Маріанський жолоб

Маріанська западина розташовується в західній частині Тихого океану, неподалік Маріанських островів, всього за двісті кілометрів, завдяки сусідству з якими і отримала таку назву. Вона є величезним морським заповідником у статусі національної пам’ятки США, тому знаходиться під охороною держави. Рибалка та видобуток корисних копалин тут найсуворіше заборонена, а от плавати та милуватися красою можна.

За формою Маріанська западина нагадує грандіозних розмірів півмісяць – 2550 км завдовжки та 69 км завширшки. Найглибша точка – 10994 м нижче за рівень моря – називається «Бездной Челленджера».

Маріанську западину почали досліджувати англійці. У 1872 році у води Тихого океану зайшов вітрильний корвет «Челленджер» з науковцями та найпрогресивнішим обладнанням тих часів. Провівши виміри, встановили максимальну глибину – 8367 м-коду. Значення, звісно, ​​помітно відрізняється від правильного результату. Але й цього вистачило, щоб зрозуміти: виявлено найглибшу точку земної кулі. Так був «кинутий виклик» черговій загадці природи (у перекладі з англійської «Челленджер» – «кидаючий виклик»). Минали роки, і 1951 року англійцями було проведено «роботу над помилками». А саме: глибоководний ехолот зафіксував максимальну глибину 10 863 метри.

Потім естафетну паличку перехопили російські дослідники, які направили до району Маріанської западини науково-дослідне судно «Витязь». У 1957 році за допомогою спеціального обладнання вони не тільки змогли зафіксувати глибину западини, що дорівнює 11022 м, але й встановили наявність життя на більш ніж семикілометровій глибині. Тим самим здійснивши невеликий переворот у науковому світі середини XX століття, де була стійка думка, що настільки глибоко живих істот немає і бути не може. Ось тут і починається найцікавіше … Безліч історій про підводних чудовиська, величезних восьминогах, зім’ятих в корж величезними лапами звірів небачених батискафах … Де правда, а де брехня – спробуємо розібратися.

Першими сміливцями, які наважилися поринути на «дно Землі», стали лейтенант ВМС США Дон Уолш та дослідник Жак Пікар. Занурювалися вони на батискафі «Трієст», який збудували в однойменному італійському місті. Дуже важку конструкцію з товстими 13-сантиметровими стінками занурювали на дно п’ять годин. Досягши найнижчої точки, дослідники пробули там 12 хвилин, після чого негайно було розпочато підйом, що зайняв приблизно 3 години. На дні знайшли риби – плоскі, схожі на камбалу, близько 30 сантиметрів завдовжки.

Дослідження тривали, і в 1995 році в «безодню» спустилися японці. Ще один «прорив» було зроблено у 2009 році за допомогою автоматичного підводного апарату «Nereus»: це диво техніки не тільки зробило кілька фотографій у найглибшій точці Землі, а й взяло проби ґрунту.

1996 року в газеті «Нью-Йорк Таймс» було опубліковано шокуючий матеріал про занурення в Маріанську западину обладнання з американського наукового судна «Гломар Челленджер». Кулястий апарат для глибоководної подорожі команда ласкаво прозвала «їжаком». Через деякий час після початку занурення прилади зафіксували жахливі звуки, що нагадують скрегіт металу по металу. “Їжака” негайно підняли на поверхню, і прийшли в жах: величезна сталева конструкція була зім’ята, а міцний і товстий (20 см діаметром!) трос – ніби підпиляний. Пояснень знайшлося відразу безліч. Одні казали, що це «витівки» потвор, що населяють природний об’єкт, інші схилялися до версії про присутність інопланетного розуму, а треті вважали, що не обійшлося без восьминогів, що мутували! Щоправда, доказів ніяких не було, і всі припущення залишилися на рівні здогадів та домислів.

Такий самий загадковий випадок стався з німецькою дослідницькою командою, яка вирішила спустити у води прірви апарат «Хайфіш». Але він чомусь припинив рух, а камери неупереджено видали на екрани моніторів зображення шокуючих розмірів ящера, який намагався розгризти сталеву «штуковину». Команда не розгубилася і електричним розрядом від апарата відлякала невідомого звіра. Той сплив, і більше не з’являвся… Залишається тільки шкодувати, що чомусь у тих, кому траплялися такі унікальні жителі Маріанської западини, не було обладнання, яке б дозволило сфотографувати їх.

Наприкінці 90-х років минулого століття, у момент «відкриття» американцями чудовиськ Маріанської западини, почалося «обростання» цього географічного об’єкта легендами. Рибалки (браконьєри) розповідали про свічення з її глибин, що бігають туди-сюди вогники, різних невідомих літаючих об’єктах, що спливають звідти. Команди невеликих кораблів повідомляли про те, що судна в цьому районі «буксирує з величезною швидкістю» чудовисько, що має неймовірну силу.

Поруч із безліччю легенд, що з Маріанської западиною, мають місце й неймовірні факти, підтверджені незаперечними доказами.

1918 року австралійські ловці омарів розповідали про прозоро-білу рибину близько 30 метрів у довжину, побачену ними в морі. За описом вона схожа на давню акулу виду Carcharodon megalodon, що мешкала в морях 2 мільйони років тому. Вчені з уцілілих останків змогли відтворити вигляд акули – жахливого створення довжиною 25 метрів, вагою 100 тонн і великою двометровою пащею із зубами по 10 см кожен. Можете уявити такі «зубики»! І саме їх нещодавно знайшли океанологи на дні Тихого океану! Наймолодшому з виявлених артефактів… «всього» 11 тисяч років!

Ця знахідка дозволяє бути впевненим, що не всі мегалодони вимерли два мільйони років тому. Мабуть, води Маріанської западини приховують від очей людських цих неймовірних хижаків? Дослідження продовжуються, глибини ще таять у собі багато нерозкритих таємниць.

Тиск води у найнижчій точці Маріанської западини становить 108,6 МПа, тобто перевищує нормальний атмосферний тиск у 1072 рази. Хребетній тварині просто не вижити у таких жахливих умовах. Але, як це не дивно, тут прижилися молюски. Як їх мушлі витримують такий колосальний тиск води – незрозуміло. Виявлені молюски є неймовірним прикладом «виживання». Існують вони поруч із серпентиновими гідротермальними джерелами. У серпентині містяться водень і метан, які не тільки не несуть загрози виявленому тут «населенню», а й сприяють формуванню в такому, здавалося б, агресивному середовищі живих організмів. Але гідротермальні джерела виділяють і смертельний для молюсків газ – сірководень. Але «хитрі» і спрагли життя молюски навчилися переробляти сірководень на білок, і продовжують, що називається, приспівуючи жити в Маріанській западині.

Ще одна неймовірна загадка глибоководного об’єкта – гідротермальне джерело «Шампань», назване так на честь знаменитого французького (і не лише) алкогольного напою. Вся справа у бульбашках, які «вирують» у водах джерела. Звичайно ж, це не бульбашки улюбленого шампанського – це рідкий вуглекислий газ. Таким чином, єдине у всьому світі підводне джерело рідкого вуглекислого газу знаходиться саме в Маріанській западині. Такі джерела звуться «білими курцями», їх температура нижча за температуру навколишнього середовища, і навколо них завжди присутні випари, схожі на білий дим. Завдяки цим джерелам і народилися гіпотези про зародження всього живого землі саме у воді. Низька температура, велика кількість хімічних речовин, колосальна енергія – все це створювало чудові умови для давніх представників флори та фауни.

Температура в Маріанській западині також тримається дуже сприятливо – від 1 до 4 градусів за Цельсієм. Про це подбали «чорні курці». Гідротермальні джерела, що є антиподом «білих курців», містять велику кількість рудних речовин, а тому вони темного кольору. Ці джерела знаходяться на глибині близько 2 кілометрів і вивергають воду, температура якої близько 450 градусів за Цельсієм. Відразу згадується шкільний курс фізики, з якого ми знаємо, що вода кипить при 100 градусах за Цельсієм. То що ж відбувається? Джерело викидає окріп? На щастя, ні. Вся справа в колосальному тиску води – вона в 155 разів вища, ніж на поверхні Землі, тому Н2О не закипає, зате неабияк «підігріває» води Маріанської западини. Вода цих гідротермальних джерел неймовірно насичена різними мінералами, що також сприяє комфортному проживання живих істот.

Все таємне і незвідане завжди манило людину. І з кожною розкритою таємницею нових загадок на нашій планеті не менше. Все це повною мірою стосується і Маріанської западини.

Наприкінці 2011 року дослідники виявили в ній унікальні природні утворення з каменю, що формою нагадують мости. Кожен з них тягнувся з одного кінця на інший на цілих 69 км. Вчені не сумнівалися: саме тут стикаються тектонічні плити – тихоокеанські та філіппінські, і кам’яні мости (всього їх чотири) сформувалися на їхньому стику. Щоправда, найперший із мостів – Dutton Ridge – було відкрито ще наприкінці 80-х років минулого століття. Він вразив тоді своїми розмірами та висотою, які були з невеликою горою. У своїй найвищій точці, розташованій якраз над «Бездной Челленджера», цей глибоководний «хребет» сягає двох з половиною кілометрів.

Навіщо природі знадобилося споруджувати такі мости, та ще й у такому загадковому та малодоступному для людей місці? Призначення названих об’єктів досі залишається незрозумілим. У 2012 році в Маріанську западину здійснив занурення Джеймс Кемерон, творець легендарного фільму «Титанік». Унікальне обладнання та найпотужніші камери, встановлені на його батискафі DeepSea Challenge, дозволили зняти величне та безлюдне «дно Землі». Невідомо, скільки часу він спостерігав би місцеві пейзажі, чи не виникли на апараті деякі неполадки. Щоб не ризикувати своїм життям, дослідник вимушено піднявся на поверхню.

Спільно з The National Geographic талановитий режисер створив документальний фільм «Виклик безодні». У своїй розповіді про занурення він назвав дно западини “кордоном життя”. Порожнеча, тиша, і – нічого, ні найменшого руху чи хвилювання води. Ні сонячного світла, ні молюсків, ні водоростей, ні тим паче чудовиськ морських. Але це лише на перший погляд. У пробах ґрунту дна, які взяв Кемерон, виявлено понад двадцять тисяч різних мікроорганізмів. Величезна кількість. Як вони виживають під таким неймовірним тиском? Досі загадка. Серед мешканців западини виявлено також креветкоподібний амфіпод, що виробляє унікальну хімічну речовину, яку тестують вчені як вакцина від хвороби Альцгеймера.

Під час перебування в найглибшій точці не лише світового океану, а й усієї Землі Джеймс Кемерон не зустрів ні страшних монстрів, ні представників вимерлих видів тварин, ні бази інопланетян, не кажучи вже про якісь неймовірні чудеса. Відчуття, що він тут зовсім один, викликало справжній шок. Океанське дно здавалося пустельним і, як казав сам режисер, «місячним… самотнім». Відчуття повної ізоляції від людства було таким, що не передати словами. Однак він все ж таки постарався це зробити у своєму документальному фільмі. Ну а тому, що Маріанська западина мовчить і шокує своєю пустельністю, не варто, напевно, дивуватися. Адже вона просто свято зберігає таємницю походження всього живого на Землі.