Лазурний берег

Більшість курортних міст з’єднана залізницею, так що поїздом можна потрапити практично в будь-яку частину Лазурного берега. Між населеними пунктами ходять три види залізничного транспорту: TGV (електричка, що курсує між курортною зоною та іншими містами Франції), Corrail (швидкісний склад) та TER (електрички, що працюють лише у високий сезон). Квитки на них можна купити у залізничних касах чи автоматах. Якщо ви обрали місто, до якого поїзди ще не дісталися, то у 99 випадків зі 100 туди ходить якийсь маршрут автобуса OUIBUS. Всі автобуси є власністю залізничної компанії, тому замовити квиток на них можна на офіційному сайті SNCF: http://www.sncf.com/en/passengers. Найвитратніший і одночасно комфортний варіант – виклик таксі. У середньому за невелику подорож між двома населеними пунктами Французької Рів’єри доводиться викладати близько 100 євро.

Міський транспорт Лазурного берега представлений автобусами (найпоширеніший вид), трамваями (досить рідкісні) та метро (тільки у Марселі). Що стосується пішоходів, то їм на курорті цілком комфортно, оскільки архітектурні пам’ятки кожного міста Рів’єри розміщуються в межах його історичного центру. Відповідно, їх неважко обійти пішки, заощадивши на купівлі проїзного.

Адептів активного способу життя місцеві прокатні контори забезпечать велосипедом, благо велодоріжок у регіоні надміру, не кажучи вже про самі пункти прокату. В одній тільки Ніцці кількість велосипедних станцій підбирається до двох сотень. Якщо планується виїзд за межі населеного пункту, розумніше орендувати «гірник», який дозволить подолати круті стежки та незмінну ґрунтовку, типову для «виноградної» частини регіону.

Водний транспорт на курорті орієнтований не тільки на власників преміум-карт, тому якщо мажорна яхта вам не по кишені, придивіться до місцевих поромів. Наприклад, із Ніцци на них можна спливти на сусідню Корсику чи Сардинію, прихопивши із собою власний автотранспорт. У середньому шлях поромом до тієї ж Корсики займає від 6 до 8 год. У Сен-Тропі, Ніцці, Каннах, Монако та Сен-Рафаелі можна покататися на морському таксі, якого тут аж два різновиди: елітне – для товстосумів і загальнодоступне – для середньостатистичного курортника.

Якщо не хочеться обмежувати себе одним курортом і неминуче тягне на дослідження всіх південних департаментів, розумніше орендувати автомобіль. Зробити це можна в аеропорту або будь-якому місті узбережжя. У Каннах, Ніцці або Марселі знайдеться кілька великих контор, готових укласти орендний договір з туристом. Є такі й у невеликих комунах. Вимоги до водія стандартні: вік від 21 року, досвід керування не менше року, права міжнародного зразка та кредитка (обов’язково видана європейським банком).

Вирушаючи в подорож Лазурним берегом у розпал сезону, слід пам’ятати, що самота на місцевих дорогах вам не загрожує, а ось інтенсивний транспортний потік та багатокілометрові пробки – так. Ситуація зі стоянками є типовою для фешенебельного курорту: всі вони платні і майже завжди переповнені. Доведеться трохи подметушитися і з паливом: заправки по селах зустрічаються нечасто. Більшість швидкісних доріг у регіоні платна. Ідентифікувати таку трасу можна за літерою “А” на покажчику. Зазвичай, при в’їзді на платну дорогу встановлено електронне табло, що вказує вартість проїзду. Оплата провадиться через автомат, що видає талон на подальший шлях. До речі, сам талон необхідно зберігати до з’їзду з автостради.

На Лазурному березі панує прованська кухня із «вкрапленнями» шедеврів італійської кулінарії. Особливо виразно вплив апеннінських традицій відчувається у Ніцці, яка до середини XIX століття входила до складу Італії. Тож равіолі, паста та кукурудзяна полента на місцевих столах – завсідники. З рибного достатку в цій частині Середземномор’я віддають перевагу сардині та анчоусам. Останні, до речі, є обов’язковим компонентом салату нісуаз – кулінарної візитівці Ніцци. Знаменитий марсельський винахід буйабес (рибна юшка з морепродуктами) сьогодні можна скуштувати в будь-якому ресторанчику узбережжя. Запечену на вугіллі рибу теж знайти нескладно: зазвичай у місцевих харчевнях клієнтів пригощають морським півнем, йоржем та барабулькою, яких можна урізноманітнити свіжовиловленими кальмарами, восьминогами, мідіями та постійними устрицями.

З м’ясних делікатесів гурмани особливо виділяють систеронську ягнятину, арльські ковбаски та печінкові пиріжки зі шпинатом у жировій оболонці. Вся ця смакота щедро присмачується пряними травами і подається на стіл із неодмінною пляшкою оливкової олії. Ну і, звичайно, який Прованс без овочів та фруктів: рататуй, месклан, соус пісту – в основі кожної з цих страв лише дари французької землі. А ще тут вирощують найкращі у світі лимони та дині сорту «кавайон», які провансальці люблять їсти з копченою шинкою. Випічка та солодощі на півдні теж своєрідні. Щоб зрозуміти це, достатньо спробувати коржик фугас, начинений анчоусами, оливками та салом, місцевий гібрид цукату та мигдального тістечка – калісон або бісквіт із заварним кремом – патисьєр.

Закладів, де можна з толком пообідати, на Блакитному березі достатньо. Для еліти на узбережжі відкриті ресторани високої кухні: Le Chantecler (Ніца), Mantel (Канни), Le Louis XV (Монте-Карло) та інші. Бюджетним гастротуристам варто поблукати селищними тавернами, або звернути свою увагу на всілякі бістро та кафе брассері, де їжа майже така ж смачна як у ресторані, а рахунок у рази менший.

• Орендувати в гавані Марселя катер і сплавати на екскурсію в замок Іф, де колись утримувався найтаємничіший ув’язнений Франції – Залізна Маска, і звідки так віртуозно втік граф Монте-Крісто.
• Відкрити для себе російську Ніцу, відвідавши собор Святого Миколая та цвинтар Кокад.
• Продегустувати місцеві кулінарні візитки – запечені артишоки, смажені квітки кабачків та філе морського їжака.
• Знайти готель «Оазис» (Ніца), в якому Чехов написав свою «Даму з собачкою».
• Поблукати коридорами готелю «Золота голубка» у Сен-Поль-де-Вансі, що розпиарив себе колекцією картин Модільяні, Пікассо, Шагала та Сутіна, а також зірковими постояльцями серед яких Бріджіт Бардо, Ів Монтан та Софі Лорен.
• Обійти хоча б половину клубів та забігайлівок Жуан-Ле-Пена – джазової столиці узбережжя, щоб послухати виступи місцевих та заїжджих джаз-бендів.
• Зробити селфі на тлі Палацу фестивалів у Каннах, щоб потім викласти його в соцмережі ))

Блакитний берег вміє не лише привернути увагу, а й надовго втримати його. Принаймні місцеві казино розлучаються зі своїми гостями дуже неохоче. Гральні будинки на Французькій Рів’єрі є практично в кожному місті, так що азартні відпускники завжди знайдуть, де поставити на кін свої кровні. Якщо слот-машин і рулетки недостатньо і хочеться більшого антуражу, відвідайте Монте-Карло казино в Монако. Це справжня ігрова імперія, в якій ось уже понад півтора століття смітить грішми європейська еліта.

Тим, хто прагне простих сімейних розваг, можна порадити екскурсію до зоопарку «Марінеленд» (Антиб), де працює морський цирк. Гордість закладу – 30-метровий прогулянковий тунель із тигровими акулами. По сусідству з Антібом розташувався аквапарк “Аквасплеш”. Це, безумовно, не єдиний подібний об’єкт на узбережжі, зате один із найцікавіших у плані різноманітності водних атракціонів і тематичних зон.

Після того як досхочу наплещетеся в басейнах «Аквасплеша», переходьте до важкої артилерії та загляньте в Антиб-парк. Це те місце, де будь-який бажаючий зможе прокачати на бустері свій вестибулярний апарат або влаштувати тест-драйв нервової системи в ліфті. Якщо потрібна кардинальна зміна декорацій, вирушайте до заповідника Reserve des Monts d’Azur, де мешкають зубри, коні Пржевальського, олені, а також десятки інших видів ссавців. До речі, ганятися за мешканцями парку не доведеться: співробітники заповідника регулярно організовують сафарі для гостей, тож тварини давно звикли до людей та спокійно ставляться до щоденних фотосесій.

Туристичні путівники описують Блакитний берег як пляжну казку. Справді, в плані інфраструктури місцевим місцем для купання є чим пишатися: парасольки, зручні шезлонги, душ, кабінки для перевдягання – всі ці атрибути цивілізованого відпочинку присутні навіть на невеликих селищних пляжах, не кажучи вже про Ніццю та Каннах. А ось білий пісочок, на якому так люблять акцентувати рекламні буклети, на Французькій Рів’єрі присутній не скрізь. Наприклад, у тій же Ніцці берегова лінія усіяна великою галькою та відшліфованим морем камінчиками.

На пошуки піщаного берега та блакитного моря краще податись до району Антиба – міста, на чиїх причалах найчастіше швартуються яхти олігархів. Наприклад, пляж Гавет можна вибрати не тільки за відсутність під ногами гальки, але і за пологий вхід у море. З Салісу відкриваються поетичні краєвиди на старе місто, а на Гранії чудово відриватися на водних атракціонах. Дуже м’який пісочок у районі Жуан-ле-Пена, який практично перетворився на передмістя Антіба, а також у Фрежюсі. Ну а найефектніші пляжні селфі виходять у каланках Кассіса – таких міні-фіордах з порослими деревами гірськими схилами, в чиїх крихітних бухтах плескаються ультрамаринові води.

На Лазурному березі є як громадські пляжі, так і ділянки, що належать готелям, вхід на які платний.

Юних туристів варто звозити на пляж селища Ла-Сьота: вода тут найчистіша (містечко відзначено Блакитним прапором), а зона мілководдя велика. М’який пісок та відносний спокій можна знайти на пляжах міста Сан-Максима, з яких особливо розпиарений Слоновий. Дуже непогані умови для купання пропонує комуна Ла-Лонд-ле-Мор, що на околицях Тулона: берег тут доглянутий та піщаний, крім того, у селищі є пляж із Блакитним прапором – Срібний. Кардинальну зміну декорацій може запропонувати Теуль-сюр-Мер з його глибоким морем, червоними ялинами, що поросли, скелями і кам’яно-піщаними спусками до води.

Охочих поєднати пляжний відпочинок із тусовкою чекає хайповий Сен-Тропе – місто із концентрацією знаменитостей, що зашкалює. Одне з таких наскрізь просочених гламуром та пафосом містечок курорту – пляж Де Пампелон. У Сен-Жан-Кап-Ферра теж багатолюдно, при цьому найобласканішою туристичною увагою пляжем комуни визнаний Пасабль. Саме його чомусь особливо люблять наші співвітчизники.

Сезон занурень на Блакитному березі триває з травня по жовтень, але найвідчайдушніші нирці не перестають борознити тутешні бухти і в зимові місяці. Найчастіше на курорті практикуються в рек-дайвінгу, хоча місця всіляких катастроф теж мають свої фанати. Наприклад, аквалангісти, які приїжджають на Рів’єру, частенько зависають у квадраті, де імовірно зазнав катастрофи літак Екзюпері (район Марселя).

На замітку: не всі дайв-клуби Блакитного берега готові складати спорядження новачкам. У деяких центрах довіряють лише туристам із сертифікатами CMAS та CEDIP. Так що малодосвідченим пірнальникам краще затриматися в Каннах, чиї школи та клуби підводного плавання орієнтовані саме на дослідників морських глибин, що починають.

Найбільш розтиражованими дайв-сайтами узбережжя визнано Кассіс, Марсель, а також Сен-Рафаель. Не відстає від цієї трійки і Ніцца: улюблені місця тутешніх пірнальників – бухта Вільфранш з її фантастичною підводною печерою і бомбардувальником, що спочиває на дні, а також мис Ніцца.

Що стосується тваринного та рослинного світу, то в цьому плані Середземне море поступається своїм тропічним побратимам. Але для нерозбещеного дайвера тут завжди знайдуться враження. Гігантські окуні групери, риби-змії, мурени, скати, восьминоги – при належному старанні зловити в об’єктив всю цю компанію не так уже й складно.

Відірватися і повеселити на Французькій Рів’єрі можна будь-якої пори року: практично щомісяця в різних частинах курорту проходять щорічні фестивалі та всілякі свята. На один місцевий січень припадає цілих чотири заходи, включаючи ралі Монте-Карло та Міжнародний фестиваль циркового мистецтва. Головна подія лютого – карнавал у Каннах, на момент проходження якого місто перетворюється на один великий концертний майданчик та засипається тоннами квіткових пелюсток. Цього ж місяця у Мандельйо-ла-Напуль відкриває свої двері фестиваль мімози, а Ментон готується до свята лимона.

У березні на Лазурний берег підтягуються яхтсменти, співаки та ілюзіоністи, оскільки саме на початок весни припадають такі популярні події, як виставка яхт Nice Boat Show, церемонія нагородження World Music Awards, а також фестиваль магії Золотий голуб. У квітні-травні на туристів чекають Міжнародний тенісний турнір, свято гарбуза, кінофестиваль, ралі ретро-автомобілів, а також старі добрі гонки Формули-1.

Літо на південному узбережжі Франції – час музичних заходів, квіткових парадів, свята виноробства та джазових концертів. У вересні в рамках міжнародної виставки Yacht show тут проходить яхтове дефіле, на якому анонсуються найсвіжіші новинки суднобудування. Ну а десь до середини осені курорт поринає в нескінченну низку танцювальних фестивалів, блюзових вечірок, автовиставок та гастрономічних ярмарків.

Всі гірськолижні курорти регіону сконцентровані біля підніжжя Приморських Альп, тому дістатися до них з Канн або Ніцци можна за годину-півтори. Сезон катання в цих місцях починається з середини грудня і триває до квітня, так що особливо активні товариші встигають поєднати відразу два види відпочинку: пляжний і гірськолижний.

Самі французи вважають за краще бронювати скі-паси на Ізола 2000, що по сусідству із заповідником Меркантур, за 100 км від Ніцци. Курорт пропонує 46 обладнаних витягами трас, загальна довжина яких близько 120 км. За можливість повправлятися в хелі-скі та нічному катанні Ізолу особливо шанують спортивні екстремали. Досить непогана репутація у Орона, з’єднаного з Ніццею інтенсивним автобусним сполученням. Загалом курорт володіє 36 трасами, які обслуговують 18 витягів.

Середня вартість одноденного скі-пасу в Приморських Альпах для дорослих – близько 35 EUR; для дітей – близько 27 EUR.

Вальберг беруть в облогу в основному прихильники сімейного відпочинку. Курорт має майже 50 км трас без серйозних перепадів висот, що ідеально підходять під запити новачків. З додаткових «плюшок», що пропонуються містечком, можна відзначити рейли та хайф-пайп. Ну а спокійну атмосферу, відносну усамітнення та пологі спуски краще шукати на невеликих лижних базах, наприклад, у Сент-Етьєн-де-Тіні, Ла-Кольм’ян-Вальдеблор чи Рубйон-ле-Буїс.

Головні точки тяжіння всіх шопоголіків узбережжя – Канни, Ніцца і Монако, при цьому максимальна концентрація молів і шоу-румів припадає на вулиці ДꞌАнтиб і Мейнадьє (Канни), а також Жан Медісін і Де-Верден (Ніцца). Галереї та бутіки Сен-Тропе «заточені» переважно під стильних снобів, у той час як марсельські торгові центри наголошують на товарах сегменту мідл-маркет. Загалом цінники у брендових магазинах Лазурного берега завищені, тому відвідувати їх розумніше у сезон розпродажів. Найсмачніші сейли стартують у липні та другій половині січня. Супроводжується все це дійство грандіозною суєтою та кілометровими чергами біля кас, що проте мало кого зупиняє.

Класичний графік роботи торгових майданчиків Французької Рів’єри – з 10.00 до 19.00. Неділя майже усюди вважається вихідним днем, хоча у великих моллах популярних курортів це правило не діє і магазини працюють, але за скороченим графіком – до 13:00. Супермаркети та приватні лавки східних емігрантів у цьому плані гостинніші, оскільки відкриті з 8:00 до 21:00.

Асортимент сувенірів та гастрономічних вишукувань на курорті вражаючий, тому без покупок із Французької Рів’єри їхати не прийнято. У топ найпопулярніших у наших співвітчизників гостинців входять санкційні сири з пліснявою, оливкова олія, лаванда та косметика на її основі, а також прованські вина та пряні трави. З милих дрібниць можна назвати різні аксесуари із зображенням цикади – офіційного символу Лазурного берега, керамічні дрібнички, сандалії тропезьєн («тропізьонки») та ароматне марсельське мило.

Оскільки економити на Блакитному березі ніколи не було прийнято, ціни на житло далекі від демократичних. Втім, якщо від’їхати подалі від «завантажених» курортів і податись углиб материка, можна розраховувати на прийнятні варіанти. Тим же, хто приїхав на південь гарненько відірватися до казино та пополювати з фотокамерою на представників світу шоу-бізнесу, доведеться розщедритися.

Знайти у високий сезон у курортних «п’ятірках» номер менш ніж за 300 EUR – нечувана удача. Недалеко в цьому плані пішли і чотиризіркові варіанти, доба проживання в яких починається від 160 EUR і плавно підбирається до 200 EUR. У «троячок» апетити скромніші – в середньому від 100 EUR за номер-стандарт. Бажаючі пожити на лоні прованської природи, можуть підшукати собі дерев’яні бунгало з Wi-Fi, нашпиговані побутовою технікою і розкидані в найбільш привабливих ділянках Лазурного берега. Для прихильників економічного відпочинку єдиним видом доступного нічлігу залишаються хостели, що оцінює спальне місце в загальній кімнаті 30-40 EUR.