Євфрат

Річка Євфрат несе свої води через території трьох країн Близького Сходу – Туреччини, Сирії та Іраку. Багато туристів, які приїжджають на турецькі морські курорти, навіть не підозрюють, які чудові пам’ятки глибокої давнини розташовуються на південному сході країни, в історичному регіоні Анатолія, також відомому як Північна Месопотамія. Тут на крутих берегах Євфрату збереглися руїни античних міст, виявлено неолітичні споруди кам’яного віку. Потік туристів, які приїжджають до Туреччини і віддають перевагу вивченню старовин пляжного відпочинку, з кожним роком зростає, тому в містах Анатолії створена гідна туристична інфраструктура. Але поза Туреччиною ситуація інша.

На жаль, тривалі збройні конфлікти та заворушення, що охопили регіон середньої та нижньої течії Євфрату, перешкоджають дослідженням старовин, ускладнюють або унеможливлюють пересування мандрівників, які бажають познайомитися з визначними пам’ятками великої річки. У Сирії вже друге десятиліття триває війна, і долю історичних пам’яток на сирійських берегах Євфрату можна лише гадати.

Багато держав офіційно попереджають своїх громадян про небажаність поїздок до Іраку. Але це не означає, що країну закрито для відвідувань. Сюди приїжджають учасники міжнародних конференцій, археологи, вчені та, звичайно ж, допитливі мандрівники.

Водні розваги на Євфраті мізерні. Із задоволенням викупатися можна лише у турецькій частині річки. Тут прохолодна вода, що протікає через гірські ущелини, чиста та прозора. На водосховищах приємно порибалити, покататися човном. У середній та нижній течії Євфрату купатися не варто. Тутешні води забруднені добривами та солями, вимитими з ґрунту полів, а у прибережних містах та селах каналізаційні стоки відводяться прямо в річку.

У долині Євфрату люди селилися з доісторичних часів. У заплаві верхньої течії річки, на передгір’ях гірського хребта Загрос, що в Іракському Курдистані, в середині минулого століття було виявлено печеру Шанідар. Тут поховані останки людей, які жили близько 70 000 років тому.

Парковки ще поважнішого віку знайдені в ущелинах Вірменського нагір’я, звідки випливають головні притоки Євфрату.

Долину, обмежену руслами річок Євфрат і Тигр, античні географи називали Месопотамією, що означає грецькою «Міжріччя». До ранніх протогородів, що виникли в цьому регіоні приблизно 11 000 – 12 000 років тому, відноситься вражаючий мегалітичний комплекс Гебеклі-Тепе, розкопаний за 12 км на північний схід від сучасного турецького міста Шанліурфа.

На рубежі епохи енеоліту та бронзового віку, близько 8000 років тому, у Месопотамії виникла цивілізація шумерів. Історія державних утворень на берегах Євфрату походить від міста Урук, заснованого в середині IV тисячоліття до н. е. Цілком імовірно, що від цього міста походить назва нинішнього Іраку.

В Уруці виник клинопис, були збудовані перші архітектурні споруди, що згодом стали зразками для будівель в інших поселеннях Месопотамії. Згідно з клинописними літописами, в 2900 році до н. е. тут царював легендарний герой Гільгамеш, центральний персонаж першого епосу, відомого у давній літературі. Залишки Урука розкопали неподалік сучасного іракського міста Ес-Самава.

Вже на початку III тисячоліття до зв. е. у Месопотамії змагалися численні міста-держави. Ці міста та їхні правителі перераховані у «Списку шумерських царів», написаному в 2112 до н. е. Серед них згадувався і Вавилон, що аккадською мовою означає «Брама богів». У у вісімнадцятому сторіччі до зв. е. великий цар Хаммурапі завоював сусідні держави і перетворив Месопотамію на велику Вавилонську імперію, зрошувану двома божественними річками. Згідно з вавилонською космогонією, Євфрат і сусідній Тигр випливають з очей великої богині Тіамат.

У той час Вавилон був найбільшим містом у світі, його стіни оточували територію в 1054 гектари, а проживало там близько 200 000 городян. У місті на березі Євфрату було створено перші державні закони, філософські вчення, видатні літературні твори. Вавилонські вчені заклали основи астрономії, математики, геометрії та багатьох інших наук. Плодами їхніх відкриттів світ користується досі.

У I тисячоліття до зв. е. Месопотамія належала землям Перської імперії, а 330 року до зв. е. персів розгромила армія Олександра Македонського Але грецькі війська повернулися звідси додому: великий полководець раптово помер у Вавилоні. Проте, у Межиріччя кілька століть процвітала культура еллінізму з сильним грецьким, а потім римським впливом.

У 636 році сподвижник пророка Мухаммеда Утба ібн Газван привів у Месопотамію війська халіфа Умара і збудував у пониззі Євфрату військовий табір, що розрісся в багатолюдне місто Басра. Навала мусульман з Аравії зламала опір місцевих правителів, і незабаром усі жителі Межиріччя прийняли нову віру – іслам. Близько тисячі років тут правили династії арабських халіфів, які обрали своєю столицею Багдад.

З XVI століття до Першої світової війни Месопотамія входила до Османської імперії. Після повалення султана Мехмеда VI Ірак кілька років перебував під керуванням Британії, а з 1932 став незалежною монархією. 1958 року в Іраку було проголошено республіку.

У 1960-х між Туреччиною, Сирією та Іраком виникли розбіжності щодо права використання водних ресурсів Євфрату. У руслі річки зведені греблі 16 гідроелектростанцій. Більшість ГЕС, утворюють великі водосховища, побудована біля Туреччини. У стадії завершення ще три греблі.

Гідротехнічні споруди привели Євфрат до серйозних екологічних проблем. Останніми роками рівень води у річці впав до небезпечного рівня. Водосток у середній і нижній течії зменшився майже вдвічі, подекуди річка перетворилася на вузьку стрічку каламутної води. Колись родючі землі та пасовища швидко стають пустелею, а сама вода, насичена солями, непридатна ні для поливу рослин, ні для пиття. Так, кілька років тому повідомлялося, що на берегах Євфрату в Сирії засохли оливкові гаї. Селяни намагалися виростити тут кукурудзу, але безрезультатно. За такої засоленості вод виживають лише фінікові пальми.

На території Іраку, особливо в його північних та західних регіонах, що межують із Сирією, сьогодні неспокійно, але в цій країні продовжуються пошуки стародавніх міст, згаданих у шумерських табличках, текстах Біблії та Корану. Їхнє приблизне розташування археологами визначено. Наприклад, на східному березі Євфрату, десь у районі сучасного міста Рамаді, повинні бути руїни Рапікума, часто згадуваного в шумерських текстах XXI століття до н. е.

Руїни знаменитого Вавилону були внесені до списків об’єктів Світової спадщини людства у 2019 році. Незважаючи на значні руйнування звільнених від ґрунту споруд, надія на нові відкриття у археологів є, адже приблизно 85 % території стародавньої столиці досі не досліджено.

Витоки Євфрату беруть початок у скелястих горах Вірменського нагір’я Туреччини. Власне, головне русло Євфрату утворюється на місці злиття річок Карасу (Західний Євфрат) і Мурат (Східний Євфрат). Звідси до гирла довжина Євфрату становить 2736 км, але з річкою Мурат, що починається в районі гори Арарат, його довжина зростає до 3380 км, що можна порівняти з довжиною Єнісея (3400 км).

У деяких місцях Месопотамської низовини ширина Євфрату перевищує півтора кілометри, а глибина русла сягає 10 м-коду.

З Вірменського нагір’я Євфрат (у Туреччині – Фірат) протікає на південь через ущелини та глибокі каньйони Таврських гір, зрошуючи кілька турецьких провінцій, розташованих у Північній та Східній Анатолії. На цьому відрізку русла зведені греблі турецьких гідроелектростанцій, у запрудах утворилися водосховища.

Досягнувши територію Сирії, потік протікає через кам’янисте Сирійське плато. Тут у річку Євфрат впадає кілька приток. Найбільші їх – Хабур (486 км), Саджур (108 км) і Балих (100 км).

Далі починається горбиста Месопотамська низовина, що розкинулася на території Іраку. Тут Євфрат називають “Нахр аль-Фурат”. На захід від берегів річки простягається спекотна пустеля, що примикає до Аравії, а на схід розташовуються родючі землі Месопотамії – благодатного міжріччя між потоками Євфрату та Тигра. Іракські інженери звели вздовж берегів Євфрату протяжні греблі, покликані протистояти сезонним розливам річки. З 1956 року паводкові води відводяться в природну улоговину, де утворилося найбільше водосховище в країні – озеро Бухайрат ат-Тартар площею 2710 км. Від Євфрату до водойми веде канал Таксім Тартар. Озеро живить великі поля, де вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу. Втім, вся територія історичної Месопотамії порізана зрошувальними каналами. Багато хто з них був прокладений ще в давнину.

На північ від міста Хадіта русло Євфрату перекрито 57-метровою дамбою Ель-Кадісія, що тягнеться на прилеглу низовину на 9 км. 1986 року тут було створено ГЕС, а за греблею розлилося штучне озеро Кадісія. На жаль, його води поховали руїни міста Ха-Наат, згаданого ще в давньовавилонському клинописному тексті 1775 до н. е. До затоплення тут працювали археологічні експедиції, які виявили багато цінних артефактів.

У нижній течії, трохи вище за місто Басра, Євфрат зливається з річкою Тигр, утворюючи повноводний потік Шатт-ель-Араб (195 км), що впадає в Перську затоку. Ця водойма утворилася порівняно недавно, менше 2500 років тому. Раніше обидві річки несли свої води в затоку Індійського океану окремими паралельними руслами. Так було в V столітті до зв. е. Геродот писав, що гирла Тигра та Євфрату впадають у море неподалік один від одного. Наноси мулу та піску поступово змінили русла обох річок, з’єднавши їх у єдину протоку.

У пониззі загального гирла Євфрату і Тигра розташовуються болотисті рівнини, що займають великі простори Півдні Іраку й у південно-західному Ірані. Тут виявлено руїни шумерських міст Ур та Урук, а також руїни Еріду.

Цікаво, що в цих краях живуть племена мадан, шруг та ахварі, відомі також як болотяні араби, яких деякі дослідники вважають нащадками древніх шумерів. Вони мешкають на важкодоступних острівцях або на зроблених з колод плотах, де будують арочні хатини з очерету.

Болотяні араби розводять чорних водяних буйволів, обробляють рис, займаються риболовлею, плетуть очеретяні кошики та циновки на продаж. Зі стебел очерету вони роблять круглі човни у вигляді півсфери. Ймовірно, така архаїчна конструкція рибальського суденця була винайдена ще в епоху неоліту. Круглий човен з малим осадом безперешкодно ковзає по мілководді, порослому болотяною травою. Ахварі полюють на рибу за допомогою довгих копій, наконечники цих гарпунів змащені отруйним соком квітів дурману, що вдосталь зростає тут. При цьому болотяні араби ніколи не використовують рибальські сіті: вони вважають таку рибалку справою негідною і нечесною.

В межах кількох сотень кілометрів верхньої течії на Вірменському нагір’ї річка Євфрат протікає у зоні помірного м’якого клімату із середніми літніми показниками +25…+28 °С. Взимку стовпчики термометрів опускаються там до позначок +3…+5 °С, заморозки бувають тільки на високогірних ділянках річки. У лютому 2023 року цей регіон спіткала серія потужних землетрусів. Підземні поштовхи зруйнували житлові будинки в містах і багато історичних пам’яток, у греблі на річці Євфрат виникли небезпечні тріщини.

Однак велика частина заплави Євфрату розташовується в поясі субтропіків, причому клімат стає дедалі спекотнішим у міру наближення його вод до Перської затоки. Середня температура у січні становить +12 °С, а в літні місяці повітря прогрівається до +40 °С. У пустелі на правому березі Євфрату влітку нерідко панує спека до +48…+50°С.

У 1990-ті роки в турецькій частині русла Євфрату розпочалося будівництво ГЕС Біреджік. Зведенню 62-метрової греблі передували масштабні археологічні розкопки античного міста Зевгма, що на західному березі річки. Місто було засноване III столітті до зв. е. Селевком Нікатором, одним із полководців Олександра Македонського.

Після зведення дамби більша частина елліністичних і римських руїн була затоплена, але врятовані артефакти демонструються в спеціально збудованому археологічному музеї Зевгми, яке стало найбільшим у світі зібранням давньогрецьких і давньоримських мозаїк. Це сховище античних скарбів, відкрите у 2011 році, гідне огляду. Тут представлено сотні творів мозаїчного мистецтва загальною площею 2448 м². Сюжетні картини зображують відомі сцени з міфів та легенд.

Добре збереглися композиції «Тріумф Діоніса», «Ерос і Психея», «Океан і Тефія». Цінною знахідкою стала мозаїчна картина «Метіох і Парфенопа», що є яскравою ілюстрацією до однойменного античного роману, відомого лише за декількома фрагментами зітлілого папірусу. Окрема кімната надана для справжнього шедевра невідомого художника ІІ століття до зв. е. – емоційного портрета смаглявої дівчини з виразними карими очима.

У залах музею представлено також рідкісні фрески, мармурові фонтани, колони та саркофаги з багатим декором, античні бронзові статуї, кам’яні барельєфи. Частина мозаїк та настінних розписів розміщена в їхньому первісному архітектурному контексті, перенесеному до музею.

На виставці влаштовані великі інтерактивні дисплеї, де демонструється історія міста Зевгма. На ігрових моніторах можна спробувати зібрати мозаїчне комп’ютерне зображення, дивлячись на оригінал.

Багато мозаїк все ще ретельно відновлюється у майстернях, розташованих у східному крилі музейної будівлі. Відвідувачі мають змогу поспостерігати за роботою реставраторів із заскленої оглядової галереї. У музеї відкрито конгрес-хол, є кафе та сувенірний магазин. Експозиція доступна для огляду з 10:00 до 18:00, вартість квитка – 40 турецьких лір (близько 2$).

Головна мета багатьох мандрівників, які приїжджають до Іраку – огляд руїн стародавнього Вавилону. Знаменита археологічна локація знаходиться в провінції Бабіль (тобто Вавилон), на лівому березі Євфрату, за 110 км на південь від Багдада, поряд із сучасним містом Ель-Хіла. Цей райцентр пов’язаний з Багдадом та Басрою залізничним та автобусним сполученням.

Наприкінці минулого століття іракський правитель Саддам Хусейн, який уявив себе спадкоємцем Навуходоносора, наказав відновити Вавилон у всій красі. На щастя для археологів, його задум до кінця не здійснили, проте на розкопаних фундаментах будівель встигли викласти кілька рядів цегли, що позначили напрямок вулиць. Архітектори повністю відновили міські стіни, відтворили копію чудових Воріт Іштар, вивезених до Пергамського музею Берліна ще на початку минулого століття. Як і в оригіналі, урочистий портал, присвячений богині, прикрашений поливними кахлями із зображеннями драконів, левів та бугаїв. Примітно, що на всіх цеглах, спеціально виготовлених для новоробства, видавлено ім’я Саддама Хусейна у супроводі панегірика у стилі давньовавилонських царських написів. На пагорбі в центрі археологічної локації височить масивний палац, збудований для Саддама як літня резиденція. У наші дні ця помпезна будівля відкрита для відвідувачів.

Руїни Вавилона розташовані за 5 км на північ від центру Ель-Хіли, під’їхати до руїн легендарної столиці можна на таксі. За вхід до локації встановлено плату – 25 000 іракських динарів (19,35 $).

Користуючись нагодою, варто з’їздити до сусідніх археологічних розкопок У 12 км на схід від Вавилону, біля села Телль-аль-Ухайміра, знаходяться руїни міста Кіш, відомого з 5300 до н. е. Локацію перетинає улоговина, це давнє русло річки Євфрат. Покровителем поселення вважався бог води Еннана, на його честь було зведено храмовий комплекс.

Залишки міста займають близько 230 га. Тепер тут височіє 38 пагорбів, під якими поховані укріплення, храми, палаци. Тут можна оглянути розкопані залишки ступінчастих веж-зіккуратів та інші споруди. У 1912 році французькі археологи виявили тут приміщення бібліотеки, де було складено 1400 клинописних табличок. Ці тексти зберігаються у Луврі та Стамбульському археологічному музеї. Ще кілька сотень глиняних книг було знайдено дослідниками Оксфордського університету в 1923-1933 роках. Відкриття продовжуються і в наш час. У 2001 році японські археологи розкопали залишки палацу та велику цвинтар. Серед знахідок – близько 1000 табличок із господарськими текстами, предмети побуту, зброя, керамічні судини.

У 17 км на південний захід від Вавилону, на західному березі Євфрату, розташовуються залишки міста Тіл-Барсіл (Бірс-Німруд). Тут височить ступінчастий зіккурат, що найбільш повно зберігся, збудований у VI столітті до н. е.

Любителям історії варто оглянути й залишки колись могутнього шумерського міста Ур. Давні руїни знаходяться за 16 км від сучасного міста Насірія. У 1930-х роках там розкопали храм Нанни, шумерського і аккадського бога Місяця, який добре зберігся. Стародавні архітектори збудували величезну споруду із сирцевої цегли в XXI столітті до н. е. Колись храм височив на пагорбі біля східного берега Євфрату, але за минулі тисячоліття русло річки відхилилося на захід, і тепер руїни Ура лежать у безводній напівпустелі.

Найбільш вражаючі інженерні споруди, що перетинають русло Євфрату, зведені Туреччини. 1974 року річку перекрила колосальна Кебанська гребля, розташована в районі Кебан, що в провінції Елазіг. Дамба заввишки 210 м і протяжністю 1097 м збудована у вузькій гірській ущелині, за 10 км нижче за течією від місця впадання в Євфрат рік Карасу і Мурат. Тут утворилося протяжне водосховище Кебан Дам площею 675 км. Тепер обидва притоки Євфрату впадають у це рукотворне озеро.

Серед водосховища, за 5 км від його північного берега, височить скелястий острів. Його вінчає давня фортеця Пертек Калесі, збудована сільджуками в XI столітті над мідними копальнями, нині затопленими. Археологи з’ясували, що замок зведений на руїнах ще більш давніх укріплень, що сягають епохи царства Урарту, відомого з XIII століття до н. е.

Неподалік проходив старовинний тракт, що перетинав річку Євфрат кам’яним арковим мостом, збудованим візантійськими інженерами у V столітті. Над мостом у чорній базальтовій стіні каньйону була рукотворна печера, де була охорона цього важливого переходу, тому міст називався «Карамагара Кепрюсю» («Міст чорної печери»). Перед наповненням водосховища Кебан Дам міст розібрали та знову склали на території музею у сусідньому місті Елязиг. Тепер озеро перетинає 520-метровий вантовий міст, який зберіг історичну назву – «Агін Карамагара» Кепрюсю.

Ще один вантовий міст Ніссібі Кепрюсю завдовжки 610 м перетинає Євфрат у турецькій провінції Адіаман, що на південному сході країни. По протяжності цей перехід трохи поступається лише мостам через Босфор. Він прокладений над водами штучного озера, утвореного однією з найбільших у світі гребель Ататюрк Баражі. Висота греблі сягає 169 м, її довжина – 1820 м.

Цікаво, що у 2018 році рибалки, що підпливли на човні до прямовисної скелі біля берега водосховища Ататюрк із подивом виявили наскельні малюнки з фігурками людей та тварин. Вчені визначили, що тут зображено сцени полювання на оленів, намальовані художниками кам’яного віку. До утворення штучного озера ледь помітні малюнки розташовувалися за кілька десятків метрів над руслом Євфрату і були недоступні для огляду.

У 2010 році над руслом Євфрату був зведений найдовший у Туреччині річковий міст – автомобільний віадук Євфрат. Перехід довжиною 1197 м розташований у прибережному місті Біреджік у провінції Шанліурфа. На дорожньому полотні прокладено шестисмугову автомагістраль, яка сполучає Стамбул та Анкару з південно-східними регіонами країни.

На території Сирії, недалеко від міста Ес-Саура, що у північній провінції Ер-Ракка, русло Євфрату перегороджене греблею ГЕС Ед-Табка, відомою також як Саура ед-Дам. За 60-метровою дамбою завдовжки близько 5 км утворилося водосховище Бухейрат Ель-Асад. Його довжина – 80 км, відстань між берегами водойми досягає 8 км.

Озеро затопило близько дюжини визначних археологічних пам’яток, руїни стародавніх споруд. Біля лівого берега на острівці зберігся середньовічний замок Калат Джабар, збудований в епоху Хрестових походів. Цитадель, зведена на вершині пагорба, контролювала торговий шлях у долині Євфрату. Тепер до стін фортеці від узбережжя веде насипна дамба.

У 1965-1974 роках стародавній замок було відреставровано фахівцями ЮНЕСКО і стало популярним серед туристів. Під час громадянської війни, що вибухнула в Сирії у 2011 році, форт захопили бойовики ІДІЛ, але у 2017 р. підрозділи сирійської армії вибили їх звідти. Внаслідок боїв частина будівель фортеці була зруйнована.

Під час війни мости через річку Євфрат у Сирії було підірвано. Але останнім часом ситуація покращується. Так, у квітні 2022 року у місті Дайр-ез-Заур, центрі однойменної провінції на краю Сирійської пустелі, береги Євфрату з’єднав новий автодорожній міст.

В Іраку через Євфрат перекинуто кілька мостових переходів. Найбільш протяжний вантовий міст (1188 м) було відкрито у 2015 році у Басрі, великому старовинному місті з населенням понад 1 300 000 мешканців. Біля міста будується новий морський порт, розрахований на 100 причалів великих океанських кораблів, він стане найбільшим на Близькому Сході. У 2020 році тут звели найбільший у світі хвилеріз довжиною 14523 м. Ця споруда стала рекордсменом Книги Гіннесса.