Свірзький замок

Рік заснування замку на невисокому пагорбі серед топких боліт і глибоких ставків достовірно невідомий, але початком літочислення для нього прийнято вважати 1427 рік, коли, згідно з офіційною хронікою, місто Свірж відвідав польський король Владислав II Ягелло (1352 – 1434). поселення.

Так уже через два десятки років (1449) населений пункт розширив свої межі до таких меж, що це потребувало поділу територіальних одиниць однойменних села та міста. У цей час Свірж з передмістями знаходився у володінні родини земельних магнатів Свірзьких, яким і завдячує своєю історичною назвою.

У 1530 році замок кардинально перебудовується, змінюючи свій вигляд на більш відповідний канонам фортифікаційної науки того часу, нагадуванням про що служить одна з пам’ятних табличок над арочним отвором головних воріт.

З переходом до рук Олександра Цетнера ( – 1667) фортеця так само зазнає значних конструкційних змін, очевидно під керівництвом військового архітектора Павла Гродзіцького. Однак це не убезпечило Свірзький замок від сильних ушкоджень у ході військових дій повстання 1648 року під проводом Богдана Хмельницького (1595 -1657) під час штурму козацькими військами, коли твердиня впала.

Відновлений та додатково укріплений оборонний комплекс на пагорбі над ставом став одним із непереборних бар’єрів на шляху турецько-татарських походів на Львів: у 1672 році він витримав багатоденну облогу військ під проводом Мехмеда IV (1642 – 1693); а 1675 року став не лише захисником своїх мешканців, а й порятунком для гарнізону Поморянського замку.

При Ігнатіє Олександре Цетнері (1728 – 1787) замок у Свіржі, змінивши бойові обладунки на пишність магнатської резиденції, набуває всіх властивих даної трансформації рис: пишність оздоблення внутрішніх покоїв, лиск в обробці зовнішніх фасадів і найважливіший штрих – двір комплекс будівель на пагорбі над ставком.

З початку XIX століття фортуна відчуває на міцність фортечні стіни – представники родини Цетнерів залишають улюблене дітище. Черга нових власників різних прізвищ, що змінюють один одного, не сильно обтяжуючись турботами про своє придбання, призводять його до занепаду.

Кінець же століття і зовсім приніс Свірзькому замку запустіння і розруху – згідно з офіційними даними до 1882 північний корпус звернувся в руїни, а через десятиліття і східну частину комплексу спіткала та ж доля – внаслідок пожежі 1892 року.

Ще один щасливий шанс випадає твердині в 1907 році, коли вона переходить до рук Роберта ла Мезан-Салянса (1869-1930), який, отримавши комплекс над ставком у плачевному стані, за кілька років проводить його капітальну реконструкцію. Крім того, у стінах замку-палацу знаходить притулок велика цінна колекція меблів, полотен, предметів інтер’єру та літератури, що належить його власнику.

Мирне існування твердині в люблячих дбайливих руках графа Роберта обірвала Перша світова війна, коли 1914 року російські війська спалили її до тла, залишивши лише голі стіни.

Але не в графському характері був відступ перед труднощами – реконструкція починається знову. Спочатку нею керує сам Роберт Салянс, а згодом чоловік його дочки – Тадеуш Комаровський (1895-1966), і поступово до Свірзького замку повертається колишня велич.

Друга світова (1939 – 1945) знову перетворює фортецю на руїни. Цього разу період занепаду, що затягнувся, розтягнувся на довгих тридцять років.

Лише у 1975 році з ініціативи Спілки архітекторів, у володіння якої перейшов замковий комплекс, починається реставрація зовнішнього та внутрішнього оздоблення з переплануванням під потреби майбутнього будинку творчості. Але грандіозним планам не судилося здійснитися.

І через добрих тридцять років у стінах Свірзького замку все ще продовжуються роботи з відновлення. Основними ж його мешканцями є не творці, а реалізатори їхніх ідей.

За часів володіння замком сім’єю Свірзьких (ХV століття) фортеця була одноповерховою прямокутною будовою (сторони 52м х 25м) з підземеллями та магнатською резиденцією, посилена двома вежами на торцях, західна з яких досі входить до комплексу оборонних споруд.

Свій вид, практично відповідний нинішньому, замок набув з легкої руки першого його власника з родини Цетнерів у XVII столітті під керівництвом військового інженера та архітектора Павла Гродзіцького, який зміг реалізувати в даному проекті симбіоз оборонного комплексу та пишної магнатської резиденції з урахуванням схилами над ставком, оточений топкими болотами).

І, не дивлячись на численні ремонтно-реставраційні роботи наступних століть, Свірзький палац-фортеця, як і раніше, являє собою в периметрі трапецію фланковану оборонними вежами по кутах з двома відокремленими різнорівневими дворами, з’єднаними лише сходами.

З колишньої пишності зовнішнього барокового декору замку донині збереглися лише фронтони, білокам’яні портали і кам’яні різьблені лиштва віконних отворів. Особливу красу становлять кам’яні вази біля сходового маршу і казна-звісно як збережений грифон на одному з фасадів.

Внутрішнє ж реставроване оздоблення приміщень ще зберігає сліди колишньої розкоші – лиштви дверних отворів, дерев’яні різьблені сходи, стельове оздоблення – скупа нагадування про колишню велич.

В’їзна вежа двоповерхового Південного корпусу, що зустрічає гостей відразу за дерев’яним мостом (колись підйомним) через глибокий рів, відкриває погляду затишний замкнутий Внутрішній двір з круглою клумбою, підперезаною червоною цеглою.

Сімнадцять щаблів одномаршевих центральних сходів з вазонами виходять до відкритої тераси центрального фасаду одноярусного з підвалом Парадного корпусу Свірзького замку, до якого з правого і зліва примикають відповідно Східний (одноповерховий з підвалом) корпус і Західний (з боку Внутрішнього двору – двох, а з боку Внутрішнього двору – двох) перешкодою між двома дворами.

Господарське подвір’я, яке розташоване нижче за рівнем основного комплексу і повідомляється з ним засобами сходів у Західному корпусі, з трьох інших сторін периметра обнесене одноповерховими підсобними приміщеннями (стайнею, кухнею, службами), має власний вихід у зовнішній світ з півдня. Тут ближче до північної частини розташоване коло замкового колодязя.