Чорне море

Площа Чорного моря 422 000 км (за іншими даними – 436 400 км). Обриси Чорного моря нагадують овал із найбільшою віссю близько 1150 км. Найбільша довжина моря з півночі на південь – 580 км. Найбільша глибина – 2210 м, середня – 1240 м.

Море омиває береги України, Росії, Румунії, Болгарії, Туреччини та Грузії. На північно-східному узбережжі Чорного моря розташоване невизнане державне утворення Абхазія.

Характерною особливістю Чорного моря є повна (за винятком ряду анаеробних бактерій) відсутність життя на глибинах понад 150-200 м за рахунок насиченості глибинних шарів води сірководнем. Чорне море – важливий район транспортних перевезень, а також один із найбільших курортних регіонів Євразії.

Давньогрецька назва моря – Понт Аксинський (грец. Πόντος Ἄξενος, «Негостинне море»).

У «Географії» Страбона передбачається, що таку назву море отримало через труднощі з навігацією, а також диких ворожих племен, що населяли його береги. Пізніше, після вдалого освоєння берегів грецькими колоністами, море почало називатися Понтом Евксинським (грец. Πόντος Εὔξενος, «Гостинне море»). Утім, у Страбона (1.2.10) є згадки про те, що в античності Чорне море називали просто «морем» (pontos).

У Стародавній Русі X-XVI століттях у літописах зустрічалася назва “Руське море”, в деяких джерелах море носить назву “Скіфського”. Сучасна назва «Чорне море» знайшла своє відповідне відображення у більшості мов: грец. Μαύρη θάλασσα, болг. Чорне море, вантаж. შავი ზღვა, рум. Marea Neagră, анг. Black Sea, тур. Караденіз, укр. Чорне море та ін. Найраніші джерела, що згадують цю назву, відносяться до XIII століття, проте є певні ознаки того, що воно використовувалося і раніше. Існує ціла низка гіпотез щодо причин виникнення такої назви:

Турки та інші завойовники, які намагалися підкорити населення узбережжя моря, зустрічали запеклу відсіч з боку черкесів, адигів та інших племен, за що й прозвали море Караденгіз — Чорним, негостинним.

Іншою причиною, на думку ряду дослідників, може бути той факт, що під час штормів вода у морі сильно темніє. Втім, шторми у Чорному морі не надто часті, а темніє вода під час бур у всіх морях землі. Ще одна гіпотеза походження назви ґрунтується на тому, що металеві предмети (наприклад, якорі), опущені у воду моря глибше 150 м на тривалий час, покривалися нальотом чорного кольору завдяки дії сірководню.

Інша гіпотеза пов’язана з прийнятим у низці азіатських країн «колірним» позначенням сторін світу, де «чорний» позначав північ, відповідно до Чорного моря — північне море.

Однією з найбільш поширених гіпотез є припущення про те, що назва пов’язана зі спогадами про прорив Босфору 7500-5000 років тому, наслідком чого стало катастрофічне підвищення рівня моря майже на 100 метрів, що призвело до затоплення великої шельфової зони та утворення Азовського моря.

Існує турецька легенда, згідно з якою у водах Чорного моря спочиває богатирський меч, який був кинутий туди на прохання чарівника Алі, що вмирав. Через це море хвилюється, намагаючись виплеснути зі своїх вир смертоносну зброю, і забарвлюється в чорний колір.

Береги Чорного моря порізані мало і в основному в північній його частині. Єдиний великий півострів – Кримський. Найбільші затоки: Ягорлицька, Тендровська, Джарилгацька, Каркінітська, Каламітська та Феодосійська в Україні, Варненський та Бургаський у Болгарії, Синопська та Самсунський — біля південних берегів моря, у Туреччині. На півночі та північному заході при впаданні річок розливаються лимани. Загальна довжина берегової лінії – 3400 км.

Ряд ділянок узбережжя моря мають власні назви: Південний берег Криму в Україні, Чорноморське узбережжя Кавказу в Росії, Румелійський берег та Анатолійський берег у Туреччині. На заході та північному заході береги низовинні, місцями стрімчасті; у Криму — переважно низовинні, крім південних гористих берегів. На східному та південному берегах до моря впритул підступають відроги Кавказьких та Понтійських гір.

Островів у Чорному морі мало. Найбільші – Березань і Зміїний (обидва площею менше 1 км ²).

У Чорне море впадають такі найбільші річки: Дунай, Дніпро, Дністер, а також дрібніші Мзимта, Бзиб, Ріоні, Кодор (Кодорі), Інгурі (на сході моря), Чорох, Кизил-Ірмак, Ешлі-Ірмак, Сакарья (на півдні), Південний Буг (на півночі). Чорне море заповнює ізольовану западину, розташовану між Південно-Східною Європою та півостровом Мала Азія. Ця западина утворилася в епоху міоцену, у процесі активного гороутворення, що розділив древній океан Тетіс на кілька окремих водойм (з яких згодом, крім Чорного моря, утворилися Азовське, Аральське та Каспійське моря).

Одна з гіпотез виникнення Чорного моря (зокрема, висновки учасників міжнародної океанографічної експедиції на науковому судні «Акванавт» у 1993) свідчить, що 7500 років тому воно являло собою найглибше на землі прісноводне озеро, рівень був нижчим від сучасного на сто з лишком метрів. Після закінчення льодовикового періоду рівень Світового океану піднявся і Босфорський перешийок був прорваний. Було затоплено загалом 100 тис. км² (родючі землі, що вже обробляються людьми). Затоплення цих великих земель, можливо, стало прообразом міфу всесвітнього потопу. Виникнення Чорного моря згідно з цією гіпотезою, ймовірно, супроводжувалося масовою загибеллю всього прісноводного живого світу озера, продукт розкладання яких — сірководень — досягає високих концентрацій на дні моря.

Чорноморська западина складається з двох частин — західної та східної, розділених підняттям, яке є природним продовженням Кримського півострова. Північно-західна частина моря характеризується відносно широкою смугою шельфу (до 190 км). Південне узбережжя (що належить Туреччині) та східне (Грузія) носить більш крутий характер, смуга шельфу не перевищує 20 км і порізана цілим рядом каньйонів та западин. Глибини біля берегів Криму та Чорноморського узбережжя Кавказу збільшуються вкрай швидко, досягаючи позначок понад 500 м уже за кілька кілометрів від берегової межі. Максимальна глибина (2210 м) море досягає в центральній частині, на південь від Ялти.

У складі гірських порід, що складають дно моря, у прибережній зоні переважають грубоуламкові відкладення: галька, гравій, пісок. З віддаленням від берега їх змінюють дрібнозернисті піски та алеврити. У північно-західній частині Чорного моря поширені черепашники; для схилу та ложа морської западини звичайні пелітові мули.

Серед основних корисних копалин, поклади яких є на дні моря: нафту та природний газ на північно-західному шельфі; прибережні розсипи титаномагнетитових пісків (Таманський півострів, узбережжя Кавказу). Чорне море є найбільшим у світі мероміктичним (з рівнями води, що не перемішуються) водоймою. Верхній шар води (міксолімніон), що лежить до глибини 150 м, більш прохолодний, менш щільний і менш солоний, насичений киснем, відокремлюється від нижнього, більш теплого, солоного і щільного, насиченого сірководнем шару (монімолімніону) хемокліном (пограничним) Єдиного загальновизнаного пояснення походження сірководню в Чорному морі поки що немає. Є думка, що сірководень у Чорному морі утворюється головним чином у результаті життєдіяльності сульфатредукуючих бактерій, різко вираженої стратифікації води та слабкого вертикального обміну. Також є теорія, що сірководень утворився внаслідок розкладання прісноводних тварин, які загинули під час проникнення солоних середземноморських вод під час утворення Босфору та Дарданел.

Деякі дослідження останніх років дозволяють говорити про Чорне море як про гігантський резервуар не тільки сірководню, а й метану, що виділяється, швидше за все, також у процесі діяльності мікроорганізмів, а також з дна моря.

Водний баланс Чорного моря складається з наступних компонентів:

• атмосферні опади (230 км³ на рік);
• материковий стік (310 км? на рік);
• надходження води з Азовського моря (30 км на рік);
• випаровування води з поверхні моря (-360 км³ на рік);
• винесення води через протоку Босфор (-210 км ³ на рік).

Величина опадів, надходження з Азовського моря та річкового стоку перевищує величину випаровування з поверхні, внаслідок чого рівень Чорного моря перевищує рівень Мармурового. Завдяки цьому формується верхня течія, спрямована з Чорного моря через протоку Босфор. Нижня течія, що спостерігається в нижчих шарах води, виражена менш сильно і направлена ​​через Босфор у зворотному напрямку. Взаємодія цих течій додатково підтримує вертикальну стратифікацію моря, також використовується рибою для міграцій між морями.

Слід зазначити той факт, що внаслідок утрудненого обміну водою з Атлантичним океаном у Чорному морі практично не буває припливів та відливів. Циркуляція вод у морі охоплює лише поверхневий шар води. Цей шар води має солоність близько 18 проміле (у Середземному – 37 проміле) і насичений киснем та іншими елементами, необхідними діяльності живих організмів. Ці шари в Чорному морі схильні до кругової циркуляції в антициклонічній спрямованості по всьому периметру водойми. Водночас, у західній та східній частинах моря існують циркуляції води у циклонічному напрямку. Температура поверхневих шарів води в залежності від пори року коливається від 8 до 30 °C.

Нижній шар, внаслідок насиченості сірководнем, не містить живих організмів, за винятком ряду анаеробних сірчаних бактерій (продуктом життєдіяльності яких є сірководень). Солоність тут зростає до 22-22,5 проміле, середня температура становить ~8,5°C.

У зв’язку з його середньоконтинентальним становищем, переважно континентальний. Лише Південний берег Криму та Чорноморське узбережжя Кавказу захищено горами від холодних північних вітрів і внаслідок цього мають м’який середземноморський клімат.

Значний вплив на погоду над Чорним морем надає Атлантичний океан, над яким зароджується більшість циклонів, що приносять на море погану погоду та бурі. На північно-східному узбережжі моря, особливо в районі Новоросійська, невисокі гори не є перепоною для холодних північних повітряних мас, які, перевалюючись через них, зумовлюють сильний холодний вітер (бору), місцеві жителі називають його Північний ост. Південно-західними вітрами зазвичай у чорноморський регіон приносяться теплі та досить вологі середземноморські повітряні маси. Як результат, для більшої частини території моря характерна тепла волога зима та спекотне сухе літо.

Середня температура січня у північній частині Чорного моря –3 °C, але може опускатися і до –30 °C. На територіях, що прилягають до Південного берега Криму та узбережжя Кавказу, зима набагато м’якша: температура рідко опускається нижче 0 °C. Проте сніг періодично випадає у всіх районах моря. Середня температура липня північ від моря — 22—23°C. Максимальні температури не такі високі завдяки пом’якшувальній дії водного резервуара і зазвичай не перевищують 35 °C.

Найбільше опадів у чорноморському регіоні випадає узбережжя Кавказу (до 1500 мм на рік), найменше — у північно-західної частини моря (близько 300 мм на рік). Хмарність за рік у середньому становить 60% з максимумом узимку та мінімумом влітку.

Води Чорного моря, як правило, не схильні до замерзання, за винятком прибережної частини на півночі водойми. Прибережні води в цих місцях замерзають до місяця та більше; лимани та гирла річок – до 2-3 місяців.

Рослинний світ моря включає 270 видів багатоклітинних зелених, бурих, червоних донних водоростей (цистозіра, філофора, зостера, скарбниця, ульва, ентероморфа та ін). У складі фітопланктону Чорного моря – не менше шестисот видів. Серед них динофлагелляти – панцирні джгутиконосці (prorocentrum micans, ceratium furca, маленька скрипсієла Scrippsiella trochoidea та ін), динофлагелляти (дінофізис, протоперидініум, олександріум), різні діатомові водорості та ін. Фауна Чорного моря помітно бідніша, ніж Середземного. У Чорному морі мешкає 2,5 тис. видів тварин (з них 500 видів одноклітинних, 160 видів хребетних — риб та ссавців, 500 видів ракоподібних, 200 видів молюсків, інше — безхребетних різних видів), для порівняння, у Середземному — близько 9 тис. видів. Серед основних причин відносної бідності тваринного світу: широкий діапазон солоностей води, помірно холодна вода, наявність сірководню на великих глибинах.

У зв’язку з цим Чорне море підходить для проживання досить невибагливих видів, на всіх стадіях розвитку яких не потрібні великі глибини.

На дні Чорного моря мешкають мідії, устриці, пектен, а також молюсок-хижак рапана, занесений з кораблями Далекого Сходу. У ущелинах прибережних скель і серед каміння живуть численні краби, є креветки, зустрічаються різні види медуз (найбільш поширені корнерот і аурелія), актинії, губки.

Серед риб, що водяться в Чорному морі: різні види бичків (бичок-головач, бичок-батіг, бичок-кругляк, бичок-березневик, бичок-ротан), азовська хамса, чорноморська хамса (анчоус), акула-катран, камбала-глосса, кефаль п’яти видів, луфарь барабуля (звичайна чорноморська султанка), пікша, скумбрія, ставрида, чорноморсько-азовський оселедець, чорноморсько-азовська тюлька та ін. Зустрічаються осетрові (білуга, севрюга, чорноморсько-азовський (російський) та атлантичний осетри).

Серед небезпечних риб Чорного моря – морський дракончик (найнебезпечніша – отруйні колючки спинного плавця і зябрових кришок), чорноморська і помітна скорпени, скат-хвостокол (морський кіт) з отруйними шпильками на хвості.

З птахів поширені чайки, буревісники, качки-пірки, баклани та ряд інших видів. Ссавці представлені у Чорному морі двома видами дельфінів (дельфіном-білобочкою та афаліною), азово-чорноморською звичайною морською свинею (нерідко званою азовським дельфіном), а також білобрюхим тюленем.

Деякі види тварин, які не мешкають у Чорному морі, найчастіше заносяться до нього через протоки Босфор і Дарданелли протягом або припливають самостійно.

Історія вивчення Чорного моря почалася ще в античні часи, разом із плаваннями греків, які заснували на березі моря свої поселення. Вже у IV столітті до нашої ери складалися перипли – давні лоції моря. Надалі є уривчасті відомості про плавання купців з Новгорода та Києва до Константинополя.

Ще однією віхою на шляху дослідження Чорного моря — плавання корабля «Фортеця» з Азова до Константинополя в 1696 році. Петро I, споряджаючи судно в плавання, наказав проводити шляхом його руху картографічні роботи. У результаті було складено «пряме креслення Чорного моря від Керчі до Царя Града», проведено виміри глибин.

Найсерйозніші дослідження Чорного моря ставляться до кінця XVIII-XIX століть. Зокрема, на рубежі цих століть російські вчені академіки Петер Паллас і Міддендорф вивчали властивості вод та фауни Чорного моря. У 1816 р. з’явився опис Чорноморського узбережжя, виконаний Ф. Ф. Беллінсгаузеном, в 1817 була випущена перша карта Чорного моря, в 1842 перший атлас, в 1851 – лоція Чорного моря.

Початок систематичним науковим дослідженням Чорного моря започаткували дві події кінця XIX століття — вивчення босфорських течій (1881—1882) та проведення двох океанографічних глибиномірних експедицій (1890—1891).

Заборонене, але повсюдно використовуване донне тралення, що знищує донні біоценози.

Зміна складу, зменшення кількості особин та мутація водного світу під впливом антропогенних факторів (у тому числі заміна корінних видів природного світу екзотичними, що з’являються внаслідок впливу людини). Так, наприклад, за оцінками фахівців з Одеського відділення ЮгНІРО, лише за одне десятиліття (з 1976 до 1987 року) поголів’я чорноморської афаліни скоротилося з 56 тисяч до семи тисяч особин.

На думку ряду фахівців, екологічний стан Чорного моря за останнє десятиліття погіршився, незважаючи на зниження економічної активності в ряді причорноморських країн.

Президент Кримської академії наук Віктор Тарасенко висловлював думку, що Чорне море — найбрудніше море у світі.

Для охорони навколишнього середовища в районі Чорного моря в 1998 році було прийнято угоду ACCOBAMS («Agreement on the Conservation of Cetaceans of the Black Sea, Mediterranean Sea and Contiguous Atlantik Area»), де одним з основних питань є охорона дельфінів і китів. Основним міжнародним документом, що регулює питання охорони Чорного моря, є Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, підписана шістьома чорноморськими країнами — Болгарією, Грузією, Росією, Румунією, Туреччиною та Україною в 1992 році в Бухаресті (Бухарестська конвенція). Також у червні 1994 року представниками Австрії, Болгарії, Хорватії, Чеської Республіки, Німеччини, Угорщини, Молдови, Румунії, Словаччини, Словенії, України та Європейського Союзу в Софії було підписано Конвенцію про співробітництво із захисту та сталого розвитку річки Дунай. Як результат зазначених угод, були створені Чорноморська комісія (Стамбул) та Міжнародна комісія з охорони річки Дунай (Відень). Дані органи виконують функцію координації природоохоронних програм, здійснюваних у межах конвенцій. Щорічно 31 жовтня у всіх країнах Чорноморського регіону відзначається Міжнародний день Чорного моря.