Уявити собі, які тварини населяли острів у минулі часи, допоможуть зображені в мемуарах та наукових дослідженнях спогади старожилів Хортиці. Ними відзначені соковитою травою табуни коней, що пасуться, нишпорять у лісах кабани, промишляють полюванням вовки і лисиці, що рятуються від небезпеки антилопи-сайгаки і кози, що пірнають у воді видри і боби. Протоки та озера, за свідченнями, рясніли незліченною кількістю риби. Часто зустрічається на острові і таке звірятко, як соня-полчок. Це симпатичне звірятко нагадує і мишу, і білку, проте своєї індивідуальності не втрачає.