Сфінкс

Висічена з монолітної скелястої брили громіздка постать, що відбиває тулуб царя всіх звірів і людське обличчя, підноситься на 73 метри заввишки і розстилається на 20 метрів завдовжки. Важко уявити, що подібну махину з найтоншими деталями спорудили в далекій старовині, проте походження громади приписують до XXVI століття до настання нашої ери. Але, як і у всіх не підтверджених документально вченнях, існують і альтернативні версії. Наприклад, на думку деяких єгиптологів, кам’яного вартового спорудили атланти, які заселяли 200 000 років тому Африканську колонію Атлантиди.

Араби називають свою реліквію Абу Хол, що перекладається як «батько жаху». Передбачається, що людино-лев захищає піраміди і гробниці давньоєгипетських володарів. Основний варіант того, чия особа стала прототипом для епохальної голови лева, зводиться до фараона Хефрена. Відносним підтвердженням цього є слово «Хаф», виконане на стовпі, знайденому в минулому між лапами чудовиська. Інша група вчених стверджує, що силует відображає копію обличчя Хеопса. Деякі приписують схожість до Джедефра. Навіть Клеопатра не залишилася поза судженнями про те, з кого ж була відтворена епохальна голова. Єдиної відповіді на це питання, звісно, ​​немає.

Наприкінці 80-х років минулого століття японськими дослідниками були проведені роботи, в результаті яких виявився підземний тунель, що бере початок під лівою лапою Сфінкса, сягаючи піраміди Хефрена. За офіційною версією цілком шлях так і не був простежений, але багато хто каже, що справжні підсумки операції тримаються в секреті. Як би там не було, але достовірних відповідей на всі наявні загадки про єгипетське надбання людство дочекається навряд чи тому залишається лише давати волю фантазії, спостерігаючи за грандіозним велетнем.

Хоча в давнину Сфінкса неодноразово очищали від піску, саме цей пісок захищав його протягом століть доти, доки мамлюки, які вважають посмішку Сфінкса надто «язичницькою», не видалили його ніс і бороду гарматним вогнем. Ніс так і не знайшли, а борода зберігається у лондонському Британському музеї, який відмовляється повертати її власникам.

Але справа не лише у людській жорстокості. У 1987 р. група вчених виявила присутність водного шару під лапами нещасного Сфінкса. Через рік від його правого плеча відвалився шматок вагою 200 кг, і вм’ятину, що утворилася, довелося терміново заливати цементом. На щастя, нещодавно було проведено реставраційні роботи з використанням пісковика, близького до оригіналу. Дослідження показали, що голова і шия складаються з щільного каменю, але тулуб пористий і пухкий, а тому надзвичайно вразливий для вітрової ерозії. Дослідники сходяться на думці про основні причини руйнування Сфінкса: вітрова ерозія, забруднення довкілля та масовий туризм.