Пальміра

Руїни багатого античного поселення довгий час були однією з найголовніших пам’яток Сирії, куди щорічно прямували туристи з Європи та Азії, Америки і навіть найвіддаленіших куточків Тихоокеанського регіону, не кажучи вже про мандрівників із Росії із країн СНД. Багато історичних артефактів настільки добре збереглися, що подорож до Пальміри за відчуттями цілком можна порівняти з переміщенням у часі. Але у 2011 році популярний туристичний маршрут вимушено закрився у зв’язку із початком у країні громадянської війни. Уряду вдалося евакуювати з міста деякі цінні пам’ятники. Решта виявилася нетранспортабельною.

Внаслідок інтенсивних бойових дій сьогоднішня Пальміра вже не та, що була ще кілька років тому. Архітектурній спадщині завдано величезної шкоди. Однак тішить, що він не є непоправним. Державне агентство Сирійської Арабської Республіки з охорони пам’яток офіційно оголосило, що стародавнє місто Пальміра буде відновлено. Роботи попереду дуже багато, включаючи розмінування території, що є першочерговим завданням. Але ніхто вже не сумнівається в тому, що рано чи пізно, коли в цій близькосхідній країні встановиться справжній світ, добре відомий і туристичний маршрут, що полюбився багатьом, знову стане доступним для мільйонів мандрівників.

Перші згадки про Пальміра сягають XIX століття до нашої ери. Її засновником є ​​хуррітскій цар Тукриша, який правив у північній Месопотамії.

Ось так безславно закінчилася історія стародавнього міста, що ніколи процвітало. І хто знає, може про нього ніколи б не згадали, якби не англійські купці, які відкрили 1678 року Пальміру для європейців. Тим самим інтерес до античного Тадмор спалахнув з новою силою. Пізніше його околиці стали освоювати місцеві жителі, які тут побудували свої халупи. До історичної спадщини вони поставилися не дуже дбайливо: стародавні споруди ними були частково зруйновані, частково пограбовані. З розпадом Османської імперії, що відбувся після Першої світової війни, територія нинішньої Сирії перейшла під французьку окупацію. Нова влада знесла убогі хатини місцевих жителів і вирішила Пальміру відновлювати та реставрувати.

Серед першовідкривачів також значаться італійський мандрівник П’єтро Делла Балле, який випадково наткнувся на руїни античного міста, і англійський пастор Галіфакс, який зацікавився приїздом 1692 року пальмирськими письменами. Він навіть скопіював виявлені записи, але самостійно розшифрувати їх не зміг. Дещо раніше, в 1678 році, його однофамілець, великий англійський комерсант Галіфакс, випадково вийшов на ділянку руїн Пальміри в одному з найбільш важкодоступних місць. Дослідження, однак, було відкладено до кращих часів: впритул їх вивченням зайнялися Джеймс Докінс і Роберт Вуд лише у 1751-1753 роках. Власне ж археологічні розкопки стартували лише наприкінці ХІХ століття, і тривали до початку громадянської війни Сирії. 2008 року археологи виявили фундамент найбільшого в країні храму, розміри якого становили 47 на 27 метрів.

У розкопках Пальміри брав участь видатний російський історик мистецтва та античності, археолог Борис Володимирович Фармаковський (1870–1928). У своїх спогадах він зазначав, що зосереджені тут величні пам’ятники, хоч і відрізані від решти світу піщаними дюнами, завжди розбурхували уми не тільки вчених, а й усіх поціновувачів прекрасного, здаючись чимось казково чудовим. Наш співвітчизник визнавав, що Пальміра була видатним культурним центром Стародавнього Сходу. Мистецтво, наголошував він, було однією з суттєвих потреб місцевого населення, яке любило його та схилялося перед його творцями.

Що є руїни Пальміри? Вони прилягають біля підніжжя декількох пагорбів і простягаються з південного сходу на північний захід приблизно на 3 кілометри, включають залишки споруд, що належать до різних історичних періодів. В архітектурі одних – наприклад, пізньоантичної епохи – превалює коринфський ордер. Помітною спорудою у просторі, що займає руїни, є величний Храм сонця або Ваала (Геліоса), довжина якого – 55, а ширина – 29 метрів, оснащений 16 колонами у кожному довгому фасі та 8 – у кожному короткому. Збереглися розбите на касетони склепіння храму та ліпна орнаментація стін та фризів, виготовлена ​​з плодів та листя. Навпроти храму, якщо дивитися з північного заходу, стояли вхідні ворота, за архітектурою та дизайном дуже схожі на Тріумфальну арку Костянтина в Римі (на них детальніше зупинимося трохи нижче).

На захід від Ваала (Геліоса) виявлено залишки інших релігійних споруд – храмів та вівтарів, а також колонад, палаців та акведуків. У невеликій долині за руїнами міського муру, збудованого, мабуть, за часів імператора Юстиніана, зберігся значний за площею античний некрополь. Він складається з численних похоронних печер і фамільних усипальниць у вигляді веж, складених з великих тесаних каменів (всього таких сімейних склепів нарахували 60). На вершині одного з пагорбів, що знаходиться по сусідству, стоїть замок, збудований арабами.

Найвідомішою пам’яткою Пальміри є Тріумфальна арка. Висота її головного склепіння становить 20 метрів. Вона була прикрашена скульптурами голів левів з відкритою пащею та виконаною з різного каменю різьбленням. Саме цей видатний пам’ятник архітектури, побудований у II столітті нашої ери за правління імператора Септимія Півночі, зображували на обкладинці старого радянського підручника «Історія стародавнього світу» для 5 класу.

Будучи справжнім витвором мистецтва, арка спочатку тріумфальної не називалася. Цю назву їй дали європейці, які звикли, що такі монументальні споруди зводяться зазвичай на ознаменування великих військових перемог. Але в цьому випадку вони помилились. Пальмірські архітектори будівництвом подвійних воріт вирішили інше завдання: спорудивши їх під кутом, вони ніби спрямували одну з головних вулиць міста, візуально приховавши її злам.

Про саму вулицю, яка тягнеться на 1,1 км від Тріумфальної арки через все місто, слід згадати окремо. Вона поділена на три поздовжні смуги. Дві вузькі бічні призначалися для пішоходів, а широка середня частина для проїзду кінних екіпажів і вершників. Роль «розділювачів» на трасі виконували чотири ряди 17-метрових колон. Усього їх було півтори тисячі, тобто в кожному ряду по 375. Центральна вулиця відігравала роль головної торгової магістралі, за самими ж колонами знаходилися лавки, склади з товаром та житлові будинки Пальміри.

Що не кажи, торгівля була і серцем, і кровоносною системою античного міста: зупинись вона – зупинилося б саме життя, яке тут кипіло і вирувало. У цьому сенсі Пальмір можна порівняти з будь-яким сучасним мегаполісом, у тому числі і столичним. Роль ринку та водночас місця для зборів грала торгова площа Агора, що мала форму прямокутника та оточена портиками. Тут же стояла трибуна, яка служила своєрідним місцевим ЗМІ: з неї виступали представники Сенату, які розголошували народу свої укази, та оратори, які повідомляли про останні події у місті. Про розвинену економіку свідчить і знахідка, відома як «Пальмірський тариф» – зведення митних правил місцевою мовою, що представляв собою суржик грецької та арамейської. Цю стелу з письменами знайшли якраз поряд із площею. Нині вона зберігається у Державному Ермітажі (Санкт-Петербург).

Ще одна велична конструкція, що дуже добре збереглася серед руїн – це архітектурний комплекс Тетрапілон, який вважається найкрасивішою спорудою античного поселення. Є чотири монументальні основи, на кожному – по чотири колони, увінчані у свою чергу плоскою кам’яною платформою. Висота колон досягає 17 метрів, всього їх шістнадцять і вони витесані з каменю – все, крім однієї, виготовленої з рожевого мармуру. Кам’яні платформи “за життя” Пальміри були прикрашені статуями, проте до наших днів вони не дійшли. Але і без них Тетрапілон виглядає дуже вражаюче, захоплюючи не тільки туристів, а й фахівців-архітекторів.

У самому жвавому кварталі, дещо осторонь згаданої вулиці Великих колонад, знаходився театр давньоримської епохи, характерна риса якого – ступінчасті кам’яні лави. Він примикав до будівлі Сенату, і обидві споруди оточували портики в іонічному стилі, прикрашені статуями не лише римських, а й місцевих полководців, чиновницької знаті, видатних митців. Театр зберігся завдяки… своїй занедбаності. Свого часу його повністю завалило піском, який вичистили лише 1952 року. Він і захистив споруду від руйнівних зовнішніх впливів. Щоправда, реставратори, за твердженням багатьох експертів, дещо перестаралися. У рішенні надати театру видовищнішого вигляду, вони додали в ландшафт деякі деталі, які для такого роду споруд II століття н. е. були характерні.

Стародавня Пальміра була містом багатоликим, багатомовним і, як сказали б зараз, багатоконфесійним. Сюди стікалися представники різних народів неосяжної Римської імперії, що жили один з одним у мирі і злагоді. Кожна етнічна група принесла із собою віру у своїх богів, збудувавши для поклоніння їм безліч храмів. У цьому сенсі населення міста являло зразок релігійної толерантності і просто людської терпимості, яких не вистачає в багатьох гарячих точках сучасного світу, особливо на Близькому Сході.

Храм Бела (або Бела) по праву вважають найбільш величним серед місцевих культових споруд. Він був зведений у 32 році н. е. на честь бога неба, що ототожнюється з Юпітером, верховним божеством римлян. Руїни святині, у щаблі якої упирається вулиця Великих колонад, непогано збереглася. Вражають розміри головної зали: 200 кв. метрів. З ним сусідять дві ніші. У правій ніші знаходився сам Бел у вигляді золотої статуї, над яким прямо на стелі було встановлено кам’яну троянду. Вона збереглася до наших днів, чого не скажеш про саму статую головного бога Стародавньої Месопотамії.

Ліва ніша має вигляд намету, склепіння якого прикрашене зображенням Юпітера в оточенні семи відомих на той час планет Сонячної системи та дванадцяти знаків зодіаку. У цій частині храму, що ввібрав у себе риси і античного, і сирійського зодчества, стояли скульптури Бела та ще двох богів так званої пальмирської тріади – Ярихбола та Аглибола. У стародавньому місті також були храми, присвячені богам Іштару та Зевсу, Азізу, Набо та Арсу, богині Аллат. І всі ці релігійні культи дивним чином «уживалися» в одному місті. Дуже зручно було іноземним караванщикам, які навідувалися до Пальміри. Кожен знаходив храм свого божества, до якого вільно міг зайти і попросити заступництва.