Замок Любарта

Будівництво Верхнього замку почалося в 1350-х роках і було завершено в 1430-х, хоча деякі елементи (наприклад, дахи веж) змінювалися протягом наступних століть. Замок навколо почали реконструювати в цеглині з 1502 року. Після побудови замок був резиденцією Великого князя, а після утворення Королівства — резиденцією королівської влади, де зосереджувалися політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.

У 1429 році у княжому палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з’їзд європейських монархів, де обговорювалася політична та економічна обстановка центрально-східної Європи, а також вирішувалося питання про коронацію Вітовта. Замок Любарта неодноразово нападав. Так, в 1431 під час «Луцької війни» він витримав облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайло. 1595 року замок було взято військовими загонами Северина Наливайка.

На території Луцького замку знаходилися кафедри латинської Святої Трійці та православна Іоанна Богослова. У них проходили збори та сеймики волинської шляхти обох віросповідань. У замку діяли різноманітні суди, які займалися питаннями міського та воєводського масштабу. В окремий період у замку діяв особливий суд – Луцький Трибунал, якому підпорядковувалися кілька воєводств.

У XVIII столітті замок почав втрачати свої функції, що було пов’язано із суспільними трансформаціями суспільства Речі Посполитої. Замок припинив своє існування, а в XIX столітті, коли Волинь була анексована Російською імперією, і Верхній замок припинив існування. Залишилися руїни, які лише на рубежі ХІХ-ХХ століть почали оберігати законом.

Протягом ХХ століття Верхній замок та залишки Окольника було реставровано і сьогодні відкрито для відвідування. А на початку XXI століття було відновлено і невеликий шматочок Окольного замку.

Будівництво замку Любарта велося в кілька періодів, що охоплюють цегляну історію будівництва, до якої на місці цих замків існував дерев’яний дитинець.

Дерев’яний дитинець

Укріплене велике поселення дома нинішнього замку Любарта розташовувалося на острові серед боліт з Х століття. Укріплення були дерев’яними та охоплювали майже весь острів. Наприкінці XI ст. починається спорудження валу на кілька етапів. Спочатку висота валу досягала 1 м. А згодом зростала до 3 м. На цьому валу і по всій території острова з’явилися нові потужні дерев’яні укріплення, які мали вигляд складних рубаних конструкцій типу городень із заборами. Дитинець витримував тривалі та важкі облоги.

У 1150 р. полки Юрія Долгорукого оточили Лучеськ (тодішню назву Луцька) на 6 тижнів, але так і не змогли його взяти. У 1175-1180 р. серед дитинця будується кам’яна церква Іоанна Богослова. Саме тоді дитинець формувався як княжий двір — головна резиденція князя. Тут мешкала князівська родина, різні чиновники. У 1259 р. місто не витримало облоги хана Куремси. І вже за два роки князь Василько Романович на вимогу ханського воєводи Бурундая розібрав укріплення Луцька. Отже, деякий час укріплень не було взагалі. І з ослабленням залежності Волині від Золотої Орди на початку XIV ст. дерев’яні укріплення відновились у повному обсязі.

Любарт як перший будівельник кам’яного замку

1331 року син Великого князя литовського Гедиміна Любарт одружився з дочкою Великого князя Галицько-Волинського князівства Андрія II Юрійовича Агрипіною. 1340 року він став Великим князем Галицько-Волинського князівства. Приблизно в цей час розпочинаються масштабні роботи з реконструкції укріплень. Точну дату встановити неможливо, але є підстави вважати, що будівництво кам’яного замку почалося не раніше за середину століття. Проте будівництво не обмежувалося лише самим замком.

Було споруджено дамбу з метою підвищення рівня води навколо княжої резиденції, підйомний міст над ровом перед вежею. Саме будівництво з цегли велося за межами тісного дитинця навколо однієї з його стін. Таким чином, площа дитинця могла бути розширеною. Цегла з розмірами 28-30 см х 12,5-15 см х 7,5-9 см викладена в техніці готичної кладки. Так було збудовано вежу, княжий палац та західну стіну (див. рис.). Це становило перший будівельний період. Хронологічні рамки цього періоду логічно вважати 1352-1366 р. – час укладання перемир’я з Казимиром III Великим на початку бойових дій (тут і далі хронологічні рамки будівельних періодів подаються за авторством Троневича П.).

У 1366 р. внаслідок втрати столичного міста Володимира Любарта переносить столицю до Луцька і таким чином остаточно затверджується тут. Відразу розпочинаються подальші масштабні роботи з реконструкції укріплень. У цей період окольного міста, яке за давньоруською традицією розташовувалося поруч (навколо) дитинця, засмучується поки що дерев’яний Окольний замок з городньою та оборонними вежами.

Його територія забудовується дворами наближених до Любарта чиновників, єпископів та іншої знаті. А власне міське суспільство витісняється за межі Окольного замку. 1370 року помер Казимир і війна припинилася. Відтоді фортифікаційні реконструкції у Луцьку продовжились. В’їзна вежа зросла на один ярус, над нею влаштували шатровий дах. Більше половини північної стіни замінили цегляними мурами. Те саме стосується східної стіни. Було закладено Стирову вежу з аналогічними в’їзними контрфорсами на зовнішніх кутах. Башта була створена лише на рівень із оборонними стінами. Цегла, що використовується, була більш наближеною до єдиного стандарту, краще на випал і з кращої сировини. Щоб фундамент не зрушувався з валу, будівельники використовували вирівнювання як ступінчастих терас. Крім того, вони використовували фірмовий знак – тонкі прорізи на швах розчину між цеглою. Таким чином, візуально легко визначити, яку саме частину стін було зведено в цей час.

Всі ці зміни становлять другий будівельний період. Закінчився він 1385 р. зі смертю Любарта. Так, у двох замках – Верхньому та Окольному – зосередились усі органи управління Волинським князівством: законодавчі, виконавчі, судові, церковні. Це був престижний район проживання, де мали власність лише багаті міщани, представники влади та духовенство. Однак потужно розвинене в економічному та культурному плані міське суспільство не відчуло у цьому негативних наслідків. Будівництво за межами замків хоч і було дерев’яним, але набагато масштабнішим і монументальнішим.

Замок з епохи Вітовта

Після смерті Любарта Великим князем стає його син Федір Любартович. Але він не мав прав на луцьке князювання, оскільки був сином не першої дружини Любарта. У 1387 р. литовський князь Вітовт разом із сім’єю, князями, боярами осів у Луцьку. З 1392 р. Луцьке князівство переходить до нього назавжди, у цей час він став Великим князем литовським. Вітовт приділяв велику увагу Луцьку. Він часто перебував у місті, включив його до сфери великокнязівської політики.

За його правління Луцьк мав статус неофіційної південної столиці Литви. Звісно, це мало своє значення для замків, особливо Верхнього, резиденції Великого князя. На час князювання Вітовта припадає третій будівельний період, який реалізовувався кілька етапів. Усього наслідком його стало те, що вже весь Верхній замок постав у цеглині: північна стіна та східна домурувалися, а у місці їхнього стику звели Владича вежа. Усі три вежі накрили гонтом. Владицька башта на відміну від інших була зведена за один прийом. Характер кладки, розміри цегли вказують на повну ідентичність із замком Вітовта у Гродно, що вказує на роботу однієї бригади майстрів у цих містах. Також на території замку знаходився княжий палац, який згодом як замок став королівською власністю.

Як відомо з документів, у середині ХVI ст. на місці старого почалося будівництво нового палацу з використанням італійських (мабуть — ренесансних) архітектурних елементів. Палац був прибулий до В’їзної вежі і мав довжину 28, ширину 6, а висоту 10 сажнів. Над південною частиною залишків палацу було споруджено приміщення судової канцелярії, про яке вперше згадується в 1789 р. У 1427 Вітовт отримав буллу від Папи Римського Мартіна V про перенесення кафедри з Володимира в Луцьк. Тому ще 1425 року в Окольному замку розпочалося будівництво дерев’яного костелу Святої Трійці. За два роки його було завершено.

У 1429 р. у стінах замку Любарта, саме у княжому палаці, відбувся з’їзд європейських монархів, де серед інших питань розглядалася можливість коронування Вітовта на литовську корону. Це загострило стосунки із Польським королівством. Але незабаром Вітовт помер, не ставши королем. А тяжкий спадок непростих відносин із Польщею перейшов до його наступника Свидригайла.

Свидригайло, Сигізмунд Кейстутович

Через два роки після з’їзду розпочалася Луцька війна. Коронне військо оточило замок і кілька тижнів тримали його в облозі. Захист замків покладався на воєводу Юрку. Нарешті, коронне військо було змушене відступити, зазнавши великих втрат. Замок витримав оборону. Складна політична ситуація призвела до того, що Литва розділилася на два князівства — власне Литовське на чолі із Сигізмундом Кейстутовичем та Луцьким (Російське) — зі Свидригайло.

Торішнього серпня 1434 року, досі прибічник Свидригайла, староста — князь Олександр Ніс — віддав Луцький замок князю Сигізмунду Кейстутовичу. Старості він призначив Івана Гаштольда. У 1436 р. замок витримав облогу військами Сигізмунда. Потім замок перейшов до Свидригайла, наприкінці або на початку 1438 р. 1439 р. — знову Сигізмунда Кейстутовича.

Замок Любарта потребував подальшої модернізації. Під кінець життя Свидригайла проводилися будівельні роботи у Верхньому замку, які становили четвертий будівельний період. У цей час стіни замку були нарощені, було закладено додатковий ряд аркоподібних бійниць для вогнепальної зброї. Також було встановлено додатковий ярус дерев’яних галерей обслуговування нових бійниць. Стирову вежу було домуровано до двох інших. Деякий час цю вежу називали Свидригайловою. Таким чином, спорудження Верхнього замку в цеглині було завершено. Роботи наступних будівельних періодів не сильно змінили образ твердині. Незважаючи на велику архітектурну подібність із замком у Черську, існує думка про вплив прусської фортифікаційної думки на будівельників Верхнього замку.

Реконструкція Окольного замку

У 1473 р. Окольний замок на відміну Верхнього залишався дерев’яним. Венеціанський посол Амвросій Контріані відзначав його міцність. Однак у другій половині XV ст. загострилася небезпека від турецько-татарських набігів та її міцності виявилося недостатньо. У 1500 та 1502 р. Луцьк постраждав від нападу орди. Турки пробиралися і глибше на Поліссі, Литву та Польщу. Виникла нагальна потреба для міцного зміцнення волинських замків.

Вже з 1502 р. розпочинаються масштабні роботи у Луцьку. Спочатку було виготовлено 240 000 штук цегли, потім ще 70 000. На оплату найманим робітникам для кладки було витрачено 215 коп. грошей, на різні матеріали для роботи та інші витрати — ще 384 коп. У наступні роки було витрачено ще більше грошей. Дерев’яні городні Окольного замку стали замінювати на цегляні мури. Товщина стін становила 1,7-2 м. Система кладки – готична орнаментна. Однак виготовленої цегли було недостатньо для повної реконструкції Окольника.

Незавершена частина замку зводилася у дереві. Роботи проводились з допомогою митних надходжень. У наступні десятиліття відбувалося незначне завершення реконструкції Окольного замку. Так, кам’яні вежі отримали такі самі укриття, як вежі у Верхньому замку. Таким чином, із восьми веж Окольника 4 були кам’яними: Чарторийських, Свинюська, Івана скарбника, та інших князів Четвертинських, Архімандрича, а 4 (з боку заселених пагорбів міських околиць) дерев’яними: Воротня, Перемильська, Пінська, Владик волинських.

Замок у XVI–XVII ст.

Повторне надання Луцьку магдебурзького права у 1497 р. створило нову правову атмосферу. Місто вже не належало замку, воно отримало свої суд і керівництво у вигляді двох колегій: Ряди на чолі з війтом та Ради на чолі з бурмістром. Колегії засідали у міській ратуші. Це негативно вплинуло на економічне становище Замку, оскільки таким шляхом він зменшив свої феодальні володіння та права. На чолі Замку продовжував залишатися староста. Його влада поширювалася на міщан в основному тією мірою, що він був військовим начальником усієї фортифікаційної системи міста, яка включала як замки, так і численні огорожі, оборонні кільця міста.

Однак це давало можливість і в економічному плані обмежувати городян. А замок функціонував за рахунок сіл, які йому належали. У 1552 р. після практики роздачі сіл шляхті за якісь заслуги їх було лише 8. Так, у цих селах було заготовлено окремі двори у разі приїзду великого князя, іноземних послів та інших гостей. Поруч із такими дворами жили люди, які все це обслуговували.

Двори утримувалися на повинностях селян замкової волості. Гончарі задовольняли потребу посуду, теслярі виконували ремонтні роботи у замку. Кожен вид діяльності залежних від Замку селян обкладався оброком у натуральній чи грошовій формі. Таким чином, доходи від цих сіл йшли на утримання адміністративного апарату та ведення замкового господарства.

Структура замкового суду

Судочинство належало до компетенції луцького замкового уряду. Юрисдикція суду поширювалася повіт, волинську шляхту, іноді все воєводство, а окремих випадках кілька воєводств. До реформ Литовських статутів діяло два замкові суди: очолюваний старостою міський, який займався всіма справами, та апеляційний суд маршалка Волинської землі. Після Литовського статуту 1566 р. структура суду стала більш розгалуженою та профільованою. Засідання всіх судів відбувалися у кімнатах Верхнього замку, чи кафедральному соборі Іоанна Богослова. Отже, суд ділився на міську, земську, підкоморську.

Міський суд. У віданні цього суду перебували кримінальні справи. Підлягав повітовому старості. Посада судді була виборною. Суддя обирався із місцевої шляхти. Судовим виконавцем була посада возного. Візний обирався на луцьких сеймиках. Записи про справи, що розглядаються, занотовувалися писарями до луцьких міських книг, які зберігалися в притворі православної кафедри. Для розгляду справ міський суд збирався щомісяця на роки протягом усього року. У веденні суду знаходилася в’язниця, яка розташовувалась у вежах Верхнього замку, та кат. Іноді для допитів застосовували тортури. Для цього було відведено окрему невелику вежу, яка розташовувалася біля входу в замок. Страти відбувалися на площі перед замком і на Ринковій площі перед ратушею.

Земський суд. Земські суди були незалежними від замкової адміністрації, обиралися на сеймиках та затверджувалися королем. До складу входили суддя, пристав та писар. Цей суд розглядав цивільні справи Луцького повіту. Замковий уряд виділяв приміщення для засідань цього суду та зобов’язувався зберігати актові книги. Сесії земського суду відбувалися тричі на рік протягом кількох тижнів кожен.

Підкоморський суд. Цей суд вирішував земельні справи. Засідання проходили безпосередньо на земельних ділянках, де були суперечки. Підкоморій слухали сторони конфлікту, мірники та копачі робили свої роботи і тоді виносилися вироки.

Каптуровий суд. Це був єдиний для всіх повітів суд під час міжкоролів’я. Сесії збиралися наприкінці кожного місяця. Основна діяльність полягала у стеженні за суворим дотриманням законів населенням воєводства Волинського.

Луцький суд. Це найвищий апеляційний суд Волинського, Брацлавського та Київського воєводств. До складу входили шість депутатів та місцевий земський суд у повному складі. Існував до 1598 року.

Забудова замків та нові реконструкції

Протягом XVI ст. замкова територія була досить забудована і містила зовсім мало вільного місця. Ілюстрації дають опис споруд, що знаходилися на території, опис дворів та їх власників. Головними частинами Верхнього замку були володарський двір, собор із цвинтарем та князівська територія, на якій стояв палац. Уся територія містила такі споруди (див. план): 1. Княжий палац, 2,3. Королівські будинки, 4. Сходи на В’їзну вежу, 5. Світлиця, 6,7. Кухні, 8. Сарай (пушкарня), 9. Тарас (в’язниця), 10. Будинок з сінями, 11. Погреб, 12. Кафедральний собор Іоанна богослова, 13. Паркан володарського двору, 14. Будинок з келією, 15. Велика дерев’яна 1. Владича, 18. Лазня, 19. Будинок володаря з мансардою, 20. Мала дзвіниця, 21. Підвал, 22. Цвинтар.

Територія Окольного замку була щільно зайнята дворянськими дворами, яких усередині століття було понад 50. На території було 3 вузькі вулички, на яких стояло кілька православних церков та кафедральний костел Святої Трійці. Тут проживали різні чиновники та духовенство. Біля підйомного мосту, який вів до Воротньої вежі Верхнього замку, була дерев’яна вежа Окольного замку Усіх владик волинських. Вона використовувалася для допиту злочинців, яких засуджував міський суд. Біля вежі було місце, де стратили засуджених на горло.

Незважаючи на велику військову загрозу, оборонна здатність Луцького замку протягом другої половини XVI століття. знижувалася. На це вказують люстрації та інвентар замку. Основною причиною такого занепаду є те, що зараз Луцьк уже не був прикордонним містом, тобто відпала потреба у великому озброєності, і замок уже не був у центрі політичного життя королівства. Крім того, значне поширення артилерії зменшило роль замків під час воєнних дій. Ще однією причиною занепаду оборонної функції всіх державних замків взагалі є зловживання старост та урядників, які привласнювали кошти, призначені на їх утримання.

Це давало негативні наслідки. Так, 1595 р. козаки Северина Наливайка захопили Луцьк і стягнули велику контрибуцію. Отже, функції замку з оборонних звузилися лише адміністративно-судові і духовні.

У середині XVII ст. роль замків ще більше зменшилася й у 1652 р. волинські посли на варшавському сеймі отримали інструкції щодо зміцнення загону міст взагалі, а не лише замків. Люстрація 1658 р. фіксує Луцькі замки такими, що потребують реконструкції: вежі стояли непокриті, зброї не було жодної, крім двох гармат. Натомість економічне становище покращало — відбулося повернення села Голишів, отримання податків із перевозів на річці Стир, міська капщизна, торговий податок та інше. Загалом сума доходу становила 995 флоринів на рік, у тому числі після витрат утримання замку залишалося 750 флоринів на рік. Ці гроші і пішли на реставраційні роботи в 1667 р. Стирова і В’їзні вежі були добудовані ще одним ярусом, відреставровані стіни між В’їзною і Владичою, в західній половині північної стіни над нижнім рядом арочних далекобійних бійниць був влаштований ряд з чергуванням щелі. Ці зміни становили п’ятий будівельний період.

Замок навколо також не стояв у запустінні. Ще на початку XVII ст. відбулися значні зміни. Староста луцький Радзівіл Альбрехт Станіслав подарував ордену св. Брігітти свій палац, який розташовувався у південній частині Окольного замку. Після цього орден розпочав активну перебудову палацу та його келіями з костелом. Новий корпус замінив собою частину стін замку (див. ілюстрацію). Те саме сталося і зі шматком стіни, що з півдня примикав до В’їзної вежі Окольного замку. Орден єзуїтів, який прибув до Луцька на той час, почав зводити ренесансний костел. Трохи пізніше за ним було збудовано колегіум, західна стіна якого замінила частину стін Окольного замку. Південна стіна костелу та колегіуму мають бійниці – таким чином оборонну функцію замку не було порушено.

Різкі зміни XVIII століття

У XVIII ст. замок Любарта застали деякі трансформації. По-перше, як видно з ілюстрацій та описів, замок практично втратив оборонну функцію.

По-друге, внаслідок жорсткої релігійної боротьби замок уже не міг бути стабільною духовною столицею Волині, оскільки православна кафедра Іоанна Богослова переходила то уніатам то православним, а згодом і взагалі згоріла без відновлення, а католицька кафедра Святої Трійці також не могла бути відновлена після пожежі.

Хоча кафедру перенесли до сусіднього костелу Петра та Павла, і наближення розділів Польщі, а особливо третього, вже похитнуло могутність католицизму на Волині.

І якщо на початку та в середині століття замок ще грав значення адміністративного, судового та духовного центру, то на кінець століття упадницькі тенденції посилилися, похитнувши становище. Це стосується й фізичного стану обох замків. Так, люстратори 1765 р. не помітили княжого палацу, на законсервовані гродські книжки в Стирової вежі протікала дощова вода, зброї був ніякої.

Навколишній замок мав ще досить гарні стіни. Він на цей час вже називається пригородом, а його територія прирівнюється до звичайної міської. Причиною такого є те, що по-перше, весь Луцьк на той момент був укріпленою фортецею, що певною мірою зрівнювало привілейовану замкову територію з власне міською, по-друге, цьому сприяло зростання значущості міського населення, яке наближалося до шляхетського стану.

Після пожежі 1781 р. замки вимагали реконструкції, тож староста Юзеф Клеменс Чарторийський розпочав перебудови. В’їзна вежа Верхнього замку дещо змінила обличчя. Входи, які були високо над площею, було замуровано. Натомість частину валу забрали і зробили один великий вхід у замок у цоколі вежі. Тобто вхід суттєво знизили. Збудували новий кам’яний міст із склепінчастою аркадою. Саму вежу зміцнили потужними контрфорсами так, що старі контрфорси частково увійшли до нових. Частково на місці княжого палацу збудовано приміщення канцелярії, куди перенесли архівні судові книги з кафедри Іоанна Богослова, так і згоріла.

Стіни Окольника постраждали від вогню дуже. Після цього три із чотирьох веж почали розбирати. Фактично, Замок Замок як замок припинив своє існування. А поняття «Луцький замок» почало стосуватися лише Верхнього. Ці події та роботи склали шостий будівельний період, який сформував обличчя Верхнього замку таким, яким він дійшов до сьогодні.

Замок у Російській імперії — нові реалії нової держави

Після третього поділу Польщі Луцьк опинився у складі Російської імперії. Внаслідок лояльного ставлення царів до поляків та новоприєднаних територій тут деякий час продовжували діяти Литовський статут, земський та підкоморський суди, збиралися сеймики. Крім того, відновилося луцьке уніатське єпископство, кафедра якого перебувала у соборі св. Дмитра на території колишнього Окольного замку.

У замковій канцелярії продовжував працювати регент судових актів Яків Коженевський. Він працював над упорядкуванням реєстру документів, зібраних протягом останніх трьох століть у замкових архівах. У 1807 р. на території Верхнього замку було збудовано повітову скарбницю. Проте автономія Волині тривала недовго і вже 1840 року остаточно було скасовано давню систему судоустрою, а уніатську церкву ліквідували, приєднавши її офіційно до православної. Діяльність замку як такого було припинено. Його територія на будівлі вважалася звичайною міською територією.

З цього часу замок використовується переважно як архів, житло та пожежна служба. Після пожежі 1845 р., під час якої згоріла більшість луцьких костелів та монастирів, обвуглені стіни замку розтягалися на будівельний матеріал. Верхом негативних тенденцій було видання в 1863 р. «найвищого наказу» про розбирання вежі та стін замку на будівельний матеріал. За в’їзну вежу на аукціонних торгах дали 373 руб. І колись величну фортецю Луцька почали розбирати на матеріал.

Однак це виявилося не так легко. Адже навіть після століть міцність споруди була досить високою. Замок розбирався дуже повільно. Знищити вдалося лише частину муру біля В’їзної вежі, а саму вежу не змогли розібрати навіть частково. Міцність замку врятувала його в цьому столітті. Наступного року київська технічна комісія дійшла висновку, що стіни перебувають в аварійному стані, більш того, їх слід зберегти як історичну пам’ятку. Замок дали спокій. Він став привертати себе значну увагу художників, письменників, любителів старовини. У другій половині ХІХ століття. було зроблено чимало малюнків, гравюр, які зображали мальовничі руїни, написано багато статей та досліджень з історії замку та міста загалом.

Ось як писав про замок волинський польський письменник того часу Юзеф Крашевський:

Я бачив багато руїн замків, але жоден з них не здався мені таким величним, таким гарним, таким промовистим, як цей — а може, то ім’я Вітольда додає йому чарівності? … Волинські замки збереглися краще, бо вони найдовше були потрібні. Острозький, Дубненський, Чарторийський, Луцький, Олицький, замок у Конюхах тощо. і своєю кількістю, і збереженням свідчать про те, як довго цей край чинив опір нападам і які зазнав довгі війни. Луцький та Олицький замки можуть дати кращу виставу, що таке стародавній оборонний замок.

Піраючи фотографія замку. 1866 рік Автор Козловський
У 1887-1890 р. було виділено 623 руб. на відновлювальні роботи у замку. Проломи в стінах замурували, Воротню вежу стягнули металом. Проте аттик на цій вежі розібрали, бо перебував у аварійному стані.

У наступні десятиліття кілька комісій відзначали вкрай поганий стан стін та веж, які загрожували падінням. Було розроблено проекти К.Іваніцького, а потім і К.Тележинського про рятівну реставрацію. Проте грошей було виділено. Зрештою прилегла до В’їзної вежі частина стіни зі сходами впала. Але це вже нікого не турбувало, тому вирувала Перша світова війна, а імперія припинила своє існування.

XX століття

За Ризьким мирним договором Волинь повертається до складу Речі Посполитої. Відразу 1921 р. почалися консерваційні роботи у замку. Було складено кошторис на майже 2,7 млн польських марок для робіт у замку. Зрештою, асигнування зросли до 9 млн. марок. Роботи вели Люблінський консерваторський округ під керівництвом архітектора Сенницького. В’їзну вежу було укріплено, виконано залізобетонні перекриття нижніх ярусів вежі, укріплено Владичу, накрито Стирову вежу. У колишній канцелярії відкрито Волинський природничо-краєзнавчий музей. У документах тих часів фортеця називається замком Любарта — саме від цього часу до сьогодні луцький Верхній замок іменується саме так. Один із тодішніх дослідників Леонід Маслов писав:

Замок Любарта – своїм планом, становищем стін та веж дуже нагадує замки південної Німеччини, пізніше були успадковані на наших західних землях Галицько-Володимирській державі. Однак, замок це не копія таких замків; під архітектурним та конструкційним оглядом щодо згаданих він великим кроком вчинив уперед. Небагато нам залишилося зі старокняжого оборонного будівництва пам’яток, щоб із упевненістю можна було з ними порівнювати луцький замок.

Виконання ремонтних робіт у замку було перервано Другою світовою та входженням Волині до СРСР. У 1963 р. замок був затверджений як пам’ятка архітектури, що знаходиться під державною охороною. З цього часу розпочалися роботи з реставрації та консервації замку. Протягом 60-70-х років велися масштабні роботи за проектами М.Говденка у виконанні Годованюк О.М. так, щоб відтворити колишній вигляд.

У 1985 р. було створено Історико-культурний заповідник «Старий Луцьк», який включав територію старого міста із замком та багатьма іншими об’єктами. З того часу фортеця постійно перебувала під наглядом фахівців. Провели ґрунтовні археологічні дослідження території замку Любарта — княжого палацу, собору Іоанна Богослова, замкових фундаментів. Робилися геологічні дослідження культурних верств, вивчалася історія замку у літературних джерелах.

XXI століття

2011 року за підсумками акції «Сім чудес України» Верхній замок посів перше місце.

Замок Любарта є у плані рівностороннім трикутником з витріщеними сторонами та відстанями між вершинами (вежами) 100 м. Висота стін близько 12 м над валом. Товщина досягає до 3 м. верхня частина має товщину 0,8 м. Загалом на замок використано до 5 млн. цегли. Протягом шести століть існування рівень підлоги замкового двору піднявся приблизно на 3,8 м. Стіни та вежі викладені у готичній системі кладки. Розміри цеглин коливаються в залежності від будівельного періоду, в якому вони використовувалися. Загалом це (28-30) х (12.5-15) х (7.5-9.5) див. На стінах містяться бойові галереї з бійницями. У деяких місцях покриті гонтовим дахом. Біля В’їзної та Владицької вежі на консолях тримаються еркери з машикулями – отворами для обстрілу зони підошви стіни.

В’їзна вежа є п’ятиярусною прямокутною спорудою. Її висота 28 м., а розміри 11,9 х12, 05 м. У південній частині розташовані гвинтові сходи, і з’єднувалися з княжим палацом. Від кута вежі починається мур Окольного замку. Внизу башта підпирається потужними контрфорсами, зведеними на початку XIX століття, які трохи звужуються догори. Між ними арочний вхід у замок. Над входом розташовані два портали з арочним завершенням. Це колишні входи до замку, коли вони закривалися підйомним мостом. У середній частині фасаду виступають квадратні зубці, розташовані над проміжним карнизом. Верхній карниз має аркатурний мотив та оперізує вежу по периметру. Під ним знаходяться два отвори. Аттик має потужні зубці-мерлоні ренесансної форми. Задній фасад вежі, що виходить у замковий двір, має простішу структуру. Центральний прохід має готичне завершення. Середні яруси вежі, за винятком верхнього, мають по одному вікну, обрамлені білокам’яними ренесансними наличниками.

Стирова вежа, як і В’їзна, має форму прямокутного паралелепіпеда, що підпирається зовні контрфорсами. Висота 28 м, розмір у плані 10х10 м. Також має два зовнішні відгалуження: східне (коротше) є залишком східного оборонного кільця, південне (довше) – залишок Окольного замку. Має два входи з білокам’яними порталами: нижній довгий час був засипаний, тому користувалися входом другого ярусу. Звідси є повідомлення з верхніми ярусами гвинтовими сходами, що проходять у стіні. На стінах можна переглянути орнаментальний тип кладки цегли. П’ятиярусна вежа завершується аттиком із зубцями. Загалом товщина стінок зменшується нагору: на нижньому ярусі сягає 3 м, а на верхньому (аттиковий) — 75 см. З третього ярусу є виходи на бойові майданчики стінок. У стінах різних поверхів влаштовані бійниці, деякі вікна мають готичне обрамлення, інші — ренесансне. Перемички внутрішніх дверей арочні.

Архітектура Владицької вежі ще лаконічніша. Висота складає 14 м., розмір у плані 8,75 х8, 50 м. Товщина стін на нижньому ярусі – до 3 м, на верхньому – близько 1 м. Вежа не має оздоблення. Із третього ярусу є виходи на бойові майданчики стін. Склепіння над другим ярусом циліндричне. Перемички бійниць з арочним завершенням. Башта покрита гонтовим шатровим дахом, над яким височіє на ніжці металева фігура «Кликун».

Башта Чарторійських Окольного замку також є прямокутним паралелепіпедом, накритим гонтовим гостроверхим дахом. Між вежею та південним кутом єзуїтського колегіуму стіна замку має бійниці. Із вежі є вихід на бойову галерею цієї ділянки Окільника. Також є вихід у протилежний бік — на стіну замку, яка далі тягнеться на південь. Нині цей вихід частково замуровано та залишено у вигляді вікна. Особливістю частин Окольного замку, що збереглися, є фундаментні арки і орнаментна кладка окремих ділянок стін, де використовувалася цегла різних кольорів.