Андріївська церква у Києві

Андріївська церква — одна з найяскравіших будівель стилю бароко, яка поширилася у вітчизняній архітектурі та мистецтві наприкінці XVII — середині XVIII ст. Прийшовши із заходу, цей стиль зазнав впливу місцевих традицій і набув своєрідних національних рис.

Для барокових споруд характерні парадність, ефектність, мальовничість та динамічність архітектурних форм, багатство декору, яскраве контрастне фарбування стін, велика кількість позолоти. Всі ці риси притаманні Андріївській церкві.

Щоб поставити храм на вершині пагорба, будівельники звели під ним стилобат у вигляді двоповерхової житлової будівлі, що примикає до зрізу кручі. Його завершує обгороджена балюстрадою паперть, куди ведуть з вулиці широкі чавунні сходи. Андріївська церква — хрестоподібна у плані споруда, витягнута по осі захід — схід. Її розміри 31 х 20 метрів, висота – 47 метрів. Висота стилобату (з фундаментами) – 15 метрів. Усередині церква перекрита одним великим куполом діаметром 10 метрів. Однак зовні це п’ятиглавий храм: чотири декоративні малі главки поставлені на контрфорси, розміщені по діагоналі будівлі, що створює ефект традиційного п’ятиглавія храму. Силует церкви побудований на контрасті між масивним центральним розділом і витонченими кутовими куполами, що спрямовують рух архітектурних мас вгору. В оформленні фасадів вперше поєднано ліпний декор та чавунне лиття.

Святе місце, де, за свідченням преподобного Нестора, ще в першому столітті святий апостол Андрій спорудив хрест як пророцтво славного православного майбутнього цих земель, спочатку долею було призначено Великому храму.

Так уже в рік хрещення Русі (988) вершину Старокиївської гори по праву займає дерев’яна церква святого Василя, настановою якої було повернути святість місцю, зганьбленому язичницьким перуновим капищем. А ще через сто років великим князем Всеволодом Ярославовичем (1030 – 1093) засновується Андріївський (Янчин) монастир, який займає своє місце поряд з церквою.

Продовжив традицію надання милостей князів київських, які благоволили до храму на Старокиївській горі, Мстислав Романович ( – 1223) – у 1215 році храм отримує разом з новим ім’ям Воздвиження Чесного хреста Андрієм Первозванним своє перше кам’яне вбрання.

За велінням імператриці російської Єлизавети Петрівни (1709 – 1762) під час її паломництва в київські землі було закладено новий храм в ім’я святого апостола Андрія на місці святині, яка має величезне значення для всього православного світу. Спочатку розробка проекту будівництва була доручена російському архітектору німецького походження Йоганну Готфріду Шеделю (1680 – 1752) та військовому інженеру Де-Баскету, але запропоновані ними в 1745 ескізи не знайшли схвалення в Петербурзі.

Новим головним архітектором проекту в 1746 стає Франческо Бартоломео Растреллі (1700 – 1771), і вже через рік починається будівництво нового храму божого за кресленнями російського архітектора італійського походження під керівництвом його помічника Івана Федоровича Мічуріна (1730). Для усунення головної проблеми зведення Андріївської церкви Києва – високого рівня ґрунтових вод у надрах гори, що підвищує ризик зсувів та обвалів – фундамент будівлі заглибили на п’ятнадцять метрів та створили дренажну систему їхнього відведення.

Не дивлячись на завершення будівельних робіт до 1753 року, освячення храму було здійснено митрополитом київським Арсерієм Могилянським (1704—1770) лише 19 серпня 1767 року, що було обумовлено тривалим періодом внутрішнього оздоблення та оснащення церкви, де тільки написання ікон для іконоста (1697 – 1769) розтяглося три довгих року, а створення іконостасу з позолоченим орнаментом і скульптурою за малюнками Растреллі і тривало до відкриття храму.

Але навіть після відкриття Андріївська церква постійно вимагала пильної уваги — у 1815 році під час бурі храм був обезголовлений (реставрація за новими кресленнями розтяглася десять років); 1844-го проводиться реконструкція пошкодженої фундаментної кладки, заміна дерев’яних сходів чавунною та оновлюється покриття куполів; 1865 – 1866 – зміцнюються схили, форма каркасної основи куполів відновлюється за кресленнями Растреллі, проводиться капітальний ремонт будівлі в цілому; центральний купол значно пошкоджений блискавкою (1891), змінений він займає своє місце на барабані через три роки; значні відновлювальні роботи після Другої світової проводилися у два етапи: 1949 – 1952 та 1956 – 1957.

З огляду на високу архітектурну цінність храм на Андріївському узвозі 1968 року набуває статусу філії національного заповідника “Софія Київська”. А свій первісний образ після двохсотрічних перебудов, згідно з задумом Франческо Бартоломео, Андріївська церква отримує лише під час реконструкції 1974 — 1979 років після виявлення та документального підтвердження тотожності та авторства креслень графічних зборів музею “Альбертіна” (Відень) храму на Старокиїв.

Як храм божий свої двері Андріївська церква знову відчиняє на порозі нового тисячоліття — 2000 року після відновної реконструкції, що тривала вісім років.

Хрестовий (осі 31,5м х 22,7 м) з акцентом у західній частині храму Андріївського узвозу заввишки шістдесят метрів на високому фундаменті — стилобаті з оперізувальною терасою виступає однією з архітектурних домінант правого берега Дніпра в Києві.

Двоповерхова будівля стилобату, до якої ведуть чотиримаршеві чавунні сходи, з вісьмома кімнатами на кожному рівні, де перший виступає “нижньою церквою”, а верхній відданий у розпорядження господарських служб, є водночас фундаментом будівлі Андріївської церкви.

На перетині осей цегляної оштукатуреної будівлі храму, посиленої потужними пілонами на високих п’єдесталах по кутках хреста із завершенням з невеликих башт з струнким силуетом невеликих куполів, спочиває великий членований купол з маківкою. Зовнішнє оздоблення, окрім блакитно-білої кольорової гами, складається з пілястрів на високому постаменті з чавунними позолоченими капітелями коринфського ордера під фронтонними картушами з вензелями. Кутові пілони прикрашені із трьох боків парами білих колон.

Незвичайність планування Андріївської церкви полягає в розташуванні чотирьох малих куполів — не гілками хреста, а діагоналі від них.

Внутрішнє оздоблення храму не поступається зовнішній пишноті: позолота ліпних елементів, пілястри коринфського ордера, фрески, не кажучи про створення не одного десятиліття — триярусного іконостасу з позолоченим різьбленим орнаментом, розписом та скульптурними зображеннями.