Ансі

Ансі не можна назвати типовим французьким містом, адже Савойя стала частиною Франції лише наприкінці позаминулого сторіччя. Стародавні замки, розкішні особняки та храми Ансі зберігають спадщину епох правління графів Женевських та герцогів Савойї. Блукаючи брукованими вулицями, площами, набережними, туристи не перестають милуватися старовинними мостами, фонтанами, штучними водоспадами, будинками з черепичними дахами та колоритними балконами, прикрашеними квітами.

Ансі називають Савойською Венецією. Це ім’я він отримав завдяки каналам, що беруть початок в озері Ансі та пронизують міські квартали. Величезний водоймище з кристально чистою водою є основною місцевою пам’яткою. На його берегах розмістилися елегантні готелі, влітку відкриваються пляжі. В околицях озера прокладено десятки велосипедних та пішохідних маршрутів. В Ансі дуже популярні водні види спорту, круїзи на катерах та яхтах, а в зимовий сезон сюди приїжджають охочі покататися на лижах.

Місто може похвалитися безліччю чудових ресторанів. Багато з них мають мішленівські зірки або, згідно з різними рейтингами, входять до числа найкращих у країні. В Ансі неодмінно варто скуштувати найсмачніші місцеві вина, лікери, морозиво, шоколадні десерти, і, звичайно, чудові сири, найкращі з яких – Reblochon та Tome des Bauges.

Околиці Ансі, береги однойменного озера та його витоку Тіу (Тью), були заселені людьми ще за доісторичних часів. У 1856 році тут виявили залишки стародавніх поселень, пальових (озерних) жител, найраніші з яких історики відносять до IV тисячоліття до н. е. У IV столітті до зв. е. у цих краях з’явилися галльські племена аллоброгів. Через три століття їх підкорили римські легіонери.

Відомо, що у I столітті до зв. е. на рівнині, трохи на північ від озера, існувало село аллоброгів, на місці якого римляни заснували невелике торгове місто Boutae. Його вважають найранішим попередником Ансі. У III столітті місто неодноразово зазнавало набігів варварів. Частина його населення загинула, а ті, що залишилися живими, перебралися на прилеглі височини. У VI столітті на одному з пагорбів виникло невелике укріплене поселення, яке отримало назву Anniciaca, а пізніше – «Ансі-ле-В’є» («Старий Ансі»).

У X столітті у цих краях, на той час володіннях королівства Верхня Бургундія, утвердилися графи Женевські. Біля підніжжя лісистого пагорба Семноз вони звели замок, і на початку XII століття під захист замкових стін стали переселятися мешканці поселення Anniciaca. Тут почало розвиватися жваве місто, яке невдовзі розрослося по обидва боки від витоку Тіу. Його назвали Ансі-ле-Неф (Новий Ансі).

Завдяки навколишнім водойм у місті процвітала реміснича справа. На березі Тіу майстри встановлювали гідравлічні пристрої (механічні верстати, пили), що рухаються водяними колесами. Місцеві жителі займалися також обробітком землі в долині, риболовлею, торгували текстилем. Не зупинилося життя і в Ансі-ле-В’є. Тут сконцентрувалися маєтки та мисливські будиночки, що належали знаті та буржуа Ансі-ле-Неф. У 1219 році графи Женевські зробили Ансі своєю столицею, і місто залишалося їх оплотом протягом століття. На початку XVI століття ця давня династія згасла, і Женевське графство продали герцогу Савойї Амадею XVIII.

У другій половині XVII століття Ансі перетворився на передову католицьку цитадель на противагу сусідній Женеві, де утвердився протестантизм. У центр контрреформації, так званий Альпійський Рим, переселилися женевські єпископи, зробивши його штаб-квартирою своєї єпархії. У той період місто прикрасили прекрасні культові споруди, а за Франциска Сальського, який став єпископом у 1602 році, Ансі завоював славу духовного та інтелектуального центру регіону. Половина міста належала різним релігійним орденам, у чиїх віданні були як храми і святі обителі, а й ремісничі майстерні, навколишні земельні угіддя.

У XVIII столітті Ансі залишався ідилічним місцем, де текло спокійне життя. Цей побут описав у своїй «Сповіді» Жан-Жак Руссо, який побував в Ансі у 1728 році. Розмірене існування городян порушила Французька революція. У 1792 році генерал Монтеск’ю-Фезанзак, який приєднався до третього стану, завоював Савойю і приєднав її до Франції. Ансі став столицею округу у департаменті Монблан. Після реставрації Бурбонів місто повернулося у власність Савойського будинку, чиї герцоги на той час мали статус королів Сардинії. У «сардинський» період Ансі бурхливо розвивався, тут зводилися нові будинки, містилися вулиці та площі, будувалися мости, розбивалися парки, сквери.

В 1860 регіон офіційно став частиною Франції, а Ансі – столицею нового департаменту Верхня Савойя. В 1866 через місто проклали залізницю, і до кінця століття він перетворився на популярний курорт і туристичний центр. Туризм став масовим у 30-ті роки минулого століття, коли у французьких робітників з’явилися оплачувані відпустки. У роки Другої світової війни міська влада визнала капітулянтський уряд Віші, але місцеві жителі масово приєднувалися до руху Опору. 1944 року німецький гарнізон, що розташовувався в Ансі, склав зброю. У 50-х роках у місті почалися масштабні реставраційні роботи, а в 70-ті з Парижа в Ансі стало можливим дістатися надшвидкісного поїзда TGV.

Місто розташувалося між рівниною Фінс і предальпійськими передгір’ями, на північно-західному краю озера Ансі. За водоймою височить гора Мон-Вейр’є (1291 м). З озера витікає річка Тіу, одна з найкоротших у країні, її довжина – 3,6 км. Петляючи містом, Тіу впадає в річку Ф’єр – лівий приплив Рони. Колись для заповнення оборонних ровів озерною водою було викопано канали. Вони існують і сьогодні, хоча частково відведені під землю. З південного сходу до Ансі спускаються схили гірського масиву Семноз, що входить до складу природного парку Боже (де Бож).

В Ансі приємно відпочивати у будь-який сезон. Влітку туристам зазвичай не докучає спека, хоча іноді трапляються різкі підвищення температури. У середньому, цієї пори в місті +23…+25 °С. У липні-серпні повітря нерідко прогрівається до +27 °С, а вода в озері та річці – до +24 °С.

Вересень та перша половина жовтня в Ансі теплі: відповідно близько +20 °С та +16 °С. Але на ці місяці припадає найбільша кількість днів, коли йде дощ – 9-10 діб. До листопада холодніє до +9…+13 °С. Взимку заморозки бувають зазвичай уночі. Вдень температура перевищує нульову позначку, як правило, на 3-5 градусів. У місті нерідко випадає сніг, а з боку озера може налетіти пронизливий вітер. Весна приходить в Ансі рано, у березні повітря вже прогрівається до +10 °С, у квітні-травні – до +15…+20 °С.

Старовинні квартали міста розташувалися біля підніжжя середньовічного замку по обидва боки річки Тіу. Ця водна артерія та озеро Ансі, загалом, і створили неповторний вигляд Савойської Венеції. Уздовж каналів тягнуться пішохідні вулиці з аркадами та проходами, провулками, схожими на трабулі у Ліоні. Вони є чудовими архітектурними лабіринтами, що перетинають цілі квартали, забудовані старими будинками. Деякі будівлі звернені вікнами у внутрішні подвір’я, де несподівано можна знайти симпатичні магазини.

Серед річки Тіу, на острові, з’єднаному з «материком» містками, красується мініатюрний замок Іль (Острівний палац). Він був закладений у 1100 році, і здебільшого зберіг свій історичний вигляд. Повіками замок служив резиденцією знатних сімей Женевського графства, але в XVII столітті в його стінах було влаштовано в’язницю. Після Французької революції тут у час розташовувалися казарма і склади. Сьогодні в Острівному замку розташовується музейна експозиція, присвячена архітектурі та культурній спадщині Ансі. Для відвідування відкрито стару залу суду, тюремні каземати, каплицю.

Найефектніший вид на замок Іл відкривається з мосту Пер’єр, який знаходиться на однойменній набережній. Звідси можна піднятися крутою стежкою до замку Ансі. Орієнтиром послужить найкрасивіша замкова вежа, яка також має назву «Пер’єр». Шато д’Ансі будувався з перервами, з XII до XVI століття. Він служив резиденцією графів Женевських, та був належав Савойським герцогам. Наразі в його приміщеннях розміщено експозицію Музею народного альпійського мистецтва. Він має в своєму розпорядженні велику колекцію середньовічних меблів, предметів інтер’єру. Серед експонатів – скульптури, картини місцевих майстрів, моделі альпійських шале. З тераси замку відкриваються, мабуть, найефектніші панорами Ансі.

Замок височіє над жвавою вулицею Сент-Клер. Вона тягнеться вздовж Тіу та вважається головною артерією історичного центру. Її головна архітектурна визначна пам’ятка – будинок за № 18, зведений у XV столітті. У його стінах розташовувалась Академія Флорімонтане, заснована єпископом Ансі та Антуаном Фавром, майбутнім головою сенату герцогства Савойського. Через середньовічну браму Сент-Клер можна вийти на однойменну площу, в центрі якої б’є струменями старовинний фонтан. До нього звернені фасади сучасних будівель, дуже вдало інтегрованих у структуру стародавнього кварталу.

Уздовж протилежного берега Тіу тягнеться вулиця, названа на честь Жан-Жака Руссо. Тут розташований кафедральний собор Ансі, освячений на честь Святого Петра. Це стара францисканська церква, зведена у XVI столітті. У наступному столітті тут була єпископальна кафедра Франциска Сальського. Статус кафедрального собору цей храм набув у 1822 році. У його екстер’єрі вгадуються риси ренесансу, а в інтер’єрах є елементи готики. Стіни храму прикрашають картини, зокрема копія роботи Караваджо «Зняття з хреста». Поруч із собором знаходиться колишній єпископський палац, де тепер розташована консерваторія.

Найстаріша церква Ансі – Сен-Моріс. Вона розташована на однойменній вулиці. Будівля, збудована в XV столітті – яскравий приклад савойського стилю, різновиду пізньої готики, типової для Альпійського регіону. Варто оглянути і примітну церкву Нотр-Дам-де-Льєс, що знаходиться на Place Notre-Dame, оточеній кафе та магазинами. Гарна споруда в неокласичному стилі була збудована в середині XIX століття дома практично зруйнованого під час Французької революції середньовічного храму. Дзвіниця, що становить контраст із основною будівлею церкви, відноситься до XVI століття.

Ансі славиться своїми елегантними мостами. Найкрасивішим і найромантичнішим вважається міст Закоханих. Він з’єднує набережну Жаке із парком «Сади Європи», перетинаючи канал Вассе у місці його витоку з озера Ансі. З мосту відкриваються розкішні краєвиди на водойму та гірські пейзажі. Горами можна помилуватися і сидячи на лавках, влаштованих на березі озера, у «Садах Європи». Цей парк із ідеальними газонами був розбитий у 1863 році за подобою англійських садів. На його території є штучне водоймище з мініатюрним островом. Тут зростають гігантські секвої, сосни, тюльпанні дерева.