Ужгородський замок

Фортеця розташована у серці міста Ужгород на пагорбі вулканічного походження у дуже зручному місці: на стику гір та низовини.

Сьогодні у залах Ужгородського замку розміщені музейні експозиції: колекція вогнепальної зброї, колекція монет, предметів побуту, прикрас із бронзи та ін. На замковій території відвідувачі можуть побачити також Ужгородський замок у мініатюрі. Це макет замку захищений скляним саркофагом. Кажуть, іноземці хотіли купити його та пропонували великі гроші музею. Адміністрація музею відмовила.

Крім самої архітектури заслуговують на увагу також розписи колишньої каплиці духовної семінарії, виконані Фердинандом Відпрою в 1857 році.

На південному сході від палацу видніються руїни католицького собору 14 ст., в якому 24 квітня 1646 р. було прийнято Ужгородську церковну унію.

Підвали собору тривалий час були місцем поховання членів сім’ї Другетів. А пізніше – сімей Барківці, Шеннеї, Оросі.

У дворі замку знаходяться чудові твори місцевого залізоливарного мистецтва середини 19 ст.: «Геракл і лернейська гідра» та «Гермес, що відпочиває».

Історія замку тісно переплітається із історією Ужгорода. Слов’янські хорватські племена заснували у тутешніх краях перші поселення. У ІХ столітті тут вже існувало дерев’яне укріплення. Про це розповідають давні письмові джерела, зокрема «Дії вугрів». У «Повісті минулих літ» розповідається про напад на місцевих жителів угорців (угрів). На початку X століття угри перейшли через Карпатський перевал і на території сучасної Словаччини розгромили військо слов’янського князя Лаборця. Сам князь загинув неподалік річки, названої згодом його ім’ям – Лаборець.

З цього часу ужгородськими землями та фортецею заволоділа угорська корона. Будівництво міцнішої, кам’янішої, фортифікації на місці дерев’яної було викликане прагненням зміцнити кордони в нестабільний воєнний час. Так утворюється новий Ужгородський замок.

У 1322 році угорський король Карл Роберт подарував замок із прилеглими до нього володіннями знатного роду Другетів на знак подяки. Другети допомогли придушити повстання проти короля. Понад 360 років Ужгородський замок був їхньою резиденцією. Над аркою, що веде у внутрішній двір замку, зберігся герб Другетів – чотири дрозда. Другети неодноразово зміцнювали та реконструювали Ужгородський замок з метою посилення його обороноздатності. Масштабні будівельні роботи було проведено 1598 року. Саме тоді звели потужніші стіни на певній відстані від самого замку та спорудили в кутах бастіони, де були встановлені гармати.

1653 року замок знову був укріплений. Оборонну систему було продумано дуже добре. Ужгородський замок оточував земляний рів, і на території можна було потрапити лише через підйомний міст. Навіть стіни самої цитаделі були значними. Їхня товщина досягала 3-х метрів! Внаслідок усіх укріплень Ужгородський замок перетворився на могутню, непереможну фортецю. За Другетів він жодного разу не був захоплений.

Остання з роду Другетів вийшла заміж за Міклоша Берчені, який у 1692 році був новим власником замку. Берчені був однодумцем Ференца Ракоці II, який очолив антигабсбурзьке повстання. За Берченя Ужгородський замок став оплотом повстанської боротьби. Після закінчення повстання Міклош Берчені зайнявся облаштуванням замку. Саме він надав грізній твердині якусь витонченість та розкішний вигляд. Ужгородський замок став зосередженням світського життя міста.

До кінця 70-х років XVIII століття Ужгородський замок остаточно втратив оборонне значення і було передано греко-католицькій єпархії. З 1947 року тут було відкрито музей.

У плані Ужгородський замок є неправильним чотирикутником – через рельєф Замкової гори. З трьох боків споруда оточував рів глибиною 8-10 метрів, через який до в’їзних воріт було перекинуто підйомний міст. Навіть зараз помітні заглиблення для ланцюгів, які піднімали у разі потреби. Палац розташований навпроти в’їзної брами, в північно-східній частині комплексу, над урвищем Замкової гори.

Палац – слово трохи манірне для цієї суворої двоповерхової будівлі з чотирма кутовими вежами. Товщина стін тут 2,5-3 метри, а замість вікон де-не-де трапляються бійниці. І не палац це, здається, а донжон, цитадель, замок у замку, найукріпленіша частина фортифікацій Унгвара. Палац має внутрішній дворик з видовбаним у скельній породі колодязем. У стінах споруди збереглися потаємні ходи, якими можна було проходити з одного поверху палацу на інший.