Мачу-Пікчу

Деякі археологи вважають, що Мачу-Пікчу був створений як священний гірський притулок великим правителем інків Пачакутеком за століття до завоювання його імперії, тобто приблизно 1440 року, і функціонував до 1532 року.

Орди іспанських конкістадорів дісталися нагір’я Перу, з легкістю зламавши спроби опору корінних племен. Однак Манко Капак II (1516-1544), також відомий як Манко Інка Юпанкі, честолюбний індіанець, не змирився з роллю придворного на службі в іспанської корони. Він зібрав загін із відданих йому воїнів і підняв збройний заколот проти іспанських окупантів. Однак сили були надто нерівні, і після кількох років кровопролитних боїв Манко Капак II із залишками своєї армії був змушений сховатися у неприступних високогір’ях Анд.

Високо в горах вони намагалися знайти місце, де можна було б закласти нове місто інків, поки не натрапили на плато між двома гірськими вершинами: «Молодою вершиною» (Уайна-Пікчу) та «Старою вершиною» (Мачу-Пікчу) – високо над дикими джунглями долини Урубамба. Манко Капак II назвав своє нове місто у надхмарному піднебессі Вилка-бамба, і тут підвладна йому імперія інків проіснувала ще 30 років, а місцезнаходження міста Мачу-Пікау було забуте. Коли Хайрем Бінгхем знову відкрив Мачу-Пікчу 1911 р., він оголосив, що виявив Вілкабамбу. Результати останніх археологічних розкопок ставлять під сумнів його висновки, проте давнє поселення, ідентифіковане як можливий Вілкабамба, було знайдено за 100 км на захід від цього місця.

Повне забуття Мачу-Пікчу також вкрите завісою таємниці. Зважаючи на все, інки залишили його раз і назавжди в 1532 р., коли місто захопили іспанські конкістадори. Джунглі швидко покрили обезлюділі руїни. Минуло майже 400 років, як його знову відкрили.

Мачу-Пікчу часто називають “місто в небесах” або “місто серед хмар”, іноді називають “втраченим містом інків”.

Хто б не збудував місто Мачу-Пікчу, він подбав спочатку спланувати його до найдрібніших деталей. З одного боку стоять палаци знаті та храми. Будинки жерців, науковців та митців оточують головну міську площу. Селянам відводився далекий схил гори, де вони мешкали по сусідству зі стійлами для тварин та коморами. Усі будівлі у місті зведені з дикого каменю, здобутого тут же, у гірській каменоломні. Досі жоден муляр у світі не зміг перевершити в мистецтві майстрів інків, які примудрялися з дивовижною точністю підігнати кожен камінь.

Інки спланували Мачу-Пікчу так, що місто могло існувати незалежно від решти світу; людина могла провести тут усе своє життя, не залишаючи рідного міста. Південний схил було відведено під сільськогосподарські потоки. Тут було вирубано тераси, які засипали родючим ґрунтом, що доставлявся з долини Урубамба. Ці тераси (або по-індіанськи «андени», що й дало назву самим горам – «Анди») були укріплені низькими кам’яними огорожами. Таким чином, селяни могли збудувати іригаційну систему, не побоюючись, що вода вимиє родючий шар.

Зрошення полів здійснювалося через майстерну систему каналів, що підводили воду із джерел високо в горах. Минуло вже 500 років, а вода все ще справно надходить на поля через цю систему.

Грандіозний Храм сонця в Мачу-Пікчу є видатним прикладом архітектури стародавніх інків з незвичайною кам’яною кладкою та круглими вежами з вікнами, ідеально розташованими для того, щоб сонце проникло в центральний храм у день червневого зимового сонцестояння.

Під храмом розташовується Королівська гробниця, витесана в скелях, а також Королівський квартал з жителями, що згруповані навколо функціонуючого каналу з водою і з’єднаними між собою фонтанами.

Неподалік знаходиться храм Трьох Вікон зі Священною площею, Основний храм, Сакристія та Будинок жерця.

На вершині сходів можна побачити знаменитий стародавній календар «Інтихуатана», що мовою інків означає «місце, до якого прив’язується сонце», по ньому розраховували астрономічні явища та проведення сільськогосподарських робіт. На вершині гори лежить священний камінь, що нагадує сонячний годинник. Вважається, що сонячний годинник використовувався для визначення року, місяця, дня та години.

Храм Місяця – ще одне святилище, що відвідується не так часто, тут чимало містичних заглиблень, ніш та порталів, є також різьблені трони та вівтар – мета його ще не до кінця зрозуміла. Храм Кондора осторонь центральної площі примітний темною скелею, що символізує крила величезної птиці, і скелею блідого кольору внизу, що зображує його голову.

Майстерність стародавніх архітекторів, які зуміли створити оригінальні трапецієподібні дверні та віконні отвори, характерні для стародавніх будівель інків, прославляє сонце, їхнє найголовніше божество, основа всієї системи релігійних поглядів. Саме слово «інка» – означає «єдиний» та «син сонця».

Мачу-Пікчу, особливо після набуття статусу Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО, став центром масового туризму. У 2011 році було прийнято рішення обмежити кількість відвідувачів. За новими правилами лише 2500 туристів на день можуть відвідати Мачу-Пікчу, з них не більше 400 осіб можуть піднятися на гору Вайна-Пікчу, яка є частиною археологічного комплексу.

З метою збереження пам’ятника ЮНЕСКО вимагає скоротити кількість туристів на день до 800. Мачу-Пікчу знаходиться у важкодоступному регіоні. Для підтримки туризму була побудована залізниця до сусіднього міста Агуас-Калієнтес із Куско через Ольянтайтамбо, від Ольянтайтамбо ходить понад десять поїздів на день. Від залізничної станції Агуас-Калієнтес до Мачу-Пікчу ходить автобус, який долає вісім кілометрів крутого підйому серпантином. ЮНЕСКО виступило проти будівництва канатної дороги, щоб обмежити потоки туристів. Внаслідок землетрусу 2004 року ділянка залізниці сильно постраждала, але була відновлена.

У січні 2010 року через сильні дощі, що розмили дороги, понад 2000 місцевих жителів і понад 2000 туристів не могли залишити Агуас-Калієнтес. Людей вдалося вивезти за допомогою вертольотів, а Мачу-Пікчу було тимчасово закрито до 1 квітня 2010 року.

На 35-й сесії комітету Світової спадщини ЮНЕСКО було ухвалено рішення, що стародавнє місто з 1 лютого 2012 року буде виключено зі списку об’єктів Світової спадщини, які перебувають під загрозою. Водночас комітет не відмовляється від подальших дій, які сприятимуть покращенню стану міста, і вважає за необхідне продовжувати стежити за «еволюцією цього анклаву».

• XV ст.: Згідно з археологічними даними, тоді було засновано Мачу-Пікчу.
• 1776 та 1782: Укази, пов’язані з придбанням сільськогосподарських терас навколо Мачу-Пікчу.
• 1895: Прокладено дорогу до Куско, «Священну долину інків», яка ожила цей район загалом.
• 1911: Експедиція Єльського університету під керівництвом Хайрема Бінгхема знову відкриває стародавнє місто.
• 1934: Розпочато археологічні дослідження під керівництвом перуанського вченого Луїса Е. Валькарселя У 1940-1941 рр. розкопками займається Пол Фехос.
• 1983: Мачу-Пікчу включений до Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.