Видубицький монастир у Києві

Є три версії, звідки взялася така назва місцевості та монастиря. Перша версія повідомляє, що Князь Володимир Святославич, коли вирішив охрестити Русь, наказав скинути всіх дерев’яних ідолів Перуна та інших богів у Дніпро. Віддані стародавній вірі миряни бігли вздовж річки і закликали богів здатися і виплисти, кричачи «Перуне, видубай!». Місце, в якому ідоли нарешті випливли на берег, назвали Видубичами.

Ще до Водохреща в районі монастиря існувала переправа через Дніпро. Миряни переправлялися на «дубах» — човнах, видовбаних із цілих стволів дуба. Тут же, у Видубицькому урочищі, була велика діброва. Тобто назва, в принципі, могла походить від переправи.

Також назва могла з’явитися від підземного монастиря, що існував до Хрещення Русі на території Звіринецьких печер, який після офіційного прийняття християнства «видибав» з-під землі і зайняв територію язичницького капища на березі біля переправи, яка потім стала поромною. За переказами, у Звіринецьких печерах могла зберігатись легендарна «Бібліотека Ярослава Мудрого».

Після Брестської унії 1569 р. Видубицький монастир перейшов під владу уніатів. А вже 1637 р. Петро Могила посприяв поверненню святої обителі до православної церкви. Видубицький монастир став мати право на володіння дніпровським перевезенням з усіма прилеглими землями, що давало монастирю суттєвий прибуток.

До наших часів збереглася лише західна частина храму із нартексом. У 80 р. 16 століття східна частина впала разом зі стіною Мілоніга. Одним із найкращих зразків періоду українського бароко вважається Георгіївський собор, зведений на честь Георгія Побідоносця на гроші полковника Михайла Миклашевського. Завдяки своєму розташуванню у мальовничій долині, Георгіївський собор став композиційним центром архітектурного ансамблю Видубицького монастиря.

У 1921 р. влада закрила Видубицький монастир, а в 30 р. іконостаси церков було спалено, а цвинтар зруйновано. Споруди передали службовцям та робітникам деревообробного заводу. У 1975 р. біля знаменитих Видубичів розміщувався Інститут археології.

Свою діяльність монастир відновив у 1992 р., проте ще цілих п’ять років співіснував з археологами.

Головні пам’ятки Видубицького монастиря: Георгіївський собор (XVII ст.), Михайлівська церква (XVIII ст.), Церква Спаса Преображення (XVIII ст.), Дзвіниця з церквою пророка Данила (XVIII-XIX ст.).

Тут також є гончарна майстерня, майстерня плетіння із виноградної лози, невеликий реабілітаційний центр для наркологічних хворих та недільна школа для дітей.

На території комплексу розташований некрополь, де багато видатних діячів науки, мистецтва та громадськості XIX століття. Історики вважають, що Тарас Шевченко також хотів упокоїтися тут, і що у його вірші «Заповіт» згадувалося саме це місце, про що свідчать замальовки на ескізах. Але оскільки Шевченко був визнаний опальним поетом у ті часи, міська влада заборонила ховати поета у Києві.

Видубицький монастир відкрито щодня з 06.00 до 18.00.