Пізанська вежа

Як могло статися, що типова на перший погляд дзвіниця при храмі звичайнісінького міста отримала всесвітню популярність? Вся справа в її нахилі, що створює ілюзію падіння. І хоча він зовсім не навмисний і не є наслідком непрофесіоналізму будівельників, зоровий ефект вийшов вражаючий – на віки!

Тим часом назва споруди незаслужено стала синонімом невдалої споруди. Архітектори та будівельники того часу справді допустили серйозний прорахунок, почавши будувати Пізанську вежу на місцевості, що вирізнялася зайвою м’якістю ґрунту. Тільки на історичній та культурній цінності пам’ятки це жодним чином не позначилося: Пізанська вежа і сьогодні виділяється серед безлічі найстаріших та найкрасивіших пам’яток на Апеннінах.

Загалом «падаючих» будівель у світі налічується близько трьохсот. Але неповторна краса повітряних, ажурних аркад, знаменита дзвіниця та багата історія Пізанської вежі роблять її безцінним скарбом архітектури, виділяючи серед інших. І тому цілком заслужено у 1986 році вона разом із собором, прилеглою площею та баптистерієм була включена до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Грандіозне будівництво «падаючої» красуні тривало майже 200 років із тривалими перервами. Починалося воно у період розквіту Пізанської республіки як морської держави (до речі, першої італійської морської держави). Спорудження архітектурного ансамблю було заплановано на віддалі від центру міста.

Першим етапом будівництва Пізанської вежі керували Гульєльмо Інсбрук та Боннано Пізано. 9 серпня 1173 року розпочалися роботи. Спочатку в побуті була інша дата – 1174, поки дослідники не схаменулися і не скоригували її: адже у республіки був свій календар, що випереджав загальноприйнятий на цілий рік.

Спочатку заклали фундамент завглибшки 3 метри. Потім, як водиться, почекали рік. Ось тут – після того, як звели перший поверх і два яруси з колонадами – і став помітним нахил Пізанської вежі. Роботи було припинено. У 1198 році провели зміцнення ґрунту та відкрили будівлю. Цікавим залишається факт, що вежа під час будівництва нахилялася у різні боки: спочатку на північ, потім на південь.

Наступний етап почався через 35 років, наприкінці 1233 року. Керівництво над таким складним об’єктом взяв він працівник Бененато, син Херардо Ботичі. Приблизно до цього часу було збудовано половину Пізанської вежі.

Великий прогрес у роботі намітився, коли до будівництва підключився Джованні ді Сімоне. Наприкінці 1264 року в горах під Пізою почався видобуток каменю для будівництва вежі. Обробкою будматеріалу займався майстер Рейнальдо Спешалі.

З 1272 року Джованні ді Сімоне керував будівництвом Пізанської вежі. Він вирішив спробувати компенсувати нахил підняттям рівня стелі з одного боку на 10 сантиметрів. Але надії не справдилися: це лише збільшило викривлення. У 1275 був добудований 5-й поверх. Відхилення від центральної осі перевищило 50 сантиметрів.

У 1284 році Пізанська республіка зазнала нищівної поразки в битві при острові Мелорія за панування в Середземному морі. Почався період занепаду, будівництво знову припинили.

Наступні згадки про зведення Пізанської вежі датуються 1319 роком. На шостий ярус був піднятий дзвін і поміщений у отвір арки. Завершальним етапом будівництва керував Томас. Він був сином Андреа Пізано, знаменитого італійського зодчого, архітектора та ювеліра. У 1350 почалося зведення дзвіниці. Нарешті, 1372 року грандіозне будівництво було завершено. На момент закінчення робіт відхилення від центральної осі склало 1,43 метра.

Пізанська вежа вийшла зовсім не такою, якою її спочатку запланували. Замість 10-поверхової будівлі, висотою 98 метрів із дахом над дзвіницею, збудували лише 8 поверхів. Сьогодні висота будівлі складає 55,86 метра з південного боку та 56,7 метра з північного боку.

Головним питанням, пов’язаним із будівництвом Пізанської вежі завжди було: «Чому вона падає?» Версій із цього приводу висувалося багато. Навіть мало місце сміливе припущення, що так і було задумано. Найвірогіднішою причиною нахилу вважається недостатньо глибокий фундамент в умовах неоднорідного глинистого ґрунту, схильного до просідання.

Зовнішній та внутрішній діаметр основи Пізанської вежі – 18,484 м та 10,368 м відповідно. Вага італійської красуні, що нахилилася, становить 14700 тонн. У ній 294 сходинки. Вражає і товщина стін в основі – в середньому 4,05 метра, яка до вершини зменшується (під підставою вона 4,9 м, а на висоті галерей вже 2,48 м). Показник поточного нахилу вежі оцінюється фахівцями 3° 54′.

У вигляді грандіозної споруди вгадуються риси романської, візантійської та арабської культур. Деяким ученим Пізанська вежа нагадує мечеть чи мінарет. Примітно, що дзвіниця знаходиться на відстані від собору, що не є характерним для християнських церков. Ця обставина наштовхнула на припущення, що тут, можливо, мало певний вплив мусульманської архітектурної традиції. Або навпаки: ідея окремої дзвіниці спочатку виникла в християнській церковній архітектурі, а молодший іслам потім перейняв її. Багато вчених і релігієзнавців досі сперечаються про це, і до спільного знаменника так і не дійшли.

Пізанська вежа виконана з каменю, багато декорована світло-сірим і білим мармуром. Перший поверх – монолітний, з глухими арками, утвореними 15-ма колонами з кесонами. Розетки, якими вони оздоблені, повторюють декор собору та баптистерія. Далі йдуть шість ярусів. Зовнішня стіна кожного поверху є відкритою галереєю, прикрашеною химерним візерунком і орнаментом. Тридцять колон кожного ярусу із класичними капітелями спираються на закриті арки. Ці витончені аркади повторюються і будівлі собору, об’єднуючи весь ансамбль. Декоративне прикраса втілює у собі риси візантійської архітектури.

Над шостим ярусом аркад розташована дзвіниця. Дзвіниця менше відхилена від центральної осі і стоїть рівно. Це надає вигляду будівлі банана. Біля входу до Пізанської башти можна побачити дивовижні барельєфи. Нагорі, у просторі між арками, знаходиться скульптура Мадонни з немовлям роботи Андреа Гарді. Внутрішній циліндр башти виконаний із цегли. Простір між стінами – порожній. Воно проглядається із вежі через оглядові вікна. У будівлі три гвинтові сходи.

Всередині Пізанської вежі розташований величезний відкритий зал, оздоблений барельєфами із зображеннями фантастичних тварин. По колу стіни гвинтові сходи ведуть до верхнього ярусу. Біля підніжжя вона широка, а вгорі ширина прольоту близько 40 сантиметрів. Щаблі виконані з мармуру, де-не-де сильно потерлися. Сходи ведуть на оглядовий майданчик вежі.

Туристи із задоволенням відвідують Зал риб. Він так називається через зображення морських тварин. Раніше це приміщення було закрите для екскурсій. Тут були прилади, які стежили за кутом нахилу Пізанської вежі. У стелі залу через отвір під час нічного відвідування видно зірки. Видовище незабутнє: відчуття ніби перебуваєш у справжній обсерваторії.

Дзвіниця по праву вважається найпрекраснішою в Італії, і з’явилася вона на Пізанській вежі лише у другій половині XIV століття. Кожен із семи дзвонів налаштований на окрему ноту, має свою історію. Перший, найстаріший, називається Pasquarreccia (Паскверча), виготовлений у середині XIII століття. Він налаштований на сіль-бемоль. Дзвон Терця відповідає за ноту сі-дієз, з’явився в дзвіниці в 1473 році. Дзвон Веспруччо відлитий у 1501 році (нотами). Вінченцо Посенті зробив дзвін Крочіфіссо (до-дієз), який в 1818 році був переплавлений майстром Гуаланди і Прато.

Під час Другої світової війни було зруйновано дзвін Даль Поцо. Після реставрації його помістили до музею. На дзвіниці з 2004 року знаходиться його точна копія. Найбільший дзвін, Ассунта (назва перекладається як «піднесення»), налаштований на ноту сі. Він важить 3,5 тонни, його виготовив Джованні П’єтро Орланді. У 1735 році дзвін був переплавлений.

Пізанці та гості міста можуть насолоджуватися церковним передзвоном рівно опівдні. Описати його красу та мелодійність неможливо – варто обов’язково почути самому!

Майже від початку будівництва докладалися зусилля до випрямлення Пізанської вежі. Перша комісія була створена у 1298 році. Протягом століть люди намагалися зберегти це диво архітектури. Для збереження унікальної споруди вживаються безпрецедентні заходи й у наш час. Тільки до 2008 року вдалося досягти припинення «падіння» вежі.

Пізанській вежі вже більше 650 років, якщо рахувати з часу закінчення будівництва, що робить її однією з найстаріших будівель не тільки в самому місті, а й у країні в цілому. Без проведення реставраційних робіт Пізанську вежу навряд чи вдалося зберегти, і в цій думці сходяться практично всі архітектори та історики. Заходи щодо підтримки об’єкта в первозданному вигляді проводилися в різні епохи і, відповідно, відрізнялися за складністю: від заміни колон, що руйнуються, зовні будівлі до переплавлення дзвонів. І щоб не дати Пізанській вежі впасти, зберегти її, були докладені справді титанічні зусилля. 1934 року в фундамент ввели рідкий цемент.

Влада Пізи навіть оголошувала конкурс на найкращий варіант «вирівнювання» будівлі. Пропозицій надходило безліч. Деякі були дуже оригінальними. Наприклад, поставити пам’ятник «незадачливому» архітектору Боннано Пізано, щоб він підпирав своє дітище. Або звести симетричну вежу поряд, але із протилежним нахилом. Але жарти жартами, а до робіт підійшли з усією серйозністю, побудувавши неподалік експериментальний макет.

1989 року в італійському місті Павія (регіон Ломбардія) обрушилася дзвіниця при соборі. Це викликало занепокоєння: раптом щось подібне трапиться і з Пізанською вежею? Вирішено було заздалегідь подбати про її збереження через чергову реставрацію. Так на початку 90-х об’єкт закрили для відвідувачів. 1992 року 18 сталевих кілець оперізало першу галерею аркад. На північний бік Пізанської вежі помістили свинцеві противаги загальною масою 600 тонн. З боку нахилу поставили страхувальні опори. Спочатку методику випробували на макеті, і тільки згодом почали проводити унікальні роботи. Через систему обсадних труб за допомогою спеціального бура буквально по жменьках вибирали ґрунт з-під північної частини споруди. Метою було досягнення просідання вежі з цього боку та вирівнювання споруди.

Влада Італії виділила 27 мільйонів доларів на порятунок легендарної споруди, і грандіозні витрати були винагороджені. Кут нахилу зменшився на півтора градуси. 2001 року Пізанська вежа знову була відкрита для туристів. На сьогоднішній день різниця між двома сторонами фундаменту складає близько двох метрів. Згідно з оптимістичними прогнозами вчених, пізанська красуня має простояти ще мінімум років 300. Як було оголошено, з 2008 року більшого відхилення Пізанської вежі від центральної осі, завдяки зробленим зусиллям, поки що не спостерігається. До цього щороку нахил зростав на міліметр.

Підсумовуючи вищесказане, можна відзначити одне: незважаючи на своє «хитке становище», Пізанська вежа виявилася стійкішою від багатьох «рівних» будівель, і не тільки в Італії. За час свого існування вона пережила кілька великих землетрусів, проте вистояла і продовжує радувати не лише мандрівників, а й місцевих мешканців своїм виглядом – самобутнім та неповторним.

Стверджують, що уродженець Пізи, знаменитий астроном Галілео, Галілей проводив на вежі свої не менш знамениті досліди. Вчений хотів довести, що всі тіла, незалежно від їхньої маси, падають униз з однаковою швидкістю. Для цього він скидав із Пізанської вежі різні предмети та заміряв час падіння. Галілей, згідно з твердженнями його учня Вінченцо Вівіані, також вивчав амплітуду коливань маятника зі стін вежі. На жаль, ці факти залишаються непідтвердженими, хоча немає жодних підстав сумніватися в їхній правдивості чи правдоподібності.

А ось внесок у будівництво Пізанської вежі донни Берти ді Бернардо доведено. Жінка заповіла 60 сольдо на її зведення. Ці гроші були витрачені на купівлю каміння, яке і сьогодні знаходиться на підставі дзвіниці. Таким чином жінка увічнила своє ім’я для нащадків. Вона посіяла сумніви щодо реально задіяних на будівництві осіб: у своєму посланні вона згадувала якогось майстра Херардо. Також відомо, що на той час у Пізі працював будівельник Діотісальві (Diotisalvi), чия участь у зведенні Пізанської вежі є більш імовірною. Проте свої роботи їм зазвичай підписувалися, і якщо він не залишився осторонь такого грандіозного будівництва, то чому на дзвіниці відсутня його автограф?

Кумедна легенда пояснює нахил Пізанської вежі. Нібито будова спочатку була ідеально прямою. Але влада не захотіла повністю розрахуватися з архітектором. Він звернувся до свого дітища: «Ходімо зі мною!» На очах у здивованої публіки Пізанська вежа нахилилася. Але з місця, як ми маємо нагоду переконатися, не рушила. І, звичайно, ніяк не могла: адже це всього лише красива переказка, в яку, однак, укладено глибокий зміст. Не виключено, припускають окремі історики, що архітекторові справді недоплатили…

В американському місті Найлс, що в штаті Іллінойс (передмісті Чикаго), є двійник пізанського дива – водонапірна вежа, яка точнісінько повторює оригінал, у тому числі і по нахилу. Щоправда, за своїми габаритами вона наполовину менша. А ось у документальному фільмі «Життя після людей», теж американському, розповідається про руйнування Пізанської вежі, яка, за прогнозами авторів, станеться лише за 250 років.

У знаменитої італійської красуні є й світові аналоги. У Нідерландах, наприклад, такою є недобудована дзвіниця Олдехові, що знаходиться в історичному центрі міста Леуварден, столиці провінції Фрісландія. Якщо порівнювати два об’єкти, воно буде не на користь Пізанської вежі. У тому сенсі, що Олдехові від центральної осі відхиляється навіть більше.

Ще дві «падаючі» вежі знаходяться у нас у Росії, їх теж часто порівнюють із пізанською. Перша – Сююмбіку, в Казанському кремлі (була оглядовою спорудою, перша згадка відноситься до 1777). Вона помітно відхиляється у північно-східну сторону, і нахил її шпиля становить 1,98 м. Друга – Нев’янська вежа, розташована у центрі Нев’янська Свердловської області (побудована 1721-1745 роках за наказом російського підприємця Акінфія Демидова). Вона відхиляється від вертикалі приблизно 1,85 м.

Але повернемось до Пізанської вежі. Наша «ухильна» героїня проникла і до анімаційного кіно. Згадка про неї є в популярному японському мультсеріалі «Кругосвітня подорож кота в чоботях», знята ще 1969 року режисером Кацумата Томохарою. Не обійшлося без Пізанської вежі і в таких сучасних мультфільмах виробництва США, як Фінес і Ферб (2007 рік) і Пригоди містера Пібоді і Шермана (2014 р.), де вона також згадується.