Колись Стоунгендж продали на аукціоні як «лот №15»: що зробив із ним покупець

На момент купівлі місце не було доглянутим.

У 1915 році в місті Солсбері (Велика Британія) чоловік вирішив придбати відому пам’ятку країни Стоунгендж, зазначену як «Лот № 15» у друкованому каталозі. Як пише Antena3, чоловік, який здійснив цю покупку, був так само здивований власним рішенням, як і всі навколо.

Покупцем виявився адвокат Сесіл Чабб, який народився в сусідньому селі Шрютон. Стоунгендж було продано за 6 600 фунтів стерлінгів.

«Причина, яку навели для його придбання, майже комічна: за легендою, Чабб нібито сказав місцевому журналісту, що „коли я був у кімнаті, мені спало на думку, що хтось із Солсбері мав би його купити“», – зазначає видання.

Стоунгендж довгий час перебував у приватній власності. Він належав родині Ентробусів, яка володіла ним з початку 1800-х років як частиною маєтку Еймсбері-Еббі у Вілтширі.

«Маєток було виставлено на продаж після низки смертей. Спадкоємець титулу баронета загинув у бою в 1914 році, а після смерті сера Едмунда Антробуса в лютому 1915 року маєток перейшов до його молодшого брата, сера Космо Гордона Антробуса, який вирішив його продати», – пояснило Antena3.

На момент купівлі місце не було доглянутим, огородженим мотузками та освітленим, як це є зараз. Камені впали, деякі були підперті, а десятиліття відвідувачів залишили свій слід. Тому те, що придбав Чабб, було занедбаною руїною.

Проте Чабб залишив собі його у власності недовго. У 1918 році, через три роки після аукціону, Чабб передав Стоунгендж країні за допомогою акту дарування та отримав дворянський титул.

«Я став його власником із глибоким почуттям задоволення, але мені здалося, що ця пам’ятка має належати нації», – написав він у дарувальній грамоті.

Водночас організація «English Heritage», яка зараз керує цим об’єктом, розглядає весь цей епізод як поворотний момент. Зокрема її виконавча директорка Кейт Мавор заявила, що така «імпульсивна покупка Сесіла Чабба стала поворотним моментом в історії того, як Стоунгендж перетворився з занедбаної руїни на національний скарб».

Проте акт дарування мав певні умови, і найчастіше згадується саме вхідний внесок. Чабб передбачив, що широка громадськість не мала платити більше одного шилінга за відвідування.

«Сам по собі шилінг зараз майже не має значення. Один шилінг у 1918 році ні про що не говорить щодо вартості сучасного квитка, а прилегла територія й так пішла своїм шляхом: у наступні роки для нації було придбано гектари гірської землі, які потім були передані у дар Національному фонду. Те, що залишається актуальним, – це суть цієї умови», – підкреслює видання.

Чабб міг би залишити Стоунгендж собі, оточити його парканом та стягувати плату за вхід на свій розсуд або продати його, аби отримати прибуток. Однак у документі про право власності встановили верхню межу того, що будь-який майбутній власник міг вимагати від відвідувача, сформульовану в термінах загального доступу, а не виключного права власності.

«Плата була невеликою, але ідея, що лежала в її основі – що таке місце належить людям, які приїжджають його оглянути, і має бути доступним для пересічного відвідувача, – виявилася довговічною», – додають у матеріалі.

Інші новини про туризм

Раніше GT розповідав, який вигляд має найвище місце Європи, де можна переночувати. Йдеться про притулок Маргарити, що розташований на висоті 4554 м над рівнем моря.

Також було названо найкраще місто світу для велосипедистів у 2026 році. До такого рейтингу увійшли 20 міст, де найбільша частка опитаних оцінила можливість пересування на велосипеді як «хорошу» або «чудову».