Кривий Ріг

Якби Кривий Ріг був значущим лише з погляду економіки, промисловості та науки, то, мабуть, він не становив би великого інтересу для любителів подорожей. Однак туристи щороку приїжджають сюди, і нудьгувати їм явно не доводиться. У місті відкрито багато культурних та розважальних закладів (одних лише палаців культури – 18), є три театри, постановки яких відомі далеко за його межами. У Кривому Розі проводяться престижні фестивалі міжнародного рівня: «Джаз і юність», «Маски», «Кубок Кривбасу», «Україна моя», «Обрій джазу», «Срібне джерело» та багато інших. Завдяки цим заходам не тільки вноситься різноманітність у повсякденне життя криворіжців, а й забезпечується постійна притока туристів.

Крім цього, у місті є свій історико-краєзнавчий музей, який вражає унікальними експонатами. Трохи засмучує, що у Кривому Розі практично відсутні архітектурні пам’ятки у традиційному розумінні, зате є чимало цікавих місць, які з лишком їх замінюють.

У Кривому Розі, який цілком можна назвати індустріальним мегаполісом регіонального рівня, також є широка мережа освітніх установ. Лише різних ВНЗ першого та другого рівня акредитації – технікумів, училищ, коледжів – налічується п’ятнадцять. Ще чотири ВНЗ мають третій та четвертий рівень акредитації. Загалом у криворізьких вищих навчальних закладах навчається понад 50 тисяч студентів.

Не можна не сказати і про те, що це чудове і по-своєму самобутнє місто на Дніпропетровщині дуже зелене. Тут налічується 23 парки, 17 садів, 11 набережних та 135 скверів, де можна погуляти з родиною, подихати свіжим повітрям та мріяти про те, щоб колись ще раз сюди повернутися.

Вперше Кривий Ріг офіційно згадується в «Описі заснованих поштових станцій на річці Інгулець від Кременчука до Херсона», датованого 27 квітня 1775 року. Відправною точкою розселення криворіжців стала Поштова вулиця (сьогодні вона виросла в проспект з тією самою назвою), на якій знаходився поштовий тракт. Він з’єднував центр із півднем, і саме вздовж нього почали зводитися будинки.

Тим часом з цією датою заснування міста згодні не всі історики та дослідники. Приводом для сумнівів є той факт, що церква Святого Миколая була відкрита у Кривому Розі ще у 1761 році, тобто на 14 років раніше за офіційно визнаний день народження міста. Багатьох бентежить і те, що у вищезгаданому «Описі…» не говориться «станція Кривий Ріг», а згадується «станція у Кривому Розі». Виходить, на момент складання документа місто вже існувало.

Є кілька версій і про походження його назви – погодьтеся, дещо незвичайне. Найбільш правдоподібною є теорія, що має географічну основу, адже поселення було засноване в закруті, де зливаються річки Інгулець і Саксагань. А закрут був звивистим або, кажучи простою мовою, кривою. Такої точки зору щодо походження назву дотримувався, наприклад, майбутній академік Василь Зуєв, який відвідав ці місця у 1781 році.

У 1860 році Кривому Розі було надано статус містечка. Тоді він входив до Мойсеївської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії. Основу населення міста складали євреї. Через два десятиліття стало помітне економічне піднесення, зумовлене початком освоєння залізорудних родовищ. Населення стрімко збільшувалося, яке етнічний склад змінювався. Серед криворожан з’явилося багато росіян із Курської, Київської та Орловської губерній, а також поляків.

У 1903 році, коли Росію почала охоплювати революційна смута, в місті було здійснено низку терористичних актів. Через рік трапилися погроми магазинів, а 1905 року соціалісти-революціонери, гірники, селяни та козаки почали громити євреїв. У 1917-1918 роках Кривий Ріг переходив із рук в руки: спочатку тут встановилася влада Тимчасового уряду, потім Української Центральної Ради і згодом більшовиків. Під управлінням червоних місто знаходилося у складі Донецько-Криворізької республіки.

Однак цим справа не обмежилася. 27 лютого 1918 року у Кривий Ріг увійшли окупаційні австро-угорські війська, які проголосили його частиною Української Народної Республіки. Комендантом призначили обер-лейтенанта Генріха Антона фон Хельтке, причому номінальна влада над Кривбасом з квітня по листопад належала гетьману Павлу Скоропадському. Окупація Кривого Рогу союзниками УНР ознаменувалася конфіскацією у населення майна, худоби, речей та навіть продуктів харчування. Крім того, розквартовані тут габсбурзькі військові налагодили вивезення до Австро-Угорщини головного місцевого ресурсу – залізняку. Незгодні з такою політикою, а також ті, хто виходив на страйки та мітинги, переслідувалися.

У другій половині листопада 1918 року на Криворіжжі знову встановилася Радянська влада. У грудні 1918 – січні 1919 року містом управляла Директорія Української Народної Республіки. У лютому 1919 року її знову змінили більшовики. У серпні того ж року у Кривому Розі почав господарювати Денікін та Російська добровольча армія. У січні 1920 року у місті остаточно встановилася влада більшовиків. Крім того, у роки громадянської війни Кривий Ріг був одним із центрів анархістів, якими керував Нестор Махно.

Не минуло це місто на Дніпропетровщині і Велика Вітчизняна війна: воно перебувало під окупацією із серпня 1941 по лютий 1944 року. Фашисти утворили у Кривому Розі концтабір «Шталаг №338», виділивши під нього військове містечко №1. Він став справжньою «фабрикою смерті», в якій було знищено багато радянських людей. Визволення столиці Кривбасу від коричневої чуми здійснили формування 3-го Українського фронту.

Війна принесла Кривому Розі багато руйнувань, і після її закінчення він був буквально заново відбудований із руїн, у тому числі й полоненими німцями. Вже 1946 року тут розгорнулося стаханівський рух, а до 1950 року було відновлено обсяг видобутку залізняку, що існував до війни. Було збудовано Південний, Північний та Центральний гірничо-збагачувальні комбінати, а також цементний завод. У місті з’явилося своє авіаційне училище.

16-18 червня 1963 року Кривий Ріг став ареною масових заворушень, що в умовах радянських реалій – подія безпрецедентна. Почалося з того, що військовослужбовець чинив опір працівникам міліції. В результаті 4 людей було вбито, 15 отримали поранення різної сили тяжкості, а близько 3 тисяч осіб постало перед судом. Загалом у заворушеннях взяло участь до 6 тисяч осіб. Реальні тюремні терміни отримали 1500 учасників, решту заарештували на 15 діб. Виправдана була лише жінка, яка бачила людину, яка кинула камінь у працівника обкому партії і розбила йому голову.

На початку 60-х столиця Кривбасу стала активно забудовуватися: як гриби після дощу росли будинки-хрущовки. Зведення житлових масивів здійснювалося декількома великими будівельними комбінатами. 1975-го, ювілейному для Кривого Рогу року, коли він відзначав 200-річчя, почали розроблятися місцеві залізорудні родовища. Саме тоді провінційне місто, нехай і обласного значення, стало перетворюватися на найбільший індустріальний центр усього СРСР. Криворізький басейн отримав широку популярність у світі як справжня криниця залізних руд найвищої якості, що давала понад 50% товарного заліза Радянського Союзу. Що ж до власне ювілею, до цієї події у Кривому Розі було збудовано нову будівлю міської адміністрації та шахту «Ювілейна» з прилеглим до неї житловим масивом та ювілейним парком.

1986 року в Кривому Розі запустили першу трамвайну лінію. Тоді ж місцевий аеропорт став міжнародним. Остаточне формування міського ансамблю завершилося до кінця 90-х, коли були побудовані мікрорайони «Сонячний» і «Всебратське». На жаль, у роки перебудови не обійшло місто та зліт злочинності: молодіжні угруповання регулярно стикалися одне з одним «стінка на стінку», виникали заворушення, учасників яких називали «бігунами».

У сучасному Кривому Розі життя не зупиняється: реконструюються лікарня, метрополітен, залізнична станція «Рокувата». У 2005 році знаменитий комбінат “Криворіжсталь” був приватизований найбільшою металургійною корпорацією Mittal Steel. У 2014 році в місті відбувалися сутички між прихильниками та противниками так званого «Євромайдану», що призвело до зміни влади в Києві та гострої політичної кризи в Україні.

Залізничний вокзал «Кривий Ріг – Головний» – це найперша пам’ятка, яку гості міста бачать одразу ж після прибуття. Його будівля була збудована у 1884 році. Згодом воно неодноразово забудовувалося, реконструювалося, проте за прямим призначенням використовуватися не переставало. На площі, що примикає, знаходиться пам’ятник паровозу, встановлений у 1997 році.

У найдовшому місті Європи дуже багато цікавих та красивих місць, і знайомство з ними почнемо зі скверу та світломузичного фонтану у 44-му кварталі. Уздовж алей встановлені симпатичні лавочки, а дерева та скульптури потопають у квіткових гірляндах. Атмосфера тут панує особлива, вона дає відчуття легкості, якогось свята, налаштовує романтичний лад. А фонтан і зовсім огортає чарівництвом і казкою, коли серед вогників, що грають різними кольорами, чуєш тихе, ласкаве звучання музики, на яке, немов пісня, накладається шум води.

Одним із найпопулярніших місць у Кривому Розі став майданчик біля міського академічного театру імені Тараса Шевченка, відомий як Арт-майдан. Тут проводяться різні заходи: концерти, фестивалі, виставки картин і фоторобіт. Пішохідна зона гранітною плиткою викладена просто ідеально, тому майданчик відмінно підходить для прогулянок з дітьми чи активного відпочинку. Це місце уподобане велосипедистами, скейтерами, ролерами. Вражає й архітектурне оздоблення Арт-майдану: будівлі тут витончені та оригінальні, а ліхтарі не поступаються їм красою. В одній із будівель знаходиться шаховий клуб, поряд з яким викладено велике шахове поле із чорно-білої плитки.

Ще одне місце у Кривому Розі, де можна приємно провести час та прогулятися, це Ботанічний сад. Знаходиться він, щоправда, у віддаленому районі, але це не применшує його популярності. З ранньої весни та до пізньої осені тут цвітуть клумби, створюючи відчуття якогось райського куточку природи. Тиша тінистих алей дозволить вам відволіктися від міської метушні. Сад буквально пронизаний пішохідними зонами, обладнаними лавками для відпочинку. Людей тут зазвичай буває багато, але в саду завжди чисто і затишно. Не можна не сказати і про те, що в ньому представлена багата колекція рослин: налічується понад 3500 видів дерев, квітів та чагарників.

У Кривому Розі є два цікаві музеї, які неодмінно варто відвідати. Перший – краєзнавчий, де зібрано унікальну колекцію, яка знайомить відвідувачів з історією міста. Тут же можна побачити знайдені в Царьовій могилі археологічні артефакти. Другий – Музей гірничої техніки, він знаходиться просто просто неба в мікрорайоні Таманський, поряд з ботанічним садом. Основу його колекції становить техніка Північного гірничо-збагачувального комбінату, який свого часу задіяна на перевезенні та переробці гірничої сировини. За наявними даними, вона пропустила через себе 30 млн кубометрів руди.

Однією з найвідоміших візиток міста є Квітковий годинник – найбільший у світі. Вони знаходяться у парку «Правди», який після декомунізації отримав нову назву – імені Мершавцева, на будівлі, всередині якої є 3D-кінотеатр (у ньому регулярно демонструються фільми на тему історії та розвитку Кривого Рогу). В основі годинника знаходиться герб міста, а «циферблат» суцільно покритий квітковими насадженнями. Тільки вдумайтеся: тут росте приблизно 22 тисячі квітів! Чимало дивує діаметр годинника – 22 метри, і довжина їх стрілок: годинна – 8 метрів, хвилинна – 12 м. Поруч із годинником знаходяться й інші цікаві пам’ятки. Через дорогу розташовується гарний фонтан, а за кілька хвилин пішого ходу – пам’ятник козаку Рогу.

До речі, про козака Рога. Туристи, які вперше побачили цю пам’ятку, цікавляться: вона встановлена реальною особистістю чи вигаданою? Відповідаємо: ця людина справді існувала. Він жив у 60-70-х роках XVII століття та служив у Запорізькій Січі кошовим отаманом. На схилі років козак вирішив залишити прихильність своїх військ і оселився в тому самому місці, де з’єднуються єдиним потоком Саксагань та Інгулець. Згодом довкола будинку вояки почали селитися й інші люди. Так з’явилося поселення, яке дали на прізвисько отамана: Кривий Ріг. Чому кривою? Бо лихий козак втратив у боях одне око… Пам’ятник йому було урочисто відкрито 28 травня 2011 року. Монумент важить 62 тонни, його висота 5,3 метри.

Тут же, у колишньому парку імені газети «Правда», знаходиться мотузковий парк, який люблять і дорослі, і діти. Це чудове місце для сімейного дозвілля. Вам видадуть страховичне спорядження, і поруч завжди будуть інструктори – так що боятися нічого не треба, а ось адреналін у великих дозах вам буде забезпечений!

Неабиякою популярністю серед туристів користується оглядовий майданчик Південного гірничо-збагачувального комбінату (ПівдГЗК). Кожного, хто сюди приходить, вражає велич кар’єра – найглибшого в Україні та одного з найбільших на планеті. Кар’єр простягся на 3 км, його глибина становить 340 метрів, а ширина – близько 2,5 км. З цього оглядового майданчика відкривається просто неймовірна панорама. Її можна відвідати як у складі екскурсійної групи, і самостійно. Для цього потрібно звернутися у письмовій формі до генерального директора ПАТ «ЮГОК» та вказати дату та час, коли ви збираєтеся тут побувати з екскурсією.

З поки що не дуже відомих для туристів місць у Кривому Розі хотілося б виділити затоплений гранітний кар’єр у районі КРЕС. Якщо у вас є мрія побувати в Блакитній лагуні на острові Рейк’янес, що на південному заході Ісландії, але ніяк не вдається її здійснити, цей кар’єр – чудова альтернатива. Він є справжньою знахідкою для любителів екстремального відпочинку. Узбережжя тут гарне, блакитне, але втрачати пильність у жодному разі не можна. Уступи досягають висоти від 15 до 30 м, глибина кар’єру і того більше – 35 м. Особливо слід остерігатися здвоєних або будованих виступів. Вони досягають висоти 45 м-коду і класифікуються як особливо небезпечні. Формально купатися тут заборонено, але хіба любителів гострих відчуттів можуть зупинити якісь заборони?

А завершити наш невеликий огляд визначних пам’яток Кривого Рогу хотілося б театром «Академія руху». Це єдиний такого роду театр в Україні – музично-пластичних мистецтв! Офіційно йому виповнилося 17 років, але насправді він існує цілих чотири десятиліття. Особливість театральних постановок у тому, що в них немає діалогів. І монологи також. Тобто на виставах ви не почуєте жодного слова. Усю свою майстерність та професіоналізм актори виражають у пантомімі, музиці та танці. Трупа, очолювана подружжям Олександром та Антоніною Бєльських, становить основу творчого колективу.