Гоа

Якщо ви бажаєте побачити справжній рай на землі, обов’язково приїжджайте сюди. Розмаїття місцевої природи здатне вразити навіть найдосвідченіших туристів. Ріки і озера, острови і водоспади, плантації спецій, мангрові зарості і навіть справжнісінькі джунглі – все це Гоа. І, звичайно, розкішна пляжна зона, що простяглася по всьому 110-кілометровому узбережжю – головна та найвідоміша візитна картка штату, що приваблює численну армію відпочиваючих з усіх куточків світу.

Історично та адміністративно Гоа ділиться на дві частини, північну та південну, кордон між ними проходить по гирлу річки Зуарі. Цей поділ проглядається також в особливостях туристичної інфраструктури та підходах до організації відпочинку. Північний Гоа облюбований, в основному, молоддю, зачарованою неймовірною енергетикою його узбережжя і справжнім духом свободи, яка невибаглива в побуті і шукає нових вражень. Сюди тягнуло навіть легендарних «бітлів», які спостерігали місцеві заходи сонця і медитували прямо на березі океану. У Південному Гоа, навпаки, немає ні суєти, ні великих натовпів на пляжах, що приваблює любителів спокійного відпочинку далеко від цивілізації. Але тут всюди дорогі готелі та ресторани, а пляжі вкриті не темно-вулканічним, як на півночі штату, а світлим, бархатистим на дотик піском.

Не лише окремі частини штату відрізняються одна від одної – весь Гоа не схожий на іншу Індію. Всесвітньо відомий курорт буквально зітканий із контрастів. Наприклад, на пляжі на півночі часто забредають корови та собаки, на півдні їх зустрінеш рідко. Одні критикують північ регіону за злидні, антисанітарію та деяку розбещеність вдач, інші обрушують своє невдоволення на південь, вважаючи його надто дорогим для відпочинку. Але це все крайнощі, а істина, як водиться, десь посередині. Безперечно одне: сонячний Гоа – це справді дивовижне місце, де треба хоча б раз побувати самому, щоб скласти про нього власну думку.

Гоа, територія якого складає всього 3702 км², омивається на заході теплими і прозорими водами Аравійського моря, що й зумовило його розвиток як курорту. Географічно це справді невеликий регіон: протяжність із півночі на південь – 105 км, із заходу на схід – приблизно 65 км. Його північним сусідом є штат Махараштра, а з півдня та сходу, ніби обіймаючи свого маленького брата, примикає територія штату Карнатака. Берегову лінію райського курорту порізано гирлами річок, найбільші з яких Мандові, Чапора та Зуарі. Більшість водних артерій бере свій початок у Західних Гатах (гірський ланцюг Сахьядрі).

Клімат «індійської перлини» та «острова кохання та свободи», як нерідко називають Гоа, має типово субекваторіальний характер, сухий та вологий сезони якого різко виражені. У період з травня по жовтень у регіоні панує спекотна погода, що відрізняється вологістю (73%). Май одночасно і найспекотніший місяць: температура повітря прогрівається до свого максимуму +33 °С. У червні починається період мусонів, що завершується до жовтня. На курорті стає трохи прохолодніше, стовпчик термометра показує від 25 до 30 градусів вище за нуль. Той самий період року характеризується найбільшою кількістю опадів. В одному липні випадає 1000 мм, що майже в півтора рази перевищує річний рівень Москви.

Сухий сезон у «Гоа Дорада» («Золотий Гоа») – так свою малу батьківщину називає місцеве населення – стартує в середині грудня і триває до лютого включно. Середня температура курортної «зими» коливається в межах +10…+15 °С, проте стовпчик термометра нерідко піднімається до +31 вдень та +20 градусів уночі. Опади ж у ці місяці якщо й випадають, то дуже рідко.

Шанувальники індійського епосу «Махабхарата», напевно, знають, що одним із джерел, де Гоа згадано вперше, є саме цей епохальний твір. Щоправда, там він має іншу назву – Гомантак, що в перекладі з санскриту означає «родюча земля». А ось у шумерських літописах, датованих приблизно 2200 роком до нашої ери, майбутній курорт значиться під ім’ям Губіо. У III столітті до зв. е. його територія входила до Імперії Маур’єв – держави у Стародавній Індії, який отримав історичну значущість після походів Олександра Македонського.

Після розпаду цієї величезної держави почалася, як сказали б зараз, геополітична битва за володіння Гоа. В 1312 він перейшов до мусульман, але вже через шість десятиліть їх потіснила Імперія Вьявінагар. У XIV-XV століттях територія входила до складу Віджаянагарської імперії, що займала весь південь Індії за річкою Крішна. Гавані портів Гоа на той час використовувалися як морські ворота, якими кіннота Віджаянагари поповнювалася першосортними арабськими скакунами.

Унікальний природний ландшафт цієї місцевості було не привернути увагу португальців, які прибули сюди 1510 року. Португалію цікавили торгові шляхи, якими до Європи поставлялися спеції зі Сходу, і прагнула встановити з них контроль. Крім цього, чужинці, будучи завзятими християнами, прагнули поширити свою віру на нові землі. Симбіоз цих завдань призвів до того, що того ж року герцогом Афонсу д’Албукеркі було засновано першу в Індії португальську колонію, і цією колонією став Гоа.
У 1542 році сюди прибули католицькі місіонери на чолі зі Святим Франциском Ксаверієм. У міру поширення нової релігії на цьому невеликому клаптику землі почали будуватися храми та церкви, що дійшли до наших днів – наприклад, всесвітньо відома базиліка Ісуса (Базиліка Бом Ісус) у Старому Гоа. Вони й сьогодні не перестають дивувати своєю унікальною архітектурою.

Згодом Гоа отримав великий імпульс у розвиток. Турки, які торгували спеціями та монопольно контролювали торгові шляхи в акваторії Індійського океану, були вигнані з «грошового місця». Територія набула статусу віце-королівства у складі Португальської імперії. Проте далека метрополія виявилася нездатною контролювати володіння Індії. У 1787 році було зроблено спробу повалити португальське панування. Подія увійшла в історію як «Змова в Гоа», або «Змова душ Пінтуш» (у перекладі – «Змова курчат»). Причиною стало невдоволення багатьох військових, представників духовенства та корінних жителів дискримінацією за расовими ознаками у просуванні по службі. Змова, однак, була розкрита, а її учасники понесли суворе покарання, багатьох повісили та четвертували.

До того ж у XVII столітті не припинялася боротьба з британцями, французами та голландцями. В результаті вже в наступному столітті португальський суверенітет над Гоа значно ослаб, і в період, коли Європу здригалася експансія Наполеона, колонію зайняли англійці. Щоправда, на нетривалий час.

Наприкінці XIX століття боротьба за незалежність спалахнула з новою силою, але лише розвал Португальської імперії 1910 року дав їй потужний поштовх. Повне звільнення від колонізаторів принесло збройне вторгнення Індії 1961 року, відоме як «Операція Віджай». Вона тривала 36 годин, під час боїв загинули 30 португальців та 22 індійці. Військова акція, що завершилася анексією колишньої колонії, викликала неоднозначну реакцію у світі. Португалія розірвала дипломатичні відносини з Індією, її підтримали США. Радянський Союз навпаки виступив на боці останньої, наклавши вето на резолюцію Ради Безпеки ООН, яка закликала цю країну негайно припинити вогонь і відвести війська. Після конфлікту Гоа отримав статус союзної території, а 1987 року був проголошений повноправним індійським штатом. Вирішено було і мовне питання: конкані, поширене на західному узбережжі (регіон Конкан), визнано як офіційну мову території.

Якщо в минулому Гоа трясли політичні та військові баталії, то сьогодні в цьому райському місці панують мир і спокій, а життя популярного курорту зосереджене в районі узбережжя. Про місцеві пляжі, серед яких немає жодного приватного (все у віданні держави), можна складати легенди. В основі берег тут піщаний, глибина при заході в море збільшується поступово – про такий комфорт можна тільки мріяти! Воду, звісно, ​​кришталево чистої не назвеш, зате вона у повному розпорядженні відпочиваючих: місцеві риби сюди не запливають. І хоча пісок не просіюється, сміття регулярно забирається: за цим заняттям можна зустріти дівчат із кошиками в руках.

Ну, а тепер власне про пляжі. Розповісти про всіх неможливо, тому зупинимо свою увагу на деяких найвідоміших.

Почнемо з наймальовничішого на Гоа пляжу Ом. Його назва ніяк не пов’язана з ім’ям видатного німецького фізика ХІХ століття, як хтось, можливо, подумав. Воно походить від звуку «Ом», який, за віруваннями індуїстів, започаткував Всесвіт. Оскільки вузька смуга пляжу, обмеженого пишним тропічним лісом, за своєю формою нагадує написання цього звуку, це місце відпочинку так і назвали. Відразу засмутимо любителів серфінгу: покататися на хвилях не вийде через мілководність. Щоб поринути хоча б по плечі, йти по кам’янистому дну доведеться довго. Зате температура океану тут комфортна, а чорні скелі, що контрастують із білим піском, чудово виглядають на тлі водної гладі та тропічних заростей. По території пляжу розкидано кілька невеликих ресторанчиків, меню та ціни вас приємно здивують. Деякі навіть мають безкоштовний Wi-Fi.

Одним із найвідоміших пляжів на Гоа є Палолем. Він розташований на півдні штату, за 67 км від міжнародного аеропорту Даболім. Багато путівниках пляж Палолем описують, як саме райське місце на Гоа. Проте, як відомо, рай у кожного свій. Окрім іноземних туристів, які відпочивають на Гоа, сюди приїжджає багато індійців із сусідніх штатів. Палолем користується такою ж популярністю у місцевих жителів, як у Росії курорти Сочі. Тому, якщо ви шукаєте спокою та тиші, то вам точно не сюди. Берегова лінія Палолема складає близько двох кілометрів. Цей пляж щодня прибирають і упорядковують, тому він займає 1 місце в рейтингу «Кращі пляжі Південного Гоа» за чистоту. Палолем розташований у бухті, тому великих хвиль тут немає. Відгуки туристів неодноразово згадують яскраві барви Палолема. На цьому наголошують і будиночки, пофарбовані у святкові, веселі кольори. Палолем – місце всіляких тусовок і відмінно підходить для молоді, веселощі тут гарантовано!

Любителі тихого, спокійного відпочинку віддають перевагу пляжу Аросим з його пустельним берегом, дрібним білим піском і морем смарагдового кольору. До послуг відпочиваючих три шеки – так на Гоа називають невеликі і цілком пристойні халупи, які торгують їжею та напоями. В одному з них – Venus – персонал російськомовний. Тут ви не зустрінете настирливих торговців або корів і собак, що марно розгулюють, але зате побачите іншу місцеву «пам’ятку» – ворон, що чіпляються до туристів. Головною ж пам’яткою (без лапок) на Аросімі є церква Святого Хоми Апостола. З розваг на пляжі можна виділити риболовлю та прогулянки морем на човні, водному мотоциклі та водних лижах. Скільки коштуватиме оренда? Про це можна дізнатися у місцевих мешканців.

Пляж Вайнігіним по праву називають райським містечком. Розташований у Південному Гоа, в гирлі річки Заурі, він також підходить любителям тихого та розміреного відпочинку. Довжина пляжу всього 200 метрів, пісок незвичного яскраво-жовтого кольору, а морська вода тішить око яскравим бірюзовим відтінком. Засмучує лише, що вона не зовсім чиста – це зафіксовано навіть на супутникових фотознімках. Тут нерідкі сильні течії, і щоб не потрапити у вир, треба бути гранично уважними. Приймаючи сонячні ванни, можна скористатися лежаками місцевого п’ятизіркового готелю – єдиного пляжу. З розваг доступний прокат скутерів.

Тепер перемістимося в Беталбатім – невелике селище в південній частині курорту, оточене соснами і має прекрасний 600-метровий пляж. Пісок на узбережжі світлого відтінку та дрібний, на ньому майже немає сміття. Вхід у воду відрізняється достатньою пологістю, і це справжній подарунок для тих, хто погано плаває чи приїжджає на відпочинок із дітьми.

На пляжі Беталбатіма, якщо ви приїхали надовго, можна записатися до школи дайвінгу. З інших розваг виділимо прокат човнів, прогулянка на яких обіцяє зустрічі з дружніми дельфінами. Дуже красиві заходи сонця: на природу, яка млосно перевдягається в сутінкові «одяги», хочеться дивитися і дивитися.

На північному узбережжі Гоа одним із найвідоміших можна назвати пляж Керім, де вам також буде забезпечений тихий та спокійний відпочинок. Зі звукового фону можна виділити хіба що шум прибою та крики морських чайок, але все це не в рахунок, якщо турист мріє втекти від великого скупчення відпочиваючих і злитися з природою. Пляж досить великий, у довжину він простягся на цілих два кілометри, завширшки сягає 20 метрів. Пригнічує одне: на території то тут, то там звалені купи гілок, до яких місцева влада, схоже, не має ніякого діла. І ще: пам’ятайте, що пляж самотній, хвилі тут майже завжди високі, тому під них краще не потрапляти – рятувати вас не буде кому. На цьому незайманій цивілізацією клаптику землі немає ні шезлонгів, ні прокату водної техніки, не кажучи вже про магазинчики з сувенірами.

На пляжі Богмало, що на півдні Гоа, чудовий, оточений пальмами піщаний берег. До послуг відпочиваючих вся необхідна інфраструктура, включаючи кафе, бари, ресторани (у меню не лише місцеві, а й європейські страви) та першу в Індії школу дайвінгу. З пляжного обладнання вам запропонують лежаки та парасольки. У прогулянках по піску «компанію» відпочиваючим нерідко складають корови. Хвилі на всьому протязі 600-метрового узбережжя відносно великі, тому підніматися на них потрібно з граничною обережністю. Якщо позаштатна ситуація все ж таки виникне, на допомогу відразу поспішають рятувальники, які не рекомендують, до речі, запливати дуже далеко. До пляжу постійно підходять косяки дельфінів, зазвичай у другій половині дня, і чекають улюблених ласощів з рук туристів – морозива.

Гоа, цей унікальний куточок на карті Індії з багатою історією та етнокультурною різноманітністю, поступово перестає асоціюватися лише з пляжами. Свій час тут можна зайняти не лише сонячними та морськими ваннами, а й отримуючи їжу для розуму та серця. Таку можливість перед допитливими іноземцями відкривають місцеві визначні пам’ятки, тому цей штат ще називають «Великою книгою мудрості».

Знайомство з історичною та культурною спадщиною курорту розпочнемо з неприступної фортеці Агуада (не плутати з однойменним муніципалітетом у Пуерто-Ріко на західному узбережжі Атлантики). Вона побудована з червоного каменю в 1612 році ще під час перебування португальців. Форт розташований на околиці пляжу Кандолім і є однією з найбільших оборонних споруд. Він складається із двох частин. У верхній зберігали прісну воду, яка дала назву всій будові, а нижня виконувала функції берегового захисту Старого Гоа – колишньої столиці португальської колонії. Фортифікаційні можливості фортеці затребувані і сьогодні: частина приміщень використовується як в’язниця. За чутками, там відбувають покарання іноземці за вживання чи поширення наркотиків.

Всього в 60 км від Панаджі знаходиться один із найбільших водоспадів усієї країни – Дудхсагар. Недоторканий цивілізацією тропічний ліс доповнює його чарівну водну феєрію, більше того – гармонійно зливається з нею, створюючи неповторний ландшафт, який нікого не залишить байдужим. Коли найкраще відвідувати водоспад? Досвідчені туристи радять: з листопада до лютого. Справа в тому, що навесні тут дуже спекотно і підвищена вологість, а влітку шлях до пам’ятки може відрізати річка, яка після опадів розливається.

По скелях Західних Гат, неподалік Старого Гоа, мчить з 50-метрової висоти водоспад Арвалем. Шум його потоків, що утворюють унизу озеро, добре чути вже за кілька кілометрів. Неподалік водоспаду знаходиться храм Шрі Рудрешвар, до якого ведуть кам’яні сходи. Побувавши тут, не можна залишити без уваги рукотворні печери Арвалем. Їх видовбали мандрівні буддисти і використовували як житло. Вважається, що печери з’явилися приблизно у V-VI століттях. Вони являють собою п’ять тунелів, що з’єднуються у велику загальну залу розміром з два хокейні поля. Написи на санскриті, що збереглися на стінах, приблизно вісім століть.

Ви чули про заповідника Бандла, найменшого на Гоа? Якщо ні, то саме час дізнатися про нього, а по приїзді на курорт обов’язково побувати. Його територія всього 8 км², що анітрохи не применшує наявні тут можливості для дозвілля, у тому числі сімейного. Це місце дійсно одне з найпопулярніших серед туристів, адже воно допомагає відмовитися від сонця та моря і поринути у зовсім іншу реальність. Насамперед це стосується дітей. Вашим чадам обов’язково запам’ятається прогулянка зоосадом, відвідування ігрової кімнати, катання на міні-паровозі і навіть – але тільки з батьками! – На справжнісінькому слоні. До послуг дорослих та дітей також ботанічний сад з рідкісними по красі деревами та іншою рослинністю.

Однією з візитівок Гоа, його родзинкою, вважаються плантації спецій, аромат яких не забудеться ніколи. Ваніль, кардамон, гвоздику та інші запашні трави ви побачите, що називається, «наживо», адже велика кількість таких травних «городів» розкидана по всьому штату. Особливого задоволення матимуть гурмани, коли в місцевих закладах їм доведеться скуштувати страви, щедро приправлені яскравого кольору порошком зі спецій.

На Гоа популярні екскурсії на ці плантації, які продаються просто в імпровізованих вуличних турагентствах. У програмі перебування також прогулянка на слоні, смачний обід та, звичайно, танець живота у виконанні чарівних індійських танцівниць. Найвідоміші плантації на курорті: Sahakari Spice Farms, Savoi Plantation, Pascoal, Tropical Spice Plantation. Більшість із них знаходиться за кілька кілометрів від міста Понда. До речі, екскурсії на плантації включають і відвідування вже згаданого водоспаду Дудхсагар.

До найпопулярніших серед туристів маршрутів входить собор Святої Катерини в Старому Гоа, найбільша християнська споруда не тільки Індії – всієї Азії. Відвідувачі гідно оцінюють його архітектуру, стиль та внутрішнє оздоблення. Тут є все, що має бути у повноцінному храмі: вівтар, купіль і, звичайно, дзвони. У соборі, якщо вірити легенді, зберігається… «хрест, що росте» – унікальна святиня, іншої такої немає більше ніде. За переказами, він з’явився в одній із капел ще у XVII столітті завдяки місцевому пастуху. У момент виготовлення хреста до нього прийшов сам Ісус Христос. Про що говорили Месія та простий смертний, невідомо. Але коли після цього хрест помістили до каплиці, він почав рости і вже став за розміром як розп’яття на Голгофі. Кажуть, його зростання продовжується і сьогодні.

Завершимо наше коротке знайомство з визначними пам’ятками Гоа на заповіднику Котігао, який розкинувся на півдні штату, за якихось 12 км від пляжу Палолем, одного з найкрасивіших на курорті. Кожен, чия нога ступає сюди, може відчути себе справжнім Мауглі, адже головна краса заповідника – багатоповерхові джунглі. Ви не зустрінете тут граціозну Багіру, мудрого Акелу або кровожерного Шерхана, зате хорошу компанію вам складуть пустотливі мавпочки, що тут живуть удосталь. Природний парк розкинувся за 60 км на південь від столиці Гоа, на берегах річки Тальпона. У глибині лісу знаходяться дві 25-метрові оглядові вежі, які є головними пам’ятками Котігао. З них відкривається приголомшливий вид на водопій диких звірів, які приходять сюди рано-вранці і пізно ввечері. Придивіться, може, серед них опиняться і чотирилапі герої Кіплінга з його «Книги джунглів»?