Площа Пігаль (Pigalle) – найбільш легковажний район Парижа та водночас головний постачальник сексуальних розваг для столичних мешканців та гостей міста. Притулок французької богеми, місце, оспіване не одним поколінням шансоньє, маленький острівець хтивості, в чиї численні кабарі не соромилися заглядати не тільки доброзичливі паризькі буржуа, а й кронпринці, таким був цей район на початку XX століття. Сьогоднішній Пігаль дещо змінив свій «профіль», перетворившись на класичний «квартал червоних ліхтарів» з його незмінними секс-шопами, підпільними борделями та стриптиз-клубами, що розосередилися на вулицях нижньої частини Монмартру, на прикордонній території між 18 та 19 округами.
Історія району Пігаль
Провулки на околицях площі Пігаль стали обростати всілякими кублами з того самого моменту, коли налякані цінами парижани почали перебиратися з центру столиці на її околиці, зокрема, на монмартрський пагорб. До кінця XIX століття, залучена низькими розцінками на оренду житла, на Монмартр звернулася вічно вільна і настільки ж голодна паризька богема.
Заселивши найтрущобніші куточки 18 округу, небагаті художники і поети відразу почали шукати творче натхнення в місцевих публічних будинках і вар’єте, де за якихось пару-трійку франків можна було вибрати «музу» на будь-який смак. У різний час цією приємною нагодою користувалися Пабло Пікассо та Вінсент Ван Гог. А легендарний Тулуз-Лотрек навіть завів у кварталі власну студію, де малював з натури місцевих представниць найдавнішої професії, в проміжках заглядаючи в пігальські кабарі. Кутив у місцевих шинках і Генрі Міллер, який згодом відобразив свої еротичні ходіння монмартрськими кублами в скандальному романі «Тропік Рака». А ще на початку 30-х років минулого століття на площі Пігаль можна було частенько зустріти знаменитого паризького «горобця» – Едіт Піаф. Тоді ще невідома широкому загалу співачка заробляла на життя тим, що виконувала свої сумні пісні для перехожих.
Пігаль: наші дні
Парадокс, але підмочена репутація району Пігаль завжди була його найкращою рекламою. Не страждає від нестачі уваги квартал і в наші дні: щодня до підніжжя пагорба підкочують низки туристичних автобусів, випускаючи зі своїх дверей натовп обвішаних фототехнікою шукачів пригод, і так 365 днів на рік.
Якщо ви вибралися на Монмартр, щоб повторити маршрут великого Тулуза-Лотрека і обійти всі злачні місця між площею Пігаль і бульваром Кліші, готуйтеся до серйозних витрат – свою працю паризькі танцівниці та жриці кохання цінують недешево.
Культове місце кварталу, чия назва вже давно стала символом Прекрасної доби, безтурботного життя та якісного стриптизу – кабаре «Мулен Руж». Тут найкрасивіші дівчата, найкращі шоу-програми та відповідні ціни. Саме на сцені «Червоного млина» колись танцювала легенда канкана, розбита ельзаска Ла Гулю. Найдешевший квиток у кабарі, що включає перегляд танцювального номера і частування у вигляді келиха шампанського, полегшить гаманець глядача на 102 євро. І не забувайте, незважаючи на репутацію самого кварталу, у «Мулен Ружі» панують суворі звичаї: на дівчат тут можна лише дивитися, для решти решт існують відповідні заклади.
У минулому головний конкурент “Червоного млина” бар-вар’єте “Шат Нуар” (“Чорний кіт”) давно припинив своє існування. Тепер ця назва належить симпатичному туристичному ресторанчику, розташованому поряд із «Мулен Ружем». Така ж доля спіткала музей еротики на бульварі Кліші. Через низьку відвідуваність заклад закрили, а музейні експонати продали з аукціону колекціонерам.
Ще одна колоритна визначна пам’ятка кварталу Пігаль – найбільший у Європі секс-шоп «Сексодром». Заклад має розширений профіль, тому може похвалитися власною галереєю еротичного мистецтва, а також спортзалом та сауною. Охочому до «полунички» мандрівникові тут із задоволенням продадуть квиток на гаряче піп-шоу, а найсоромчішим нададуть в особисте користування окрему кабінку, де можна розслабитися за переглядом фільму формату XXX. Останнім часом «Сексодром» активно набирає популярності у паризьких трансвеститів.
Безпека
Район Пігаль можна назвати жертвою стереотипів, тому що серед туристів за ним давно і міцно закріпився статус «темного» містечка, куди краще не ходити без супроводу. Насправді «квартал червоних ліхтарів» анітрохи не небезпечніший за інші райони міста, головне, правильно зрозуміти його специфіку. Ну і звичайно, доведеться змиритися з тим, що зазивали місцевих стрип-барів майже завжди грають не за правилами, тому не піддавайтеся на ласкаві вмовляння зайти просто подивитися на дівчаток і випити безкоштовний коктейль. Усередину тут справді пускають «просто так», а от за вихід із закладу доведеться викласти весь вміст кишень та гаманця. Не варто вступати в полеміку і з емігрантами зі Сходу, які останніми роками наповнили французьку столицю.
Типові жителі району Пігаль – це «нічні метелики», харизматичні клошари та особистості маргінального типу, тому, зі зрозумілих причин, представницям прекрасної половини, що зібралися прогулятися в цій частині Монмартру, краще уникати надмірно відвертих вбрань. До речі, у Франції жрицям кохання офіційно заборонено нав’язувати свої послуги, тому перехожих тут за руки не вистачає, хіба що прозоро натякнуть про свою готовність скрасити вечір. В іншому паризька «обитель похоті і розпусти» має славу відносно спокійним і мирним, хоч і відверто непристойним місцем.
Шопінг
Всупереч кліше, що склався, в «кварталі червоних ліхтарів» можна купити не тільки кохання. Так, більшість торгових точок Пігаля мають віковий ценз 18+, але зустрічаються тут і пристойні лавочки. Зокрема, південна частина району відома як місце, де розташовуються непогані магазини музичних товарів. І ще: класичні сувеніри, на які так ласий турист, тут можна придбати значно дешевше, ніж, наприклад, біля Ейфелевої вежі або в Трокадеро.
Як дістатися
Щоб потрапити у найвеселіший і найскандальніший квартал Парижа, їдьте на метро до станції «Пігаль». Варіант для тих, хто вже дістався монмартрського пагорба, – монмартробус, чия кінцева зупинка знаходиться саме на площі Пігаль.
