Річка Дністер

Довжина річки Дністер – 1352 км, площа басейну – 72,1 тис. км². Бере початок в Українських Карпатах в районі села Вовче на схилах Чентіївки (Сарматські гори в Хроніці Длугоша) на висоті 900 м, впадає в Дністровський лиман, який з’єднаний з Чорним морем. Середня витрата води в нижній течії 310 м/с. Обсяг річного стоку – 10 млрд м³.

У верхів’ях Дністер тече у глибокій вузькій долині і має характер швидкої гірської річки. Швидкість течії у цьому районі становить 2-2,5 м/с. Тут у Дністер впадає велика кількість приток, що беруть початок зі схилів Карпат, переважно праворуч. Найбільший із приток на цій ділянці — Стрий. Нижче Галича течія стає більш спокійною, але долина залишається вузькою та глибокою.

У середній течії притоки впадають лише зліва: Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч, Смотрич, Мурафа.

На території України (Хмельницька, Чернівецька та Вінницька області) розташоване Дністровське водосховище, що утворилося під час будівництва Дністровської ГЕС (677,7 км від гирла Дністра, м. Новодністровськ Чернівецької області).

Довжина Дністра в межах Молдови – 660 км. Площа басейну в межах Молдови – 19 070 км², що становить 57 % її території. Нижче за Могильова-Подільську долину дещо розширюється, але до села Вихватинці Рибницького району (Придністровська Молдавська Республіка) Дністер все ще тече у вузькій і глибокій каньйоноподібній долині з високими крутими і скелястими берегами, порізаними ярами.

На ділянці від села Вихватинці до міста Дубоссари тягнеться Дубоссарське водосховище довжиною близько 120 км. На південь Дубоссар долина Дністра помітно розширюється, досягаючи у своєму пониззі до 10-16 км. Тут ухили русла дуже малі, і річка утворює великі закрути — меандри, починаються плавні.

У нижній течії до Дністра впадають праворуч Реут, Бик, Ботна. За 146 км до гирла, нижче села Чобручі, ліворуч від Дністра відходить рукав Турунчук, який знову з’єднується з Дністром через озеро Біле за 20 км від гирла. Впадає Дністер у Дністровський лиман, довжина якого 40 км.

Дельта Дністра є місцем гніздування великої кількості птахів, на її території зростає велика кількість рідкісних видів рослин. Низов’я Дністра, зокрема район злиття Дністра з Турунчуком, занесено до міжнародного списку Рамсарської конвенції про захист водно-болотних угідь.

На території Одеської області у плавнях було створено заповідне урочище «Дністровські плавні», яке пізніше увійшло до складу Нижньодністровського національного природного парку.

Харчування Дністра снігове та дощове. На річці часті раптові підйоми рівня води, особливо випадання літніх зливових дощів, нерідко викликають повені. Льодостав нетривалий, в теплі зими річка взагалі не замерзає.

Мінералізація води Дністра зростає вниз від 300 до 450 мг/дм³.

Вода Дністра використовується для водопостачання багатьох населених пунктів (наприклад, Одеси, Кишинева), зрошення; у верхів’ях річкою здійснюється лісосплав.

Судноплавство здійснюється на ділянках від міста Сороки до греблі Дубосарської ГЕС та від греблі ГЕС до гирла.

На Дністрі розташовані міста Хотин, Могилів-Подільський, Ямпіль, Сороки, Заліщики, Кам’янка, Рибниця, Дубоссари, Григоріополь, Бендери, Тираспіль, Слободія, Овідіополь, Білгород-Дністровський (Аккерман) та ін.

Дністром проходить частина державного кордону між Україною та Молдовою.

У Дністрі постійно мешкають плотва, щука, вирізуб, ялець, голавль, язь, гольян, краснопірка, жерех, лин, карась, сазан, подуст, вусань, в’юн, сом, минь, лящ, різні бички, річкова камбала та інші. У верхів’ях річки є форель і харіус, а в пониззі з Чорного моря до Дністра входять осетр та севрюга.

З незапам’ятних часів Дністер служив жвавим водним шляхом для вивезення товарів, вироблених у Придністровському краї. Ще Геродот згадує про річку Тирас (давня назва Дністра) і про колонію Тіра, що знаходилася в його устях, і постачала місцевими продуктами древню Грецію. Джерела, датовані I ст. е. вказують на дароване мешканцям Тири право безмитного перевезення товарів.

Пізніше, у XII столітті, російські літописи свідчить про існування у гирлах Тираса колонії Білгород, що виникла дома грецького поліса Тира. З цього часу на Дністрі посилюється торговельний вплив генуезців. Вони засновують на річці ряд факторій, для захисту яких влаштовують фортеці в Бендерах (мол. Tigina, Тігіна, тур. Тягиня Кача), Сороках (стародавній Ольхіон), Хотині та Білгороді, залишки яких також збереглися до теперішнього часу. Найбільш важливим генуезьким торговим пунктом став Білгород (італ. Moncastro, Монкастро, молд. Cetatea Alba, Четатя Албе), який був захищений земляним валом і перетворений на фортецю. Генуезцям приписується введення на Дністрі, для сплаву вантажів, типу судна, відомого під назвою галери (яка являє собою прямокутний ящик) вантажопідйомністю 12 тонн. Незначне осідання дозволяло галерам проходити навіть найдрібніші дністровські ділянки.

Надалі, зі взяттям турками Монкастро, перейменованого ними на Аккерман, і навіть під час влади турків території нижнього і середнього Поднестровья, торгове значення Дністра починає падати і прилеглий до цієї регіон ставати ареною для частих воєн між Османської імперією, Польським королівством і Запорізькою січою. Тільки з приєднанням у 1791 році, за Яським договором, області між Південним Бугом і Дністром до Росії, починає знову відроджуватися місцева оптова торгівля та дністровське судноплавство, і на початку XX століття досягає великого розмаху.

Єдине на річці судно, що існувало, галера, власне і послужило початковим приводом до турбот уряду про заснування дністровського судноплавства. У 1881 році бессарабським земством була представлена міністру шляхів сповіщення доповідна записка, в якій було з’ясовано, що конкуренція Північно-Американських Штатів, що дедалі більше посилюється, витіснила вже російську пшеницю з деяких ринків Західної Європи, через небезпеку і дорожнечу провозу хліба по Дні. що власне дешевизна виробництва хліба, порівняно з Америкою, залишається на боці безсарабських виробників. І справді, вартість доставки пуду пшениці, взятого на березі середнього Дністра (між Могильовим та Сороки), що пройшов через одеські магазини та зданий на судно в одеському порту для відправки за кордон, доходив до 40 копійок і більше, та й то лише за сприятливих умов.

Було зроблено низку спроб відкриття на Дністрі пароплавного руху. Так, у 1843 році урядом Росії був замовлений в Англії пароплав, названий «Дністром», однак у першому ж рейсі він не зміг пройти Чобруцькі закрути (перекати поблизу с.Чобручі) і дійти до м. Тирасполя. У 1847 році на Дністрі з’явився пароплав «Луба», довжиною 90 футів, шириною 14 футів і з осадкою 2 фути, але й він зіткнувся з серйозними труднощами при плаванні річкою і незабаром залишив Дністер. З заснуванням у 1857 році «Російського товариства пароплавства та торгівлі», ним на Дністер було відправлено пароплав «Братець», який також змушений був відмовитися від руху річкою. До того ж невтішного результату привела спроба Поповича, зроблена 1864 року з пароплавом Марія. У 1867 році було утворено князем Левом Сапегою пароплавне товариство, але перший пароплав, «Дністер», пройшовши вниз по річці, був змушений назавжди піти в Чорне море, а суспільство розпалося. Нарешті, в 1872 році Померо, скориставшись високою водою, пройшов на пароплаві Дністром до Могильова і назад, але цей факт не зміг відновити пароплавний рух річкою.

Серед усіх цих спроб особливої уваги заслуговує здійснена в 1881 році «Російським товариством пароплавства і торгівлі» експедиція для остаточного вирішення питання: чи здатний Дністер у природному вигляді до пароплавного руху. Експедиція ця привела до того переконання, що для заснування на Дністрі пароплавства необхідні попередні серйозні заходи щодо покращення річкового русла. З 1884 року злочин до роботи з виїмки з русла Дністра каменів, розчищення порогів динамітом і поглиблення найбільш мілководних перекатів Дністра будівництвом кам’яних виправних споруд та землечерпанням. На відшкодування витрат уряду на поліпшення річки Найвище затвердженою думкою державної ради від 29 листопада 1883 року було встановлено особливий збір у розмірі 1% від вартості дністровських вантажів понад ¼-відсоткового судноплавного збору, що існує по всіх річках Російської імперії.

З початку робіт у 1884 році і по 1893 рік всього витрачено на покращення Дністра близько 1 млн рублів, причому завдяки проведеним роботам річка стала доступна для буксирного та пасажирського пароплавства, яке і не сповільнило на ній розвинутися, а кількість вантажу стала швидко зростати і збільшилася в 4 рази, як видно з

У 1887 році товариством пароплавства та торгівлі в Бендерах було побудовано пристосоване для плавання Дністром судно, назване «Дністровка».

1900 року Дністром регулярні рейси здійснювали два вантажопасажирські пароплави по лінії Бендери—Тирасполь—Аккерман. У період до 1917 року річкою курсували пароплави «Бендери», «Богатир», «Георгій Побідоносець», «Коршун», «Марія» та інші.

З 1918 по 1940 рік Дністер служив демаркаційною лінією між Румунією та СРСР і суворо охоронявся. У прибережних селах румунська влада дозволяла вмикати світло в будинках тільки при закритих віконницях. У цей період навігація Дністром була припинена і відновилася тільки в 1940 році.

Під час Великої Вітчизняної війни Дністер став ареною битв між німецько-румунськими загарбниками та Радянською армією (див. Ясько-Кишинівська операція).

У 1954 році біля Дубоссар була побудована гребля гідроелектростанції, що не має шлюзів, і виникло Дубоссарське водосховище. У зв’язку з цим регулярне судноплавство стало можливим лише на двох ізольованих ділянках: від міста Сороки до греблі Дубосарської ГЕС та від греблі ГЕС до гирла.

У 40-70-ті роки. велася видобуток з дна річки піщано-гравійної суміші, що використовується в будівництві. Наприкінці 1980-х років екологи дійшли висновку, що подальший видобуток суміші може завдати шкоди Дністру, і її було припинено. У зв’язку з розпадом СРСР та економічною кризою у 1990-і роки судноплавство по Дністру значно скоротилося, а у 2000-ті роки практично припинилося, за винятком навігації маломірних суден та прогулянкових теплоходів у районі м. Тирасполя та м. Бендери.