Буцький каньйон

Місцеві називають каньйон загадковим подарунком природи. Саме ж село Буки з’явилося ще в першій половині XVI століття, а таку смішну назву отримало від букових дерев, що виростали колись у цій місцевості. Ліси належали польським магнатам Калиновським. Тепер це селище міського типу, в якому проживають трохи більше 2 тисяч осіб. У період Радянського Союзу Буки стали відомі тим, що саме тут у 1929 році на виконання відомого ленінського плану електрифікації ГОЕЛРО було побудовано та введено в дію одну з перших в Україні малих ГЕС потужністю 562 кВт. Але 1965 р. Буки втратили статус районного центру, і невдовзі станцію закрили. За півстоліття колишня ГЕС перетворилася на руїни і тепер хіба що за типом конструкцій відрізняється від зруйнованого млина кінця XIX століття, розташованого неподалік.

«Назва Букської каньйон, з наголосом на останньому складі, відносно нова, – розповідає нам уродженець тих місць Дмитро Раш. – Насамперед воно називалося Антонівськими скелями за назвою хутора Антонівка, в якому і розпочинався цей розлом. Нині сама Антонівка існує лише як район (куток) села Буки. Що цікаво, у всіх прилеглих селах існує лайка: «Та йди ти в скелю Антонівську!». Воно дорівнює м’якому аналогу пропозиції піти куди подалі. Загалом каньйон невеликий: 2,5 кілометрів завдовжки, завширшки – 80 метрів. Загальна площа – 80 га. Вже й статуси є. У травні 1975 року каньйон став «державною комплексною пам’яткою природи місцевого значення». А в наш час увійшов до сотні найкрасивіших місць України та стоїть на другому місці у рейтингу «7 чудес Черкащини». Висота гранітних виступів каньйону – від 20 до 40 метрів. Купатися тут дуже небезпечно! Течія швидко збиває з ніг і тягне до водоспаду.

З води відкривається доступ у безліч маленьких гротів під скелями. Через суцільну скелю під усім селом, питна вода тут на вагу золота. За Союзу намагалися ще провести централізований водопровід із артезіанської свердловини, але щось не склалося. І люди часто видобувають воду із пробитих у скелі колодязів (від 2 до 20 метрів завглибшки).

Ліворуч каньйон без проблем можна пройти від початку до кінця. Від самого млина і до вигину каньйону можна пересуватися, перестрибуючи з каменю на камінь.

Скелі не дуже високі, але вертикальні. І навіть пізно восени обліплені пучками яскраво-жовтих кольорів. Це бурачок скельний Aurinia saxatilis – рослина типова для зростання в скельних породах. Вік протерозойських гранітів оцінюється у 2 млрд років, вони утворюють глибокий (до 20 м) та вузький (місцями 20 – 40 м) каньйон, один із уступів якого названий на честь відомого українського геолога-петрографа (Скеля Родіонова).

Сюди часто з’їжджаються альпіністи. Вони кажуть, що тренуватися в скелелазі можна навіть на скелі у вигляді людського профілю в самому кінці каньйону, яка здається зовсім непристосованою для альпінізму.

Перед входом у Буцький каньйон води Гірського Тікіча стрімко скочуються з брили граніту, тим самим створюючи шумний двометровий водоспад-перекат Вир. Біля нього ще в дев’ятнадцятому столітті побудували великий водяний млин, від якого збереглися лише фрагменти. Тут постійно шумить річка і квакають жаби. Місцеві жителі кажуть, що у Буках найкрасивіше навесні – тут дуже багато квітів, навіть ростуть дикі тюльпани та дикий часник. А на галявинах пасуться кози, причому цілими родинами.

Флора Буцького каньйону дуже характерна для даного клімату вологих лук. Це верба біла (Salix alba), клен гостролистий (Acer platanoides) і американський клен (Acer negundo), а також тополя чорний і осокор (Populus nigra). З трав’янистих рослин – кульбаба звичайна (Taraxacum officinale), жовтець багатоквітковий (Ranunculus polyanthemos), буряк скельний (Aurinia saxatilis), багато злакових. З водяних рослин – кубочка з жовтим кольором (Nuphar) і латаття з білими квітами (Nymphaea).