Троїцько-Іллінський монастир

Храм розташований у мальовничому місці, на крутому березі Десни. Він включає низку підземних приміщень – чернечі келії, некрополі та підземні храми. Загальна довжина цього унікального комплексу складає 350 метрів. Усі підземні архітектурні споруди розміщено двох основних рівнях. Головні святині монастиря – келія Антонія Печерського, гробниця з кістками ченців та старовинний хрест.

Наземна частина комплексу представлена Іллінською церквою та Троїцьким собором, їх розкішні фасади з грушоподібними банями виконані у стилі українського бароко. Заслуговує на увагу дзвіниця монастиря, побудована в бароковому стилі. Її висота складає 58 метрів, з верхнього рівня споруди відкривається велика панорама Чернігова.

В даний час у підземеллях Троїцько-Іллінського монастиря продовжуються археологічні розкопки та проводяться захоплюючі екскурсії.

Ще за дохристиянських часів слов’яни справляли на Болдиних пагорбах, де розташований монастир, свої обряди. Тут ховали багатих мешканців Чернігова, тож ще у 9-11 ст. на Болдиних пагорбах з’явився курганний могильник, який зараз вважається одним із найбільших в Україні. Площа могильника 1,2 га, на ній розташовано 230 курганів.

Печери під Болдиними пагорбами з’явилися раніше монастиря, тому не варто вірити літопису, який стверджує «Антоній прийшов до Чернігова і злюби Болдині гору і викопавши печеру, і ту всілися». Не копав преподобний печеру – оселився у вже існуючій. І пробув у Чернігові він недовго…

Преподобний Антоній Печерський, заснувавши Києво-Печерський монастир, став його керівником. Довгий час користувався підтримкою Великого князя Ізяслава Ярославича. Близько 1069 року київські жителі підняли бунт проти князя і Антоній змушений був скористатися запрошенням чернігівського князя Святослава Ярославича та переселитися на якийсь час до Чернігова. Він оселився в печері і разом із князем Святославом заснував печерну обитель. Але через деякий час повстання у Києві закінчилося, на престол повернувся Ізяслав і Антоній знову вирушив до столиці.

Печерний монастир освятили на честь Пресвятої Богородиці, але після побудови над південним входом у печери Іллінської церкви, монастир стали називати Іллінським.
Дата побудови Іллінської церкви в письмових документах не зафіксована, відомо лише, що звели храм у 12 столітті. Це один із п’яти чернігівських храмів побудованих у домонгольський час (з тих, що збереглися).

Іллінська церква була зведена у типовому для того часу російсько-візантійському стилі. Але до наших днів вона дійшла суттєво перебудованої. Головні зміни в архітектурі церкви відбулися у 16-18 століттях. У той період вона набула сучасного вигляду та форм українського бароко.

У 1910 році поруч із церквою, над входом у печери збудували дзвіницю, яку зараз розглядають як складовий елемент комплексу Іллінської церкви.

Печери Троїцько-Іллінського монастиря називають Антонієвими. Вони мають загальну розвідану довжину 350 метрів та чотири яруси. Але доступними є лише два яруси, ще два є заваленими та досліджуються перманентно.

У середньовічні часи Антонієві печери були своєрідною фортецею для мешканців Чернігова. Вони городяни ховалися під час татарських набігів.

Після монголо-татарської навали печерний монастирський комплекс занепав. Лише в 17 столітті коштом чернігівського полковника Степана Подобайло було проведено реконструкцію напівзруйнованих, на той час, Антонієвих печер. Почалося їхнє нове життя.

Нині печерна частина монастиря – це двоярусний комплекс підземних приміщень та переходів. Тут розташовані три підземні церкви, серед яких справжньою архітектурною перлиною є Феодосійський храм Тотемського. Це один із найбільших підземних храмів України. Його висота 8,4 м, а довжина – близько 16 м. Збудували храм у 1799 році у формах українського бароко. Особисто для мене дуже дивно, що наприкінці 18 століття храм було збудовано у формах українського бароко. Це можна пояснити тим, що як зразок для храму прийняли Троїцький наземний собор, зведений у формах українського бароко в 17 столітті.

Є в печерах ще дві церкви – Антонія Печерського та Миколи Святоші. Вони менші і не такі цікаві та вражаючі як храм Феодосія Тотемського.

Серед шанувальників особливу повагу викликає давньоруська кістниця – унікальне похоронне підземелля, яких немає більше в жодній печері України. Тут ховали ченців ще домонгольський період.

Реконструкція печерної обителі у 17 столітті була пов’язана з будівництвом на сусідній горі нового монастиря – Троїцького. Надалі Іллінський печерний монастир приєднали до Троїцького, і виник визначний монастирський комплекс, який ми бачимо зараз – Троїцько-Іллінський монастир.

Будівництво Троїцького монастиря розпочалося із Введенської трапезної церкви (служба службою, а обід за розкладом). Звели церкву у 1677-1679 роках коштом чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського. Пізніше храм був дещо перебудований (ймовірно після пожежі 1731 року). Потім храм перебудовувався ще кілька разів. Згодом він дещо втратив риси українського бароко (саме у цьому стилі його будували), зокрема шляхом заміни куполів та шатрового верху прибудови входу (сіней).

У рік завершення будівництва Введенської церкви у монастирі розпочалося нове, цього разу грандіозне будівництво – розпочалося зведення Троїцького собору. Проект собору розробив архітектор польсько-німецького походження Йоганн (Ян)-Баптист Зауер. Він же керував будівельними роботами.

Насамперед, ім’я архітектора можна пов’язати зі значною помилкою – з радянських часів його почали називати Йоган Баптист. Таким чином друга частина імені архітектора перетворилася на прізвище, а прізвище забулося взагалі. Цікаво також, що ця помилка призвела до появи двох архітекторів – Яна Зауера (або Заора) та Йоганна Баптіста. Один будував до 1675, інший після. Але це одна людина.

Народився Йоганн-Баптист у Кракові. Спочатку працював у цеху мулярів, а потім розпочав приватну практику архітектора. До перших відомих його будівель відносять монастирську споруду у польському селі Голомб (гміна Пулави, Люблінське воєводство).

Згодом талановитого архітектора запросив до себе Великий гетьман Литовський Міхал Пац. У Вільно (сучасний Вільнюс) Йоганн-Баптист побудував палац Паца та видатний архітектурний шедевр – собор Петра та Павла (завершено у 1671 р.).

З Вільно Зауер повернувся до Кракова, але не надовго, адже через фінансову кризу у Польщі мав шукати собі нових замовників. Таким замовником став чернігівський архієпископ Лазар Баранович, котрий запросив спеціаліста для проектування та побудови головного храму Троїцького монастиря.

Зауер був європейським архітектором, тому будував собор у стилі модного на той час європейського бароко. Але замовники хотіли український стиль, тож архітектор доклав чимало зусиль, аби зробити європейське бароко українським. Насамперед було виконано відповідний зовнішній декор, а бані зробили грушоподібними.

Будівництво собору почалося 1679 року. Фінансування здійснювалось чернігівською козацькою старшиною, зокрема Дуніним-Борковським. Згодом будівництво фінансував гетьман Іван Мазепа. Закінчили собор у 1695 році.

Майже паралельно з будівництвом Троїцького собору Зауер зводив Спасо-Преображенський собор цього монастиря, замовником якого був гетьман Іван Самойлович. Будівництво цієї споруди Зауер закінчив також 1695 року. А помер архітектор у 1700 році.

Через численні пожежі Троїцький собор неодноразово реконструювався. 20 століття він зустрічав всього з трьома куполами (головним та двома над центральним входом). Вже 80-ті роки 20 століття після реставрації собору повернули первісний вигляд.

Ще однією визначною спорудою Троїцько-Іллінського монастиря є дзвіниця. Її збудували разом із монастирськими стінами та кутовими вежами у формах бароко у 1771-1775 рр. . Висота дзвіниці 58 метрів. З верхнього ярусу дзвіниці видно майже весь Чернігів.

У 19 столітті було збудовано будинок настоятелів монастиря. Тоді ж на території обителі почали ховати визначних (або багатих) мешканців Чернігова. Поряд із Троїцьким собором, ліворуч від головного входу, з’явилися дві родові каплиці, а праворуч – могила видатного українського байка Леоніда Глібова.