Азовське море

У давнину Азовське море називалося у греків Меотійське озеро (грец. Μαιῶτις), у римлян Palus Maeotis, у скіфів Каргалук, у меотів Темерінда (тобто мати моря); далі у арабів Нітшлах або Бараль-Азов, у турків Барьял-Ассак або Бахр-Ассак (Темно-синє море; в сучасному турецькому Azakdenizi), у генуезців і венеціан Mare delle Zabacche (Mare Таnе). Крайні точки Азовського моря лежать між 45°12′30″ та 47°17′30″ сівба. широти і між 33°38′ (Сиваш) та 39°18′ сх. довготи. Найбільша його довжина 343 км, найбільша ширина 231 км; довжина берегової лінії 1472 км; площа поверхні – 37605 км². (до цієї площі не входять острови і коси, що займають 107,9 кв. км).

За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і є мілководною водоймою з невисокими береговими схилами.

За віддаленістю від океану в материк Азовське море є континентальним морем планети. Підводний рельєф моря порівняно простий. Принаймні віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи у центральній частині моря 14,4 м. Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин перебуває у центрі моря. Розташування ізобат, близьке до симетричного, порушується невеликою витягнутістю їх на північному сході у бік затоки Таганрозії. Ізобат 5 м розташовується приблизно в 2 км від берега, віддаляючись від нього біля Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дону. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дону (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на межі затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря відзначаються системи підводних височин, витягнуті вздовж східного (банку Железинська) і західного (банки Морська і А9) до 3-5 м. Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя – крутий підводний схил до глибин 11-12 м.

Площа водозбору Басейну Азовського моря становить 586 000 км. Морські береги переважно плоскі і піщані, лише з південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять у круті передові гори.

Морські течії залежать від дуючих тут дуже сильних північно-східних і південно-західних вітрів і тому часто змінюють напрямок. Основною течією є кругова течія вздовж берегів Азовського моря проти годинникової стрілки. За біологічною продуктивністю Азовське море посідає перше місце у світі. Найбільш розвинений фітопланктон та бентос. Фітопланктон складається (в %): з діатомових – 55, перидінієвих – 41,2, і синьо-зелених водоростей – 2,2. Серед біомаси бентоса молюски займають домінуюче становище. Їхні скелетні залишки, представлені карбонатом кальцію, мають значну питому вагу у формуванні сучасного донного осаду та акумулятивних надводних тіл.

Гідрохімічні особливості Азовського моря формуються в першу чергу під впливом рясного припливу річкових вод (до 12% об’єму води) та утрудненого водообміну з Чорним морем.

Солоність моря до зарегулювання Дону була втричі меншою за середню солоність океану. Величина її на поверхні змінювалася від 1 проміле в гирлі Дону до 10,5 проміле в центральній частині моря та 11,5 проміле у Керченської протоки. Після створення Цимлянського гідровузла солоність моря почала підвищуватися (до 13 проміле у центральній частині). Середні коливання величин солоності рідко досягають 1%. Вода містить дуже мало солі. З цієї причини море легко замерзає, і тому до появи криголамів воно було несудно з грудня до середини квітня.

Протягом XX століття практично всі більш-менш великі річки, що впадають в Азовське море, були перегороджені греблями для водосховищ. Це призвело до значного скорочення скидання прісної води та мулу в морі.