Аляска

У Західному регіоні, включаючи півострів Аляску, Алеутські острови та острови Прибилова, туманно, сиро та вітряно; тут роздолля для пернатих та морських мешканців. Внутрішня частина штату на південь від хребта Брукса, від річки Юкон біля канадського кордону у бік Берингового моря відрізняється сухим кліматом, тут тепло влітку і дуже холодно взимку. Арктична область, що тягнеться від затоки Коцебу над півостровом Сьюарда на заході і, огинаючи мис Барроу, до Арктичної низовини біля бухти Прадхо, постає похмурим краєм вічної мерзлоти.

Аляска також може стати початковим пунктом подорожі країною, але варто враховувати високі ціни на проживання та погано розвинену систему транспорту. Північно-західна частина Аляски — доступніший варіант, але потрапити туди не так просто. Дорога займе кілька днів на поромі, а до Анкоріджа можна дістатися літаком за 2,5 години. Побувавши там одного разу, ви захопитеся пишнотою цих земель і негайно почнете планувати свою наступну пригоду — літо на Алясці.

Найбільш повне уявлення про Аляску може дати подорож морем. У таку поїздку можна вирушити із Сіетла, а влітку ще з Ванкувера, Сан-Франциско та Лос-Анджелеса.

Корінне населення Аляски, атабаски, алеути та інуїти, а також прибережні племена тлінгітів і хайдів почали заселяти Аляску, прийшовши з боку Берингової протоки близько 20 тисяч років тому. У XVIII столітті ринула хвиля європейських іммігрантів, початок якої поклали спочатку британські та французькі дослідники, а потім російські китобої та торговці хутром, які дали перші назви географічним пунктам, полювали на видр та руйнували культурну спадщину аборигенів.

Через руйнівні наслідки війни з Наполеоном Російська імперія потребувала грошей, і в 1867 р. Держсекретар США Вільям Сьюард зміг викупити Аляску у росіян менше, ніж за 2 центи за 4000 м². Фінальна вартість Аляски становила 7,2 мільйона доларів. Спочатку покупка не була гідно оцінена, і американці прозвали угоду «Божевілля Сьюарда». Але вже незабаром виявилася вся вигода. Почавши з китобійного промислу, американці виявили й інші природні ресурси Аляски: лосось, золото і, зрештою, нафту.

Після японського бомбардування та окупації Алеутських островів під час Другої світової війни військові збудували знамениту Аляскинську трасу (Аляска — Канада), яка зв’язала Аляску з рештою території США. Траса завдовжки 2446 км відіграла важливу роль у присудженні Алясці статусу штату в 1959 році. Великий Аляскинський землетрус 1964 року мав руйнівні наслідки, а реконструкцію було розпочато після виявлення запасів нафти в районі Прудое-Бей (Prudhoe Bay), де згодом було збудовано нафтопровід завдовжки 1269 км до Вальдеса.

У 2006 році Сара Пейлін, мер міста Васили, стала першою жінкою-губернатором Аляски і, до речі, наймолодшим, враховуючи, що вона обійняла посаду в 42 роки. Через два роки кандидат у президенти Джон Маккейн називав її своєю правою рукою. Після поразки республіканців на виборах Пейлін пішла з посади губернатора, але досі є одним із основних кандидатів від республіканців у передвиборчих перегонах 2012 року.

Аляска величезна. Або, як гордо зауважують місцеві, якщо Аляску розділити надвоє, то обидві її частини були б найбільшими штатами Америки, залишивши Техас на третьому місці. Вона простягається у всій широті Полярного кола. Основна територія Аляски займає 205 128 га. На південь і схід на 2574 км. простяглася довга гряда Алеутських островів, а від південного заходу до узбережжя Північної Америки веде смуга довжиною 965 км., що нагадує ручку сковороди.

Прибережні регіони, такі як Північний Захід і протока Принца Вільяма, покриті густими хвойними лісами, в той час як рослинність центральної частини представлена ​​в основному білими ялинами, березами та тополями. Далі на північ — тайга з вологим, субарктичним кліматом, болотами, вербовими чагарниками та низькорослими ялинками. За нею слідує Арктична тундра, де практично немає дерев, зате є трав’яний покрив, мох і безліч дрібних квітів, що розпускаються в літню пору року.

Величезний розмір Аляски причиною наявності кількох абсолютно різних кліматичних зон. Температура в центральній частині влітку піднімається до 32°С. Повітря на Південному сході та центральній частині південного узбережжя прогрівається в середньому до (13°С – 21°С). На Південному сході з кінця вересня і протягом всього жовтня майже завжди йде дощ, тоді як для червня характерна найбільша в році тривалість дня. В Анкориджі, наприклад, день триває 19 годин, а в Барроу сонце взагалі не сідає.

Туристичний сезон починається в перших числах червня і триває до середини серпня, – час, коли найвідоміші парки переповнені і необхідно заздалегідь бронювати місця в готелях і квитки на пором. Для травня та вересня характерна помірна температура, але варто відзначити, що в цей час туристів набагато менші, а ціни нижчі.