Гора Еверест

Джомолунгма розташована в гірській системі Гімалаїв, а саме в хребті Махалангур-Хімал, що знаходиться на кордоні Республіки Непал та автономного району Тибету КНР.

Висота її північної вершини, розташованої біля Китаю і вважається головною, становить 8848 метрів. Це абсолютний рекорд серед найвищих гір Землі, яких налічується 117 (усі вони зосереджені у регіоні Центральної та Південної Азії). Південна вершина трохи нижче 8760 метрів і її можна назвати «інтернаціональною»: вона знаходиться на кордоні двох країн.

Гора схожа на тригранну піраміду. Схил та ребра з півдня настільки круті, що сніг та льодовики на них не утримуються. Не має снігового покриття та скельна стіна. Інші ребра, починаючи приблизно з 5-кілометрової висоти, покриті льодовиками.

Частина Евересту, розташована з боку Непалу, входить до складу національного парку Сагарматха. Саме так – Сагарматха – називається найвища вершина світу непальською мовою (у перекладі – «Небесна вершина»). З цього боку вона заслонена горами Нупцзе (7879 м) та Лхоцзе (8516 м). Гарні краєвиди на неї відкриваються з навколишніх гір Кала-Патхар та Гокіо-Рі.

Джомолунгма – ця назва перекладається з тибетської як “Володарка вітрів” – одна з десяти гірських вершин, так званих восьмитисячників, розташованих у Гімалаях (у світі їх всього 14). Безперечно, вона залишається найпривабливішою метою для альпіністів усього світу.

Примітно, що до 1852 найвищою точкою планети вважався багатовершинний гірський масив Дхаулагірі, теж розташований в Гімалаях. Перші топографічні дослідження, що проводилися з 1823 по 1843 роки, не спростували це твердження.

Через деякий час все ж таки почали виникати сумніви, і першим їх носієм став індійський математик Радханат Сікдар. У 1852 році, перебуваючи на відстані 240 км від гори, він за допомогою тригонометричних розрахунків припустив, що Джомолунгма або, як її тоді називали, Пік XV – найвища вершина світу. Тільки через чотири роки точніші практичні обчислення це підтвердили.

Дані про висоту Джомолунгми часто змінювалися: за поширеними припущеннями на той час вона становила приблизно 8872 метри. Однак англійський аристократ і вчений-геодезист Джордж Еверест, який очолював з 1830 по 1843 роки геодезичну службу Британської Індії, був першим, хто зумів визначити не лише точне розташування гімалайської вершини, але й її висоту. 1856 року Джомолунгме дали нову назву, на честь сера Евересту. Але Китай і Непал не погодилися з цим перейменуванням, хоча досягнення видатного геодезиста були поза сумнівами.

Сьогодні, згідно з офіційно підтвердженими даними, Еверест знаходиться на висоті 8 км 848 м над рівнем моря, з яких останні чотири метри – суцільні льодовики.

Організація сходжень на «дах світу» та проведення там наукових досліджень були утруднені не лише через високу вартість подібних заходів. Непал і тоді ще незалежний Тибет тривалий час залишалися закритими для іноземців. Тільки в 1921 році влада Тибету дала добро і перша експедиція почала розвідку можливих маршрутів сходження на Еверест по північному схилу. У 1922 році мусони та снігопади завадили дослідникам дістатися до вершини, альпіністи вперше застосовували кисневі балони і дійшли до позначки 8320 метрів.

Англієць Джордж Герберт Лі Меллорі, 38-річний доцент з Кембріджа і знаменитий альпініст з великим досвідом, був одержимий ідеєю підкорення Евересту. У 1921 році група під його керівництвом дісталася висоти 8170 метрів і розбила табір, а він сам увійшов в історію як людина, яка вперше намірилася підкорити цю горду і неприступну висоту. Згодом він зробив ще дві спроби сходження, в 1922 і 1924 році. Третя з них виявилася останньою та… фатальною. 8 червня вони разом із напарником зі зв’язки, 22-річним студентом Ендрю Ірвіном зникли безвісти. З землі їх востаннє бачили у біноклі на висоті приблизно 8500 метрів. І потім – все: безстрашні дослідники раптово зникли з очей …

Доля Меллорі прояснилася лише через 75 років. 1 травня 1999 року американська пошукова експедиція виявила останки відважного альпініста на висоті 8230 метрів. У тому, що це саме він, сумнівів не виникло: його впізнали нашивкою на одязі «Дж. Меллорі», а також за листом дружини, виявленим у нагрудній кишені. Сам труп лежав обличчям униз з розпростертими руками, що ніби намагалися обійняти гору. Коли його перевернули, очі були заплющені, що означало лише одне: смерть настала не раптово. Подальше обстеження останків першої жертви Джомолунгми показало, що легендарний дослідник отримав переломи великої та малої гомілкової кістки.

Таким чином, було спростовано одразу дві версії: про загибель від падіння з великої висоти та про загибель під час спуску. Що ж до Ірвіна, то його тіло досі не знайдено, хоча всім очевидно, що він теж тоді загинув. І, швидше за все, потім його здуло сильним вітром у найближчу прірву, глибина якої не менше 2 км.

Ще одним відомим підкорювачем Джомолунгми став британський офіцер і альпініст Едвард Фелікс Нортон, який у 1924 році досяг позначки 8565 метрів, що стало абсолютним рекордом, який тримався протягом наступних тридцяти років.

У період з 1921 по 1952 було здійснено близько 11 безуспішних спроб сходження. 1952 року експедиція зі Швейцарії двічі намагалася підкорити вершину. Але повернулися висотники ні з чим.

1953 року до англійської експедиції приєдналися новозеландські альпіністи. 29 травня 1953 року 34-річний новозеландець Едмунд Хілларі та 39-річний представник непальської народності шерпа Тенцінг Норгей стали першими людьми на Землі, що зійшли на «дах світу». Вони провели там лише 15 хвилин: через недостатню кількість кисню більше просто не змогли. Норгей символічно закопав у сніг печиво та цукерки – як підношення богам. Смішно, що він не зміг сфотографувати новозеландця, на вершині вдалося відобразити тільки непальця.

Тенцинг Норгей сім разів намагався разом із іншими експедиціями піднятися на вершину Джомолунгми. Щоразу він робив це з особливою філософією представника гірського народу. Як згадував пізніше шерпа у своїй книзі «Тигр снігів», у ньому не було запеклості. Він відчував себе дитиною, що підіймається на коліна матері.

Що відчували вони, громадянин далекої острівної держави в Тихому океані та уродженець гірського гімалайського королівства, що стали першими підкорювачами вершини світу? Вони обнялися, з почуттям ляскали один одного по спині. Напевно, усю гаму цих емоцій передати словами неможливо.

Про підкорення Евересту світ дізнався лише за три дні. Важко переоцінити значення цієї події. Невгамовний Хілларі разом з експедицією перетнув через кілька років Антарктиду. Британська королева Єлизавета II, яка також є монархом Нової Зеландії, виробила його в лицарі. Також новозеландський альпініст став почесним громадянином Непалу. 1990 року на вершину піднявся син Хілларі Пітер.

Після 1953 року на «дах світу» вирушали експедиції зі Сполучених Штатів, Індії, Італії, Японії. Першим американцем, що ступив на вершину Джомолунгми, став Джім Уіттакер. Це сталося 1 травня 1963 року. Через якісь три тижні світ чекала сенсація схожа на першу її підкорення – американські альпіністи перейшли через Західне ребро, де раніше ще не ступала нога людини.75 року на штурм найвищого піку планети рушили жінки. Першою жінкою – підкорювачкою Евересту стала альпіністка з Країни сонця, що сходить, Дзюнко Табей, а громадянка Польщі Ванда Руткевич – першою європейкою в цій якості. 1990 року вершини досягла перша росіянка, це була Катерина Іванова.

На вершині Джомолунгми побувало вже понад 4 тисячі людей. Багато хто не один раз. Наприклад, непальський альпініст Апа Шерпа впокорював її 21 раз. Вчені стверджують, що мешканцям гір легше дається перебування на такій висоті. І все-таки дивує рекорд, поставлений місцевою мешканкою Чхурім, яка двічі на тиждень піднялася на вершину.

Дослідження Евересту – це насамперед випробування межі людських можливостей. Італієць Р. Месснер та німець П. Хабелер у травні 1978 року піднялися на гору без кисневих масок. Месснер згодом неодноразово піднімався поодинці і встановив серію рекордів. Він перший здолав вершину в період мусонів, проходив без допомоги носіїв, у рекордні терміни здолав новий маршрут. Коли вивчаєш біографії таких відчайдушних сміливців, розумієш, що прагнення підкорювати вершини подібно до пристрасті чи хвороби.

1982 року радянська експедиція вперше піднялася на Джомолунгму за складним маршрутом з боку південно-західної стіни. Вибір спортсменів був аналогічний добору космонавтів. 11 людей здійснили сходження, один альпініст був без кисневої маски, один підкорив вершину вночі. На фотографіях видно, що краса з такого природного оглядового майданчика відкривається надзвичайна. Не передати словами, яке це прекрасне видовище вночі, при світлі зірок.

Як до вершини змогли дістатися сліпий американець Еріх Вейхенмайєр (2001 рік) та Марк Інгліс з ампутованими ногами (2006 рік) – відомо лише їм. Метою сміливців було показати людям усього світу, що досягнення поставленої мети – це реальність. І вони це зробили!

В історії підкорення Евересту людська відвага найчастіше межує з божевіллям. Людина невтомна у прагненні встановлювати нові рекорди та досягнення, особливо такого роду, з перспективою увійти в історію.

Першу спробу спуститися з нього на гірських лижах зроблено японцем Міура, який лише дивом не впав у прірву. Менше пощастило французькому сноубордисту Марку Сіффреді. Вперше спуск з вершини кулуаром Нортона закінчився благополучно. У 2001 році відважний спортсмен побажав з’їхати іншим маршрутом, кулуаром Хорнбейна – і зник безвісти.

Про швидкість руху лижників можна судити зі спуску француза П’єра Тардевеля. З висоти 8571 метр він проїхав 3 км за 3:00. 1998 року першим з вершини на сноуборді спустився француз Кирило Десремо. У далекому 1933 році на біплані (літаку з двома розташованими один над одним крилами) пролетіли над вершиною гори маркіз Клайдсдейл і Девід Макінтайр.

Пілот Дідьє Дельсаль уперше посадив вертоліт на вершину гори у 2005 році. Над Еверестом літали на дельтапланах та парапланах, зістрибували з літака на парашутах.

На підкорення Евересту (Джомолунгми) вирішується близько 500 чоловік на рік. Це дуже дороге задоволення. Можливе піднесення як з боку Непалу, так і Китаю. Відправлення з першого обійдеться дорожче, тоді як із китайської території – дешевше, але складніше у технічному плані.

Комерційні фірми, які спеціалізуються на супроводі до вершини найвищої гори планети, вимагають від 40 до 80 тисяч доларів. У суму входить вартість сучасного спорядження, оплата послуг носіїв. Лише дозвіл уряду Непалу може коштувати від 10 до 25 тисяч доларів. Саме підйом триває до двох місяців.

Наївно думати, що без богатирського здоров’я та належної фізичної підготовки можна замахнутися на такий важкий та серйозний захід. Альпіністів очікують складне сходження, нелюдські навантаження, вирубка щаблів у льоду, прокладання мостів через тріщини в найсуворіших природних умовах. Близько 10 000 кілокалорій на добу людина витрачає при сходженні Еверест (замість звичайних 3 тисяч). Під час підйому альпіністи втрачають до 15 кг ваги. І далеко не все залежить від них самих, від рівня їхньої підготовки. Раптовий ураган або обвал можуть збити з ніг і забрати в прірву, а снігова лавина притисне як дрібну козирку. Тим не менш, все нові і нові сміливці вирішуються на сходження.

До столиці Непалу Катманду дістаються літаком. Дорога до базового табору займає близько двох тижнів. Він розташований на висоті 5364 метри. Шлях сюди не дуже важкий, складнощі починаються далі. Під час адаптації до екстремальних умов Евересту підйоми чергуються зі спусками до табору. Організм звикає до розрядженого повітря, холоду. Під час підготовки до сходження кожна деталь ретельно перевіряється. Коли людина перебуває над прірвою, її життя часто залежить від фортеці троса та сталевого карабіна, забитого в скельну породу.

Понад 7500 метрів починається так звана «зона смерті». Кисню в повітрі на 30% менше, ніж за звичайних умов. Сліпуче сонце, що збиває з ніг вітер (до 200 км на годину). Не всякий витримає такі реалії, які хтось із дослідників порівняв із марсіанськими.

Легка застуда може закінчитися набряком легенів чи мозку. На межі працює серцево-судинна система. Обмороження, переломи та вивихи при сходженнях не рідкість. Адже треба ще й спуститися назад, що не менш складно.

«Найдовша миля на Землі», – так називають альпіністи останні 300 метрів, найскладнішу ділянку. Він є крутим, дуже гладким схилом, припорошеним снігом. І ось він – «дах світу»…

Влітку температура на Евересті вдень не піднімається вище за -19 градусів, а вночі – падає до позначки мінус 50. Найхолодніший місяць – січень. Нерідко температура опускається до 60 градусів нижче за нуль.

Звичайно, в таких екстремальних умовах тваринний та рослинний світ не може бути багатим та різноманітним. Навпаки, він дуже мізерний. Однак саме тут мешкає найвищий представник земної фауни – гімалайський стрибаючий павук. Його особин виявляли на висоті 6700 метрів, що здається просто немислимою для життя.

Дещо нижче, на рівні 5500 метрів, росте багаторічна трав’яниста рослина – тирлич жовтий. Ще вище, на висоті 8100 метрів, дослідники спостерігали за гірською галкою або клушицею, представницею сімейства вранових, близькою родичкою альпійської галки.

Останнім часом вчені б’ють на сполох і закликають закрити доступ до найвищої вершини світу. Причина – катастрофічний рівень забруднення Евересту та його околиць.

Кожен, хто тут буває, залишає по собі близько 3 кг сміття. На горі зібралося, за попередніми підрахунками, понад 50 тонн відходів. Організовано команди волонтерів, які очищають схили від слідів життєдіяльності людини.

Проте сучасне спорядження та прокладені маршрути лише збільшують сюди кількість приїжджих, на трасах навіть трапляються затори. І потік туристів до підніжжя Джомолунгми зростає з кожним роком.